Найбільша і найважливіша частина виховання кожного — це те, що ми даємо собі самі.
Едвард Ґіббон, британський історик, член Парламенту Великої Британії

Як укріпити національну єдність?

або Про адекватне сприйняття дійсності
26 березня, 2014 - 14:08
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Однією з головних функцій політики є реалізація інтересів соціальних груп. У свою чергу, ЗМІ покликані актуалізувати ці інтереси. Тобто політико-медійна реальність покликана постійно обертатися довкола специфічних громадських ознак, що об’єднують ті або інші групи людей. Ці групи прийнято поділяти на малі, середні та великі. Визначальну роль у політиці зазвичай відвграють великі групи. До таких в Україні можна віднести, з одного боку, тих громадян, яких об’єднує прозахідна орієнтація, а з іншого — тих, кого консолідують проросійські ідеї. Тут маються на увазі різні набори ознак, які формують ці орієнтації, — культурно-історичні, ментальні, геополітичні тощо.

До речі, згідно з результатами нещодавнього опитування, проведеного GFK Ukraine на замовлення телеканалу «1+1», 44% населення України підтримує вступ країни до НАТО, проти — 47%. Найбільшу підтримку Північноатлантичний альянс має на Заході країни (70%), найменшу — на південному Сході, де проти НАТО виступають 68% населення. У Криму ще більше — 84%. Розкололася українська громадська думка і щодо Росії: дружньою державою її вважають 48%, протилежної думки дотримуються 47%.

Про те, як у нашій країні будується політика на протистоянні між двома великими соціальними групами, котрі поділяють відповідно прозахідні та проросійські цінності, ми говорили в статті «Як виграються вибори?» («День» № 110 за 27 червня 2013 р.). Слід підкреслити, що висновком того матеріалу була теза, яка сьогодні звучить з особливою актуальністю: заперечувати існування внутрішньонаціонального розколу, звичайно ж, не можна, проте, ймовірно, саме в ньому і виражається рушійна сила соборного розвитку України. Тут можна додати ще думку про те, що культурно-історичні відмінності всередині однієї держави — це ще не привід залишати загальну політико-правову реальність. Втрачати зв’язок з реальністю у будь-якій справі небезпечно.

ЕКОНОМІЧНА СКЛАДОВА

Проте за пафосними розмовами про ідеологічні підстави розділення української нації на тих, хто пов’язує своє майбутнє з проєвропейською Україною, і тих, кому ближчий проросійський варіант, ми знову ризикуємо втратити адекватне сприйняття дійсності. Інколи річ не стільки в якійсь ідеології і культурно-історичних чинниках, скільки у відчутті або невідчутті своєї зони економічного комфорту з усіма витікаючими з цього моментами. Якщо це відчувається на рівні, який відносно задовольняє, тоді не буде і особливої потреби в різких змінах державно-політичної реальності. Якщо ж такого відчуття немає, і це достатньо болісно переживається, то звідси може вже виростати зацікавленість у кардинальній зміні існуючого політичного ладу.

У випадку з Майданом це вилилося в боротьбу з режимом Віктора Януковича, тоді як південний Схід України переважно мовчав, залишаючись у своїй специфічній зоні соціально-економічної безпеки. Однак після майданівських подій під впливом кремлівського чинника вже у південно-східних областях утворилися окремі рухи, учасники яких, судячи з усього, знаходячись у пошуках свого зручного економічного простору, який вони так і не знайшли в незалежній Україні, готові були до радикальної зміни своєї державно-політичної дійсності — з української на російську. А Майдан в цей час принишкнув, побачивши, як завойовані революцією реальні перспективи отримання цивільного комфорту наштовхнулися на грізні територіальні атаки Кремля.

Всі ці приклади можуть свідчити про те, що розширення споживчих можливостей тих мешканців південного сходу, які сьогодні виступають за приєднання до Росії, сприяло б, як мінімум, підвищенню їхньої лояльності до України. Але навряд чи в цій ситуації можна говорити про щось більше. Втім, щоб відчути себе європейцями, як показують дані Центру Разумкова, більшості українців потрібний певний рівень матеріального добробуту (про це ми говорили в матеріалі, присвяченому Феномену «споживацької проєвропейськості», «День» №207 за 13 листопада 2013 р.).

ЦІНА ПАТРІОТИЗМУ

Питання патріотизму і національної єдності, безумовно, не можна зводити лише до економічних мотивацій, тут потрібно розуміти, що Україна з її великими соціальними групами, по суті, потрапляє до загальної хвилі сьогодення, в основу якого покладено споживацький підхід до життя.

В епоху постмодерну універсальним способом маркування соціальних груп суспільства споживання, на думку дослідників, все частіше стають саме показники фінансового успіху, рівня дозволеного комфорту й розкоші. «Бар’єри моралі, етикету і мови руйнуються, однак у сфері речей виникають нові бар’єри, нові виняткові правила, нова класова або кастова мораль, — пише дослідник Юрій Чернов у статті «До питання про постмодерністський підхід до соціально-масових явищ» (psyfactor.org). — Проте така універсалізація й ефективність досягаються ціною крайнього спрощення, зубожіння, колимова соціальної гідності регресує мало не до межі...»

Таким чином, якщо ми сьогодні хочемо укріплювати національну єдність, насамперед варто звернути увагу на моральний стан нашого суспільства, зокрема — на те, як ми ставимося один до одного відповідно до наших соціальних ознак. А також уважніше стежити за тим, що насправді є передусім нашим власним патріотизмом. Він може бути природним змістовним почуттям або ж формальною надбудовою, ширмою, за якою може стояти меркантилізм, особисті або корпоративні інтереси, владні амбіції та прагнення піднестися у своїх очах над іншими людьми, цілими соціальними групами або народами.

Газета: 
Новини партнерів