Маска свободи слова
Сидять люди з широко відкритими очима та закритими ротами. На масках написано "Свобода слова". Не всі речі, які ми надягаємо з метою безпеки, підходять для брендування. Чи помічає цей казус публіка? Напевно ні. Люди не звертають уваги й на очевидніші нісенітниці в телевізійних ток-шоу.
Судячи з лічильника переглядів на You Tube, остання передача Савіка Шустера явно не лідирує. Принаймні значно відстає від інтерв'ю-шоу Дмитра Гордона. Але герої та сюжети одного й другого піарників плавно перетікають із «бульварщини» у «свободівщину». У обох минулого тижня бенефіціаром глядацької уваги був соратник сходження В.Зеленського на престол – Андрій Богдан, який розповів «усю правду» про людину, яку він вивів у Президенти. По суті, Андрій Йосипович зізнався у своїй нещирості на посаді керівника офісу Президента та дезавуював усі запевнення, дані громадянам України два роки тому. Його позицію, сформульовану у непарламентських висловлюваннях, підтримав ще один автор проєкту «Слуги народу» – Дмитро Разумков. Прозріння товаришів по партії, які побачили голого короля після вигнання з двору, нагадало мені викриття культу особи Сталіна в хрущовські часи, коли покійного вождя судили за репресії їхні організатори. У нашому випадку, дякувати Богу, всі живі й не дійшли до явних злочинів. Однак манера уникнення особистої політичної відповідальності способом перекладання провини функціонерів на свого боса зберігається. Це старе правило української політики. Чимало соратників Леоніда Кучми викрили його гріхи, щоб стати соратниками Віктора Ющенка. Коли «почив у Бозі» Ющенко, дія повторилася. Віктор Янукович не потяг за собою до Ростова всю плеяду регіоналів. Його оточення вижило завдяки своєчасній зміні позицій на пропорошенківські. Тепер-от черговий тур нашого котильйону еліт, коли фігури та партнери постійно змінюються, але залишаються на подіумі, утворюючи різні пари та квартети. Хоча помітно втрачено колишню красу рухів і жестів, а лексикон явно потребує гігієнічних процедур.
Політичні ток-шоу можуть мати різні назви, але до свободи слова важко віднести арену, що сяє софітами, де змінюються покоління ньюсмейкерів, але залишається незмінним мотив їхньої появи. Усі приходять сюди або для відбілювання своєї репутації, або заради очорнення чужої. 72 відсотки тих, хто підтримував Володимира Зеленського, змінилися на 70% тих, хто його засуджує. Дві найпотужніші постаті його команди перейшли до табору запеклих ворогів. Журналісти, які ще нещодавно не шкодували для «чесної людини та її чудової дружини» компліментів на офіційних і пікнікових галявинах, тепер ріжуть правду, більше схожу на дьоготь. Що вдієш, виїзди на пасіки, стрибки по пеньках, поїдання шашликів з рук перших осіб призводять до природних пауз в оцінках приймаючих сторін.
Але що змінилося з серпня 2021 року? Той самий стан економіки, той самий дилетантизм в управлінні, ті самі проблеми з правосуддям та рештою за відомим списком. Для пояснення згодиться різна аргументація: урвався терпець у народу чи олігархів, Путін незадоволений Зеленським, чи Захід не може порозумітися з ним. Про все можна лише гадати, не маючи фактів. Очевидно лише одне: насуваються зміни у владі. І, як завжди, настає час перевдягання лиходіїв у бетменів, які літають у власному піарі, страшенно лякати народ, щоб потім ефектно його рятувати. А ми залишатимемося у брендованих і звичайних масках, абсолютно не розуміючи, правий Андрій Богдан, який стверджує, що всі блоки атомних станцій працюють на межі, чи Юлія Тимошенко з паперами на руках, яка довела простій цих же блоків. Усе в одній передачі, в одному стримі, в одному бажанні особистого успіху, де критерієм того, що відбувається, є лише віра людей у слово. Воно ж бо у нас точно вільне, мов птах, може голубом злетіти до висот моралі, а може й нагидити з недосяжної висоти.
