І добро, і зло примножуються в геометричній прогресії. Ось чому ті маленькі рішення, які ми приймаємо щодня, безмежно важливі.
Клайв Стейплз Льюїс, відомий британський письменник, філософ, християнський апологет

Про загрозу світової «русифікації»

Путін знищує Україну, а Захід створює йому прикриття
28 серпня, 2014 - 18:54
Про загрозу світової «русифікації»
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Створюється враження, що весь світ, разом із Україною, не цілком адекватно оцінює, що саме відбувається в Росії. Тим часом, досить пригадати, як більшовики на зламі двадцятих-тридцятих років минулого сторіччя ламали цілком життєздатну економіку — що в місті, що на селі. І тоді розмови про маразм, безумство та ідіотизм закінчаться. Замість них прийде усвідомлення того, що в Росії йде будівництво Абсурдистану.

•  Абсурдистан не можна похитнути соціальним вибухом: подібні вибухи-частина цього будівництва. Їх навіть провокуватимуть. Війна теж частина будівництва. Вплинути на те, що відбувається наразі ніяк не можна, і Захід не допоможе. Скоріше він допоможе Путінові, навіть якщо той зруйнує весь західний бізнес у Росії. Захід зі страху допоможе, бо зрозумів: Путін спроможний на все, включаючи використання ядерної зброї і дестабілізацію будь-яких політичних режимів на самому Заході — коло можливостей Кремля розширюється, особливо зі зростанням впливу путінського фашінтерну. А зі своїм населенням він творитиме все що захоче, і на це в нього карт-бланш від самого населення.

Ось про ядерну загрозу та населення і йтиметься.

Про російські ЗМІ давно говорять, що викривати їхню брехню безглуздо. Вони відкрито зайняли позицію: ми брешемо! Але один раз не брехали: коли Дмитро Кисельов сказав про можливе перетворення США на радіоактивний пил, чим нагадав слова батька російської атомної бомби. Звичайна погроза Берії — перетворити людину на табірний пил.

•  Це була перша в історії відкрита погроза застосування ядерної зброї, озвучена не країною-ізгоєм, на зразок Північної Кореї, і не в локальному конфлікті, як у словесних перестрілках між Індією і Пакистаном. І нікому не хочеться визнавати, що Росія після цього є країною, яка здійснює ядерний шантаж.

Стався історичний переворот — перегляд принципів всієї російської політики за останні шістдесят років, відмова від мирного співіснування і мирного змагання. Починаючи з Двадцятого з’їзду Росія, позиціонуючи себе в протиставленні цивілізованому світові, прагнула довести свою перевагу в мирному розвиткові. Що не заважало їй вдаватися до сили. Але зараз вона перейшла до перегляду кордонів і територіальних захоплень, обрушивши всю систему європейської безпеки, вдавшись до ядерного шантажу, Росія визнала свою повну поразку в мирному змаганні, яке, взагалі вона одна й вела. При цьому жодних економічних передумов для подібного повороту не було. Жодних причин, окрім прагнення еліт до вічної і нічим не обмеженої влади. І окрім неспроможності російської нації, яка зробила вибір на користь ідентичності, побудованої на конфронтації зі всім світом.

•  Визнавати цього наразі не хоче. Весь світ сподівається, що якось само собою все стабілізується, що все полягає в особі Путіна або якихось інших прикрих дрібницях.

Весь світ продовжує жити у минулому.

Коли я днями заговорив про ядерний шантаж, одна обізнана людина дала мені корисне посилання (http://news. kremlin.ru/ ref_notes/461) на Військову доктрину Росії: «Російська Федерація залишає за собою право застосувати ядерну зброю у випадку агресії проти Російської Федерації із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлено саме існування держави». Весь світ мав можливість ознайомитися з тим, що Кремль допускає застосування ядерної зброї першим. І ніхто не поставився до цього серйозно. У таких випадках згадують відмовки західних політиків, які не бажали помічати нацистської загрози: якби ми знали... Але Гітлер ніколи не приховував своїх планів і діяв відповідно до того, що ним відкрито проголошувалося.

•  Уже зрозуміло, що в Донбасі триває ротація — звідти прибирають дилетантів, замінюючи їх військовими і чекістськими професіоналами. Робиться це поступово, світ звикає до того, що російські війська воюють в Україні. Путін знищує Україну, а Захід створює йому прикриття. Гітлер заволодів промисловим потенціалом Чехословаччини, захопивши країну. Путіну захоплення не потрібне. Він просто переміщає все, що йому потрібне, до Росії за допомогою гумконвоїв, як це було в Луганську. І ніхто йому не заважає.

А західні політики повторюють вульгарність про те, що у донбаського конфлікту немає воєнного рішення, хоча весь історичний досвід свідчить на користь того, що у нього немає іншого рішення, окрім воєнного. Як найменш кровопролитного.

Путіну не треба перемагати. Йому достатньо довести справу до того, що іменується неприйнятними втратами і неприйнятними збитками. До антивоєнних виступів в Україні. Цілком імовірно, що за прикладом Грузії Путін зробить ставку на майбутні вибори в Україні. Тільки не на президентські, а на парламентські. Українці ж навіть не намагаються з’ясувати ставлення електорату до війни. Настрої українського суспільства, особливо регіональні відмінності, абсолютно невідомі. Ніякими гаслами тут не обійдешся. Урок грузинських післявоєнних виборів показує, що національний підйом далеко не завжди має загальний характер, що це може виявитися ілюзією.

•  Якщо громадська думка в Україні є загадкою, то з настроями росіян усе ясно. За Путіна абсолютна більшість населення. Всі прогнози так званої опозиції виявились непереконливими.

Підтримка ця зовсім не та, що в демократичних державах. Тоталітарні режими не потребують підтримки, яка є наслідком свідомого вибору людини і громадянина, оскільки вони не мають потреби ні в громадянині, ні в людині. Саме існування вибору, думки про його можливість злочинні. Зараз у Росії абсолютна більшість населення щаслива від того, що влада їх не спонукала до жодного вибору. Запитань вона не ставить і Путіна дуже любить. Але цим лояльність режиму не обмежується.

Під час передвиборних кампаній з’явилося слово «путінг», що позначає масовий захід на підтримку влади, організований за радянським зразком, — добровільно-примусовий збір учасників, заздалегідь заготовлені гасла, відрепетирувані овації.

Багато спостерігачів були впевнені, що учасники путінгів після пережитого примусу і приниження проголосують проти Путіна. Вийшло навпаки. Виник союз принижених. А приниження залишає в людині здібності лише до ненависті та презирства. І перш за все, щодо тих, хто чинить опір приниженню. Путін і його команда були й залишаються майстрами низового управління, тобто такого, яке будується на найнижчих сторонах людської особистості і людських спільностей.

•  Опозиція ж лише допомагала Путіну. Її популізм і соціальний вуаєризм, уся боротьба з «партією шахраїв і злодіїв» і жовтопресні розповіді про особняки урядовців теж апелювали до людської ницості. Політично вся опозиційна діяльність звелася до гасла: «Держиморда, бери за чином!». А те, що Городничий приватизував місто — про це не дуже галасували.

Приватизація держави Путіним і його оточенням — це пограбування всіх росіян. У них вкрадено батьківщину, якщо виходити з визначення держави, запропонованого Іваном Ільїним:

«Держава, в її духовному єстві, є не що інше, як батьківщина, оформлена і об’єднана публічним правом, або інакше: безліч людей, зв’язаних спільністю духовної долі, і які зжилися в єдність на ґрунті духовної культури та правосвідомості».

Щоправда, не можна сказати, що росіяни заперечували проти цієї крадіжки. Навпаки, радісно віддали. І почали руйнувати сусідні держави, щоб покарати сусідів за те, що ті не хочуть віддавати злодієві свою батьківщину.

Але не Росія — головна загроза для України. А русифікація світу, Європи, самої України. Не побутова русифікація, не мовна, навіть не політична, — сутнісна, ціннісна, екзистенціальна.

Не сильно помиляються ті, хто говорить, що доля України визначається Росією і Німеччиною за участю Франції. Путіну не доводиться нічого нав’язувати європолітикам. Це ж так приємно — вершити долі народів. Так само приємно жити без таких надмірностей, як права людини.

Народи понад усе зближують війни. Холодна війна привела Росію до зближення з Америкою. Американізація Росії мала глибокий характер. Нинішня конфронтація з Європою приводить до її сутнісної русифікації. Є і небезпека русифікації України. Це, звичайно, і запозичення російської вульгарності — міркування в дусі «умом Украину не понять». Але найтривожніше в тому ж трактуванні євроасоціації, що і в російському агітпропі, в російській буденній свідомості, — як перетворення України на маріонетку США і ЄС.

На жаль, мені доводилося чути від українських співбесідників, що Україна вибирає, «під кого лягти» — під Європу чи під Росію. Ось уже дійсно абсолютно російська картина світу, абсолютно російські уявлення про Україну. Європеїзація, на відміну від русифікації, передбачає, що країна не прагнутиме до того, щоб лягти під кого-небудь.

•  І мають рацію діячі «Солідарності», які застерігають українців від надій на допомогу Заходу. Його потрібно змусити допомогти, а не вмовити. Змусити Європу визнати самостійність і некерованість України. Завдання не з легких. Пишу це на тлі повідомлень про розширення вторгнення російських військ до України. Для Росії це одна з локальних війн, які вона тепер вестиме нескінченно. Що ж до України, то вибір простий: тотальна війна або смерть!

Газета: 
Новини партнерів