Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори
Григорій Сковорода — український філософ-містик, богослов, поет, педагог

Що показує соціологічний «термометр»?

20 серпня, 2014 - 11:40
Що показує соціологічний «термометр»?
ФОТО REUTERS

Схоже, через десять-п’ятнадцять років, коли геополітична ситуація більш-менш стабілізується, історики відзначать Путіна та Януковича як персонажів, які значною мірою, самі того не бажаючи, сприяли консолідації української нації та зміцненню Української держави. Бо ж така «буржуазна лженаука», як соціологія, однозначно сьогодні фіксує цей факт: за останній рік відбулося значне зростання прихильників незалежності України (із 61% до 76%) при одночасному зменшенні майже вдвічі кількості її противників.

Але перш ніж ознайомити читачів із результатами всеукраїнського репрезентативного опитування, проведеного в середині липня 2014 року соціологічною групою «Рейтинг» (Київ — Львів), кілька слів про соціологію як таку, бо її розуміння у суспільстві й особливо у так званому «політичному класі» нерідко хибує на серйозні вади.

Соціологічні дослідження — це своєрідний термометр, що вимірює суспільні настрої. Не більше і не менше. Хтось може не звертати уваги на нього. Хтось із перебільшеною увагою придивляється до змін температури, хапаючись за голову від її підвищення чи пониження на одну десяту градуса. А хтось розважливо відстежує температурну динаміку і робить висновки щодо нездужання чи одужання суспільства на основі не тільки її, а й низки інших чинників. От і все. Соціологія — не магія, але і не шарлатанство. Це справа серйозна і потрібна для розуміння суспільством самого себе. При цьому навіть новинарі не можуть спинитися на ретрансляції тих чи інших цифр, переданих їм дослідниками чи замовниками дослідження: потрібно розуміти, що є важливим, а що другорядним, щоби не стати жертвами вмілих маніпуляцій певних політиканів із цілком достовірними показниками.

А тепер — детальніше про цифри й тенденції. 76% опитаних «Рейтингом» підтримали б проголошення незалежності України, якби референдум про це проводили сьогодні, 12% не підтримали б, ще 12% не визначилися. Як уже було зазначено, за рік відбулося стрибкоподібне зростання прихильників незалежності: наразі, попри критичні обставини, агресію Росії, війну на сході та економічні негаразди, її підтримує 3/4 громадян України (при цьому 55% респондентів беззастережно підтримують незалежність, тоді як торік таких було 32%). Водночас лише 6% опитаних однозначно проти української незалежності, а минулого року таких було аж 15%. Це означає, що і боротьба з російським імперіалізмом, і реформи задля зміцнення державності, і змістовна, а не формальна, українізація України мають серйозне підґрунтя.

Цілком прогнозованим при цьому є: що молодші респонденти, то більша серед них підтримка незалежності України (82% серед тих, кому 18—29 років, і 69% — серед тих, кому 60 і більше). Існує і пряма залежність між рівнями освіти й матеріальних статків — і підтримкою незалежності. Якщо спробувати окреслити головну категорію противників незалежності України, то це будуть малоосвічені злидарі, як, до речі, і в 1917—1918 роках...

Можливо, на Заході вважали б неполіткоректним опублікування даних щодо прямої відповідності етнолінгвістичних чинників ставленню до незалежності, але, на щастя, вітчизняні соціологи не мають таких забобонів. Отже: 91% тих респондентів, чиєю рідною мовою є українська, підтримують незалежність України; серед тих, хто вважає рідними й українську, і російську мови, прихильників незалежності 71%, а от серед опитаних, для яких рідна російська мова, проголосувало б за незалежність лише 45%. Щоправда, і противників незалежності серед останньої категорії населення — 30%, інші ніяк не можуть визначитися, чого ж вони прагнуть.

А тепер — увага! 5% україномовних українців є ворогами незалежності України; такими ж ворогами є 10% опитаних з вищою освітою, 7% молоді та стільки ж заможних респондентів. Так само ворогами незалежності серед респондентів є 3% симпатиків партії «УДАР», по 4% — «Батьківщини» і «Солідарності», 8% — «Громадянської позиції», 22% — «Сильної України». Щось дивне, чи не так? Хіба Сергій Тігіпко не клянеться, що він твердо стоїть на державницьких позиціях?

Ну а з Партією регіонів та КПУ у цьому плані все також прогнозовано: 38% симпатиків першої і 53% — другої голосували б проти незалежності України; є серед прихильників КПУ й ті, хто за незалежність, але їх тільки третина. Хоча, з іншого боку, можна сказати й «аж третина». Тобто в разі постання справді лівої і справді української політичної сили такі виборці можуть перейти до неї, а це не так мало — близько відсотка всього електорату.

І ще одна зафіксована соціологами проблема, яка потребує особливої уваги. Загальне число опитаних, які вважають себе патріотами країни, є на 10% більшим, ніж число прихильників незалежності. При цьому патріотами вважають себе 70% тих, для кого рідною є російська мова і (тримайтеся за стільці!) 81% симпатиків КПУ. Переконаний, що європейцю важко збагнути, як можна бути патріотом своєї країни і водночас ворогом її незалежності. А от у нас це виразна тенденція, ба навіть норма для деяких категорій опитаних. Пояснення, як на мене, одне: такі «патріоти» вважають, що для свого повного щастя Україна (вона ж Малоросія, Новоросія) повинна увійти як автономна чи напівавтономна складова до Радянського Союзу, Російської Федерації, Російсько-Білоруської держави, Євразійського Союзу тощо (потрібне підкреслити). Так, «патріотизм» такого ґатунку сьогодні у Європі навряд чи зустрінеш, але ж хіба 1940 року майор Відкун Квіслінґ зі своїми однодумцями не доклав чималих зусиль, щоб рідна Норвегія стала лише формально незалежним сателітом Третього рейху?

І, до речі, частка його прихильників серед норвежців була приблизно такою, як сьогодні частка противників незалежності серед громадян України...

Нарешті, щодо регіонального зрізу поставлених соціологами запитань. Безумовним позитивом є те, що різко зріс рівень підтримки незалежності у таких проблемних регіонах України, як південь (із 48% до 64%) і схід (із 44% до 70%), натомість число її противників не менш різко скоротилося (відповідно з 35% до 21% і з 40% до 14%). Зрозуміло, за це слід дякувати не лише безумній політиці Путіна та Януковича, а передусім українському громадянському суспільству, волонтерам Майдану та воякам, які захищають Україну проти російської агресії. Інакше кажучи, в цих регіонах віднині є потужна державницька більшість, і це надзвичайно важливо. А от у Донбасі число прихильників незалежності за рік фактично не зросло (було 32%, стало 34%, а це на межі статистичної похибки). А число противників української незалежності істотно скоротилося — з 57% до 34%, відповідно зросла серед опитаних кількість тих, хто не визначився (з 11% до 32%). Що ж, третина населення цього регіону — опора терористів. Третина — опора сил АТО. Третина — не знає, що робити. Але динаміка очевидна, попри шалену московську антиукраїнську пропаганду. Крім того, за всіма писаними і неписаними нормами третина населення будь-якого регіону будь-якої держави (не лише України) не має права відтяти цей регіон від цієї держави.

Звичайно, було б значно ліпше, якби рівень підтримки незалежності сягнув 80%, а то й 85%, і навіть на Донбасі перевищив би сакраментальні 50%. Але торік автор цих рядків наголошував, що підтримка державності з боку 3/4 громадян України — це бажаний результат, якого можна буде досягнути лише до 2020 року в разі усунення Януковича на президентських виборах. І от тепер можна сміливо ставити більш серйозні завдання перед політикумом та громадянським суспільством — збільшити за наступне п’ятиріччя частку державників до згаданих уже 85%, а частку противників незалежності звести до 3—5%. І це цілком реальні речі. Головне — щоб влада твердо спиралася на державницький електорат, на громадянське суспільство — і не загравала із противниками незалежності, як це було за минулих президентів. Адже соціологічний «термометр» є одним із свідчень наявності у суспільстві таких потенційно потужних життєвих сил, які у змозі подолати російську агресію, підступи сил януковичівського реваншу, економічні негаразди й інші лиха.

Газета: 
Новини партнерів