Доля президента
Останній парламентський тиждень був бурхливий і насичений. На хвилину здалося, що в погано провітрюваній від корупції країні активно рухаються не тільки грошові потоки.
Місячник боротьби з корупцією стартував. Генеральний прокурор вийшов з тіні й представив на зняття проклятущої недоторканності першу групу кандидатів. Всі вони — депутати Верховної Ради і перебувають на службі у різних фракціях. У кожного з них — своя кримінальна історія, з різними судовими перспективами.
Веб-стрічки вели прямі репортажі з головного законодавчого органу країни. Під куполом кипіли неабиякі пристрасті. Експерти жваво коментували ситуацію з різним ступенем упередженості. Гаряче було й біля парламенту.
Те, що велика група депутатів заслуговує на гарячі путівки до державного «санаторію» — у мене сумнівів немає. Не буде й спроби вивести з-під удару правосуддя окремого взятого обранця. Це завдання високооплачуваних адвокатів, саме про них, котрі гребуть гроші лопатою, і говорив Юрій Луценко, натякаючи на те, що прокуратурі потрібно збільшити фінансування.
Збільшення фінансування правоохоронного органу Луценко завжди пов’язував зі значними сумами, які прокуратура повернула до мозолястих рук бюджету. Бажання мати від цього «свою прокурорську частку» спишемо на брак спеціальної освіти у генпрокурора й на ту специфічну кислотну середу, де всі зайняті вибиванням грошей «під реформи», але без проведення реформ. Якщо грошові кошти було вкрадено в держави, а потім повернуто, так чи є сенс обкладати ці кошти додатковим «чиншем»?
Абстрагуймося від яскравої фігури генпрокурора й повернімося до боротьби з корупцією. Віднедавна я почав розглядати будь-які дії Петра Порошенка (а у мене немає сумнівів, що генпрокурором є саме він) як черговий крок до повновладдя однієї людини. Можливо, такий погляд однобокий, але все нехитрі й хитрі комбінації президента призводили до зміцнення його влади й повноважень. Боротьба з олігархами має закінчитися тоді, коли у нас залишиться один олігарх. Зачистка телевізійного простору призведе до того, що всі канали будуть показувати відкриття президентом всіляких об’єктів, передачу їм техніки армії, всюди буде чути бадьорий сміх президента, а як альтернативу можна буде зарядитися з Мариною на каналі Ріната Ахметова, послухати мудрого Червоненка й посміятися над анекдотом від Рабиновича.
Центр боротьби з корупцією не дарма перенесено під купол Верховної Ради. У країні, яка формально вважається парламентсько-президентською, тільки одній людині вигідна ця кампанійщина, без будь-яких ознак плановості та систематичності.
Розрахунок простий — Верховна Рада остаточно себе скомпрометує, захищаючи своїх синів, з огляду на хиткість коаліції, інтереси фракцій і конкретних людей. А увесь цей ажіотаж зі зняттям депутатської недоторканності відверне увагу громадськості від Кабінету міністрів і президентської вертикалі. Не випадково, що саме президент нещодавно «згадав» про це й дав зрозуміти, що він «чекає від Верховної Ради найближчим часом голосування за зняття депутатської недоторканності».
«Замкнути» суспільство на парламенті — ідея, яка має відволікти бунтівне громадянське суспільство від бездіяльності влади в інших питаннях, де немає видимого прогресу. Сенсу немає перераховувати довгий список незавершених справ, який регулярно поповнюється новими фігурантами.
Уміння президента «осідлати» громадську думку й з усього зробити цукерку відомої марки — загальновідоме, а Верховна Рада має такий рейтинг довіри серед населення, що найнижчий плінтус має всі шанси перемогти.
Звичайно, ніхто так не бореться з парламентаризмом, як сама ВР, але й президент про неї не забуває, як не забував про Кабмін, очолюваний Яценюком, як задушив у своїх обіймах і поглинув партію «УДАР». Як одного міського голову втопив у смітті, а другого обклав своїми людьми й заступниками від завзятої команди Черновецького. Як вичавив із Саакашвілі все, що міг ...
Дискредитація інституту парламентаризму з метою зміцнення президентської вертикалі — спецоперація, де під ніж можуть пустити й умовно своїх розенблатів.
Крім того, будь-яку справу можна буде втопити в наших тихих судових болотах, а до винесення вердиктів можна буде стимулювати зацікавлені групи для голосувань за президентські ініціативи.
Є ще один фактор — судове переслідування депутатів має закрити діру в президентському жупані перед нашими іноземними партнерами, але в цьому разі десятком депутатів не обмежиться, оскільки там аудиторія не є настільки наївною.
Переобрання на другий термін зараз є короткою метою президента. Абсолютна влада — мета стратегічна.
Країна розбалансована, керується в ручному режимі, оскільки будується під одну людину. Таке розуміння президентом глибинних процесів устрою і функціонування держави.
Петро Олексійович любить говорити, що Україна ніколи не повернеться до стійла російської імперії, і за це величезне йому спасибі. То чи варто грати в чужі ігри й ризикувати країною заради продовження своєї блискучої кар’єри?
