Кіно ніжності й больового шоку
Драма «Молоко скорботи» — гарний приклад того, як навіть малі, незаможні країни можуть утвердитися через мистецькі здобутки. Фільм Клаудії Льоси, відзначений «Золотим Ведмедем» у Берліні та номінацією на «Оскар» у категорії «найкращий іноземний фільм», фактично помістив Перу, де був знятий, на світову кінематографічну мапу.
Клаудія Льоса народилася в Лімі і є небогою знаменитого письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури Маріо Варгаса Льоси. Скінчила відділення кінофакультету масових комунікацій університету Ліми, навчалася у Нью-Йорку та Мадриді, працювала в Барселоні у рекламній індустрії. 2006-го зняла перший повнометражний фільм «MADEINUSA», нагороджений на кількох міжнародних кінофестивалях. «Молоко скорботи» (2009) — її друга повнометражна робота.
Історія тут не лише сумна, але й певною мірою ірреальна. Молода індіанка Фауста (Магалі Сольєр) із молоком матері ввібрала панічний страх перед навколишнім світом. Матір зѓвалтували за часів правління у Перу авторитарного режиму, котрий у 1990-2000-й рр. розправився з десятками тисяч осіб. Аби не повторити материну долю, героїня тримає в інтимному місці картоплину, що має слугувати щитом при спробі зѓвалтування. Картоплина живе своїм життям і навіть проростає. А Фауста старанно уникає будь-якого контакту з навколишнім світом.
Льоса робить кіно надзвичайно простими і точними засобами. Краєвиди — злиденне передмістя Ліми, а також багатий маєток, де Фауста працює служницею. Герої — переважно родина дівчини, її знайомі, друзі, так само бідні, але щирі в своїх почуттях люди. Сірі, порохняві вулиці, занедбані будівлі, і посеред того — кумедні, сліпучо яскраві свята, весілля та дні народження. Бравурна музика тих наївних урочистостей межує з журливими співами Фаусти, котра видумує цілі поеми просто на ходу, імпровізуючи мелодії та вірші. Хоча у фільмі вистачає надзвичайно сумних і зворушливих моментів, Льоса не опускається до мелодрами: всі емоції достовірні, всі ситуації будуються за мистецькою логікою. До того ж Магалі Сольєр не тільки надзвичайно, заворожуюче вродлива, вона ще й виняткова акторка: поєднуючи відкриту емоційність із тонкою, щедрою на відтінки грою, вона піднімає Фаусту до рівня трагічної героїні.
Ми стежимо за її намаганнями позбутися страху, переживаємо, чи вдасться їй поховати свою матір по-людськи (доки не назбирає грошей, тримає її тіло просто у кімнаті — ще одна сюрреалістична деталь), — і водночас візуальне середовище фільму майже непомітно огортає нас, наповнює невибагливу історію багатющою символікою. Зрештою розумієш, що дивишся казку, легенду, котра має смислову ємність епосу: через долю однієї дівчини проглядає доля цілого народу, так само як завдяки режисерським знахідкам Льоси стає зрозумілим один із можливих напрямів розвитку латиноамериканського кіна. Поєднання соціальної, побутової конкретики і краси кожного кадру, ніжності і брутальності, лірики і болісної історичної пам’яті — це той стиль, який можуть наслідувати режисери нового покоління, і не тільки в Південній Америці.
Такий фільм, здається, cтворити просто, однак, окрім таланту, варто мати особливу відкритість сприйняття навіть звичних, найбуденніших або страхітливих реалій. Саме через таку, на межі больового шоку, чутливість і народжується справжнє кіно.
***
Молоко скорботи / La Teta asustada (2008, Іспанія-Перу, 95`), режисура, сценарій: Клаудія Льоса, оператор: Наташа Брайєр, актори: Магалі Сольєр, Сусі Санчес, Ефрейн Соліс; виробництво: Institut Català de les Indústries Culturals, Ministerio de Educación y Cultura (ICAA), Oberón Cinematográfica, Televisió de Catalunya (TV3), Televisión Española (TVE), Vela Producciones, Wanda Visión S.A.
