Чи заб'є всебілоруський страйк останній цвях..?
Попри спроби Олександра Лукашенка загравати з проросійською частиною опозиції і звільнення з СІЗО деяких другорядних представників цієї опозиції розмах протестів у Білорусі не зменшується. Минулої неділі в традиційній акції протесту в Мінську брало участь до 200 тис. осіб, отже, число протестувальників поки не зменшується. На ультиматум опозиції від імені Світлани Тіхановської до нинішнього білоруського президента з вимогою до 25 жовтня піти у відставку, звільнити всіх політичних в'язнів, припинити насильство стосовно демонстрантів й оголосити нові вибори Олександр Григорович не відреагував. Тому координаційна рада опозиції, яка обіцяла у разі відмови Лукашенка піти розпочати 26 жовтня загальний і безстроковий страйк, почала втілювати цю погрозу в життя. Тіхановська заявила: «Білоруси знають: 26 жовтня головна робота - показати, що ніхто не буде працювати на режим. Працівники державних заводів і підприємств, транспортники й шахтарі, викладачі та студенти з самого ранку почали страйкувати. І я вірю, що приватний бізнес, релігійні громади, культурні та спортивні діячі, айтішники підтримають страйкуючих і зупинять свою роботу на день».
Наскільки успішно це відбувається? Поки що страйк не можна назвати ні загальноим, ні масштабним. Залізниці взагалі не страйкують, і якщо рух по них утруднено, то тільки тому, що учасники протесту перекривають полотно, виводять з ладу семафори й системи управління рухом поїздів. А якщо згадати досвід революції 1905 року в Росії, то саме загальний страйк залізничників, який паралізував країну, змусив імператора Миколу II випустити Жовтневий маніфест, що дарував підданим основні демократичні свободи і перший парламент - Державну Думу. Щоправда, з того часу технології далеко зробили крок вперед і роль залізничного транспорту впала. Проте параліч всієї транспортної інфраструктури, включно з трубопроводами, - це й сьогодні, ймовірно, найкоротший шлях до перемоги загального страйку.
Водночас на великих білоруських підприємствах, таких як Мінський тракторний завод, Мінський автомобільний завод, «Белкоммунмаш», Мінський завод колісних тягачів, Мінський завод «Атлант» із виробництва холодильників, підприємство «Гродно Азот» тощо, поки що проходять скоріше навіть не страйки, а акції протесту трудових колективів. Але число страйкуючих на кожному підприємстві обмежується десятками або першими сотнями. На «Беларуськалии», наприклад, страйкує тільки 36 осіб. До державного сектора приєднався невеликий приватний бізнес і, як здається, з більшим ентузіазмом, ніж працівники великих державних підприємств. 26 жовтня багато білоруських магазинів, кафе, медичних центрів, салонів краси і автосервісів, особливо в Мінську, були зачинені. Але тривалого страйку дрібні бізнесмени не витримають, як, втім, не витримають його й працівники держпідприємств. Активно включилися в страйк студенти, особливо в Мінську, де вони також влаштували кілька демонстрацій. Всього в різних місцях Мінська 26 жовтня на вулиці вийшли декілька десятків тисяч людей, включно з учасниками маршу пенсіонерів, що проводився цього дня. Але сам лише студентський страйк і демонстрації пенсіонерів, без підтримки з боку працівників державного і приватного сектора, повалити режим Лукашенка не в змозі. Тим більше, якщо страйк обмежиться тільки одним днем.
Якщо найближчого тижня страйковий рух у Білорусії не набере чинності, нинішній загальний страйк можна буде вважати таким, що провалився. Які чинники треба подолати опозиції, щоб домогтися успіху? У перші дні протестів, коли страйки на найбільших підприємствах були більш масовими, ніж сьогодні, їх очолювали заздалегідь створені страйкові комітети з найбільш активних та опозиційно налаштованих робітників та інженерно-технічного персоналу. Влада це враховувала, направивши вістря репресій проти членів страйкомів. Їх затримували, а потім заарештовували на місяць в адміністративному порядку, попередньо звільнивши з підприємства. Незрозуміло, чи змогла опозиція за 75 днів протестів знайти їм заміну. Надходить інформація про формування страйкомів на підприємствах машинобудівної та легкої промисловості, а також у компаніях нафтохімічного комплексу, але поки не можна сказати, наскільки успішно це відбувається.
Учасників страйку активно затримують і зараз. Число затриманих по всій Білорусі перевищило в понеділок 300 осіб. Головне, що зупиняє працівників державного сектора від приєднання до тривалого страйку, то це побоювання втратити зарплату. У більшості працівників держсектора немає скільки-небудь значних грошових накопичень, щоб протриматися без роботи хоча б 3-4 тижні. Якщо білоруська опозиція хоче перемогти, вона повинна терміново сформувати фонд допомоги страйкуючим, організувавши збір коштів як від рядових учасників протестів, так і від тих, хто підтримує рух протесту білоруських бізнесменів. Тут велику допомогу могла б також надати білоруська еміграція. Через це Тіхановська написала в Telegram: «Людям, які зважилися на страйк, потрібно побачити, що вони не самі у своєму рішенні. Підтримайте працівників МАЗу, «Гродно Азот», МТЗ, МЗКТ, «Нафтан», Білоруськалій та інших заводів. Адже вони сьогодні ризикують особистою свободою, щоб ми домоглися свободи для нашої країни». Найближчі дні покажуть, чи буде цей заклик почуто.
Попри те, що страйк відбувається або може відбутися на підприємствах, тісно пов'язаних із російським ВПК, які можуть зазнати від страйку чималої шкоди, як видається, позиція Кремля щодо всебілоруського страйку відрізняється певною двоїстістю. Звичайно, в Москві не хочуть, щоб Лукашенко був зметений страйковим рухом. Але водночас там не були б проти, аби страйк у Білорусі досяг певного масштабу, оскільки в цьому випадку Лукашенко стане більш сприйнятливим до російських вимог, зокрема щодо звільнення Віктора Бабарика. Але Москва може програти, якщо страйк набуде занадто великого розмаху і Росія не встигне врятувати падаючий режим Олександра Лукашенка.
