Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Чи мусять українці добровільно піти до Бабиного Яру на смерть?

24 квітня, 2022 - 11:56

Можна було б іще зрозуміти, якби цю премію присудили Олексію Навальному. Попри всю суперечливість цієї політичної постаті, у нього за плечима – тривалий стаж боротьби з путінським режимом, намагання за допомогою Інтернету та «класичних» медіа розповісти росіянам, яка корупція панує в державі, спроби вивести людей на вулицю у боротьбі за чесні вибори і проти утисків свободи слова. Навального не жартома намагалися вбити, він наразі є політв’язнем, зрештою, він виступає проти війни та проти Путіна: «Цю війну теж розв’язав навіжений маніяк, одержимий якимись мареннями про геополітику, історію та устрій світу. Цей маніяк не зупиниться сам. Він, як на наркотик, підсів на смерть, війну та брехню – вони потрібні йому для збереження влади. Обов’язок кожного зробити хоч якийсь, бодай найменший внесок у те, щоб зупинити цю війну та усунути Путіна від влади». Але ж не можна перетворювати все на світі у «політкоректну» трагікомедію!

Ідеться скандал, який виник після того, як «Премію ЗМІ за свободу» (Freiheitspreis der Medien) цього року німецька медіагрупа Weimer Media Group вирішила надати Президентові України Володимиру Зеленському, лідерці вільної Білорусі Світлані Тихановській і російській журналістці Марині Овсянніковій. Премія ця надається громадським діячам, які, на думку журі, особливо прихильні до свободи вираження думок, соціальної взаємодії, політичного діалогу та демократії. Зверніть увагу: «особливо прихильні». Як це поєднується з послужним списком Овсяннікової, а він, як зазначила у «Дні» Катерина Барабаш, вельми специфічний: вона «вірою і правдою служила путінському режиму на головному пропагандистському каналі, що клепав новини про «бандерівців» і розпалював ненависть в недоумкуватому російському суспільстві, а до цього працювала рупором відомого краснодарського бандита, губернатора Ткачова»? І досить було вискочити на кілька секунд у кадр з антивоєнним плакатом, щоб перекреслити всі свої минулі «здобутки»? До речі, чимало експертів вважає, що ця ескапада Овсяннікової була інсценізацією котроїсь із російських спецслужб: чи ФСБ, чи ҐРУ, не випадково після неї тележурналістка, яка за новітнім російським законодавством, учинила кримінальний злочин, вільно виїхала на Захід, де негайно почала агітувати за зняття санкцій – мовляв, народ страждає. Втім, урешті-решт, після протестів, премію Овсянніковій вирішили не вручати.

Та найприкметніше тут інше. «Українці, білоруси та росіяни стоять на передовій боротьбі проти зла, проти війни та тиранії у Східній Європі та мужньо захищають свою, а також нашу свободу. Словами, справами, великою відвагою та своїми життями», - сказано в обґрунтуванні журі. Щодо певної (але незначної) частини білорусів це справедливо – щодо тих, хто розгвинчує рейки, щоб утруднити на території Білорусі перекидання російських військ і підвезення боєприпасів, щодо тих, хто фіксує старти ракет і злети російських бомбардувальників із білоруських аеродромів, щодо тих, хто проводить антивоєнні акції. А от щодо росіян… Он у понад, ніж півмільйонному Хабаровську на одиночні антивоєнні пікети вийшло аж двоє хлопців; навколо кожного них зібралося десь по десятку людей, які почали скандувати антивоєнні гасла. Можете самі порахувати, який то становить відсоток населення. Проте, виявляється, «росіяни стоять на передовій боротьбі проти зла, мужньо захищають свою, а також нашу свободу»…

Але це формулювання – не межа «політкоректної» і «гуманістичної» деградації (інше слова підібрати не вдається) певної частини німецького суспільства. Нещодавно група діячів науковців, політиків, лікарів і діячів культури ФРН звернулася до канцлера Олафа Шольца з відкритим листом. У ньому вони закликали припинити постачання зброї українським військам та заохочувати уряд у Києві припинити військовий опір. Не вірити? Даремно. «Незважаючи на повідомлення про успіхи української армії, вона, тим часом, значно поступається російській і має мало шансів виграти цю війну. Ціною тривалого військового опору, незалежно від можливого успіху, буде більше зруйнованих міст і сіл і більше втрат серед українського населення». Ось так. Не Росію слід змусити негайно припинити війну, а українців припинити опір. І це написано вже після того, як жахіття Бучі й інших місць масових гекатомб стали відомими всьому світу! Ще більш сумно, що серед підписантів цього листа не тільки купа професорів із різних галузей науки, а і протестантський богослов, і колишній помічник Генерального секретаря ООН.

Слово честі, цей відкритий лист схожий на заклик до уряду ФРН змусити українців добровільно вишикуватися у стрункі шереги та рушити до страхітливого новітнього Бабиного Яру, з відповідними наслідками, добре відомими з історії ХХ століття. А на додачу до цього були непоодинокі випадки, коли на початку російського вторгнення німці цілком серйозно питали, чому ви, українці, чините опір? Тобто вони щиро вважали, що здатися заради спроби збереження свого життя й уникнення руйнувань – цілком раціональний вихід, навіть коли проти тебе воює армія тоталітарної держави (ще одне спостереження: у західній політичній науці раптом кудись поділося поняття «тоталітаризм», обмежуються «авторитаризм», мовляв, і де Голль був авторитарним лідером, і Путін із Лукашенком авторитарії…). Як зазначає одна київська філософиня, що якийсь час працює у ФРН, «такі німці кастровані власною історією; поняття патріотизму, героїзм, самопожертви їм вже незрозумілі (дискредитовані нацизмом), як і те, що є речі, дорожчі за власне життя, за які варто боротися… Що ж, можливо, це справді так. Лев Гінзбург, офіцер часів Другої світової війни, знаний перекладач з німецької та латини, писав наприкінці 1970-х: «Пройшло більше тридцяти років, а святі слова: батьківщина, честь, материнство, народ, ґрунт – все ще викликають страшні асоціації. За ними все ще мерещаться силуети табірних вишок і крематоріїв». Утім, чому в тих випадках, коли йдеться про тоталітарну Росію, про злочини «колективного Путіна» (який становить більшість російського населення) ці асоціації у значного числа німців не виникають? І чи не час певним силам ФРН змінити оптику і не ставити Україну в один ряд з Росією?

Новини партнерів