Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Чи можливі нові інституції у старих умовах?

Провідні персонажі вітчизняного політикуму зацікавлені передусім у збереженні свого статусу та статків, а не у швидких і ефективних змінах
13 жовтня, 2015 - 11:50
ФОТО З АРХІВУ «Дня»

На початку жовтня під час прямого ефіру програми «Шустер Live» директор новоствореного Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) Артем Ситник заявив: чимало представників старої системи не хоче, щоб це Бюро запрацювало. Зокрема, це стосується Генеральної прокуратури, яка з початком роботи АНБУ втратить монополію розслідувати кримінальні провадження щодо своїх працівників. «Ми зробили все для того, щоб розпочати розслідування 1 жовтня. Детективи готові. Єдина перешкода — відсутність антикорупційного прокурора», — заявив А. Ситник, наголосивши, що Генпрокуратура та Верховна Рада ще два місяці тому могли сформувати комісію для його обрання: «Із 15 липня набрав чинності закон про прокуратуру, і можна було сформувати цю комісію — делегувати представників Генеральної прокуратури, Верховної Ради, за два місяці провести цей конкурс і дати можливість почати розслідування». Натомість Генпрокурор визначив своїх представників у комісії 26 серпня, а Верховна Рада — лише 17 вересня. Тим часом без початку повноцінної роботи НАБУ, легітимність якого не оскаржуватимуть ані громадянське суспільства, ані західні партнери, залежать лібералізація візового режиму з Євросоюзом й отримання чергового траншу позики від Міжнародного валютного фонду...

Це — лише один із знакових моментів, які характеризують реальний, а не декларативний стан реформ в Україні. Загалом же в державі створилася не просто парадоксальна, а абсурдна та вкрай небезпечна ситуація, яка може вилитися в широкомасштабну катастрофу або, що не набагато краще, у довготривале гниття країни у «сірій зоні» між ЄС і Росією. Спричинена ця ситуація тим, що реформи намагаються проводити ті, кому суспільство відмовило у довірі, а ті, кому довіряє суспільство, не лише відсунуті владою від цих реформ, а й є об’єктом спроб цілеспрямованої дискредитації з боку певних впливових персонажів і політичних сил.

Водночас нові державні структури й інституції, які здатні втілювати давно визрілі й перезрілі реформи, створюються в межах і під контролем старих структур й інституцій, суспільна недовіра до яких просто-таки зашкалює. Іншими словами, молоде вино в Україні намагаються влити у старі міхури або — щонайменше — максимально загальмувати створення та становлення нових інституцій. Утім, мають місце й куди гірші речі, а саме намагання перевести реформи у суто формальну площину, змінивши лише вивіски та браво відрапортувавши про їхнє проведення.

Скажімо, місяць тому міністр внутрішніх справ Арсен Аваков гордо заявив, що в Україні із 7 листопада припинить діяти чинна міліція, на місце якої постане новостворена поліція. За словами міністра, крім патрульної поліції, яку вже можна побачити у деяких містах, слід «реформувати кримінальний блок, створити корпус раптової дії (спецназ), оновити підрозділи дільничних, експертів та слідчих». Невже ж із цим можна буде встигнути до названого терміну? Ну а далі в заяві Авакова маємо взагалі ребус: «На кінець року в Україні буде шість-сім тисяч поліцейських, а всього працівників — близько 152 тисяч». То ким тоді будуть на кінець року дільничні та слідчі? Чи суть справи в тому, що вони перестануть офіційно називатися міліціонерами — і все?

А тепер — соціологія. За даними Соціологічної групи «Рейтинг» (липень 2015 року) показник позитивного ставлення до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова становить 15%, а показник негативного ставлення — 76%. Чи може міністр із таким ставленням до нього з боку суспільства бути ефективним у час радикальних реформ, зокрема й у його міністерстві, яке також не користується суспільною довірою? І чи не треба було би формувати поліцію за межами МВС, щоб принаймні у перші часи вона діяла б як незалежна структура? І, звичайно, розформовувати (чи навіть перейменовувати) міліцію (рівень недовіри до неї — 75% респондентів, і це не випадково) слід було би не в «пожежному» порядку, не до якоїсь «красивої» дати...

Утім, Аваков виглядає дещо пристойніше поруч із головним реформатором — прем’єром Арсенієм Яценюком (11% респондентів позитивно ставляться до нього, а 83% — негативно). Водночас більшою чи меншою мірою не довіряє всьому уряду близько 75% опитаних. Ніде і нікому з таким ставленням суспільства до нього не вдавалося успішно провести достатньо тривалі (бо ж інакше навряд чи вийде) та неминуче болісні реформи. Якщо додати до цього, що судам не довіряє понад 80% опитаних, прокуратурі — майже 80%, і навіть достатньо ефективній СБУ — 61%, то загальна невтішна картина відносин у системі «суспільство — влада» стає зрозумілою. А ще варто додати, для прикладу «наливання молодого вина у старі міхури», що Генпрокуратура може здійснювати нагляд за діяльністю НАБУ; сам цей факт, який матиме неодмінний розголос у ЗМІ, здатен знизити — причому дуже швидко — довіру до нової антикорупційної інституції, якими б професійними та чесними не виявилися ті детективи, що їх набрали на основі ретельного конкурсу. І така ж ситуація практично з кожною новою структурою.

Найгірші справи, видається, із судовою системою. У ній нові структури де-факто відсутні, а люстровані вже судді знову опиняються на своїх посадах завдяки... рішенням судів, які скасовують люстрацію. У найкращому разі, справа «чистки» судів і селекції суддів відкладається таким способом у довгу шухляду. А без радикального оновлення всієї судової системи (чи навіть створення нової) ні про яку «інвестиційну привабливість України» говорити не доводиться, і сподіватися на довіру суспільства до влади — також.

А між тим механізми створення принципово нових інституцій у судовій системі існують. Аж до крайніх варіантів, коли на основі спеціальних законів тимчасово формувалися суди зі спеціальними повноваженнями. Скажімо, у США часів реформ президента Франкліна Делано Рузвельта існували шалена корупція у системі судів та заляканість суддів гангстерами. Дійшло до того, що у штаті Нью-Йорк один-єдиний суддя користувався суспільною довірою, маючи репутацію професійного, непідкупного та справедливого. Відтак законодавчі збори штату спеціальним законом наділили його виключним правом розглядати кілька категорій злочинів, пов’язаних із особливо тяжкими злочинами, з діяльністю гангстерів. Робота пішла. Тоді одна група гангстерів вирішила його вбити — бо ж, що робити, коли цього суддю не залякати та не підкупити? Тоді інша група гангстерів стала на заваді: суддя цей справедливий і фаховий, краще нехай нас судить він за законами, ніж озлоблена поліція почне нас убивати без суду «при спробі до втечі»...

Звичайно, мало шансів, що вітчизняні гангстери й корупціонери виявляться настільки розумними, як американські у 1930-ті, але все ж таки спеціально створені суди — нехай для початку вони будуть нечисленними — із суддями, до яких ані суспільство, ані НАБУ не матимуть претензій, могли би стати першими ластівками реальної, а не декларативної судової реформи. Втім, чи здатна нинішня Верховна Рада піти на такі революційні кроки? Адже тут треба буде не лише нові закони ухвалювати, а й поправки до Конституції — в розділі тимчасових, перехідних положень. Чи знайдеться 300 депутатів, насправді готових боротися з корупцією й іншими злочинами?

І знову соціологія; позитивний баланс довіри-недовіри в Україні мають наразі Збройні сили, добровольчі батальйони, Церква, вітчизняні мас-медіа, громадські організації та волонтери. Саме за їхньої участі та із залученням їхніх найкращих представників тільки й можна успішно реформувати українські владні структури та всю Україну загалом. Але, схоже, багато провідних персонажів вітчизняного політикуму, не кажучи вже про бізнесову «еліту», тобто господарі тих самих «старих міхурів», зацікавлені передусім у збереженні свого статусу та статків, а не у швидких й ефективних змінах на краще ситуації в країні.

Газета: 
Новини партнерів