Переворот 1 жовтня

Сергій Грабовський

01 жовтня, 12:07

Якщо хтось забув, то варто нагадати: 1 жовтня 2010 року в Україні відбувся державний переворот. Інструментом цього перевороту став Конституційний Суд, а ініціатором – «золотий батон», він же «двічі не судимий», зі своїм оточенням. Стилістика ж цього дійства була настільки брутальною, неначе ініціатори перевороту вирішили спеціально поглумитися з конституційних норм, здорового глузду та законних прав українського народу.

Ось ключові положення оприлюдненого тоді рішення Конституційного Суду (КС), яким було скасовано Закон № 2222 щодо змін повноважень найвищих органів влади та принципів їхнього формування, тобто політреформи: «Конституційний Суд України виходить з того, що визнання неконституційним Закону № 2222 у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222. Це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України».

Слова ці з рішення Конституційного Суду про скасування політреформи, здійсненої у грудні 2004 року, гідні того, щоб їх вписали в аннали світової юриспруденції. Виявляється, «стабільність конституційного ладу» – це його зміна не волею виборців чи бодай парламенту, а рішенням 18 осіб. «Гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина» – це вирішення за 36 мільйонів тодішніх виборців питання, які саме повноваження вони делегували главі держави, а які – народним депутатам, а «непорушність та безперервність дії Конституції України» – це оголошення майже шестирічного періоду життя держави за зміненою в ході політреформи Конституції таким, якого наче й не було.

Не менш пікантним виглядає рішення КС про скасування закону №2222 як неконституційного з одночасним покладанням на органи влади, обрані та сформовані на основі саме цих «неконституційних норм», обов’язку «щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV».

Власне, і сам тодішній склад КС був елементом всієї системи влади, сформованої в Україні за шість років перед цим в результаті політреформи, тобто того, що становило результат начебто неконституційного закону № 2222. То чи може бути законним результат беззаконня? Для нормальної людини тут навіть немає питання. Для «принципових» українських юристів, утім, теж: жодних ознак готовності КС скласти свої повноваження тоді не було помічено, та й сьогодні дехто з них «на плаву».

Утім, про те, що політреформа 8 грудня 2004 року, ядром якої був Закон «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV, проведена з грубими порушеннями багатьох законодавчих норм, говорили і писали ще тоді, під час Помаранчевої революції. І не тільки українські експерти, а й речники Венеціанської комісії. Але тоді все залишилося на рівні розмов – політикум дійшов певного консенсусу щодо конституційних змін – мовляв, поживемо-побачимо, що там буде, не станемо поспішати.

2007 року консенсус в силу гострого конфлікту між «помаранчевим» і «біло-блакитним» таборами щез, і 102 народних депутати звернулися до КС із поданням стосовно визнання закону № 2222-IV неконституційним. І що цікаво: їхні аргументи майже дослівно збігалися з аргументами подання 252 депутатів у 2010 році. Та 5 лютого 2008 року КС виніс вердикт: відмовити у відкритті провадження у справі, бо поданні неправильно вказані повне найменування, номер та дата прийняття правового акта, положення якого оспорюються. Формалізм, доведений до межі? Добре, але чому ж тоді 2010 року, коли 252 депутати у своєму поданні зазначили ті самі реквізити закону, КС забув про значення кожної титли й коми та відкрив провадження?

За всіх обставин КС пішов назустріч «побажанням трудящих» з Верховної Ради. Як і за півроку до цього в питанні про формування «коаліції тушок», яка створила уряд Азарова. І що цікаво: практично ті самі судді (за винятком кількох нових, обраних до КС замість тих, що пішли у відставку) у квітні 2010 року спокійно користувалися текстом Конституції України, в який був «вмонтований» закон № 2222-IV, - і не бачили в тому жодної єресі. Власне, майже шість років не бачили і спокійно працювали, ухвалювали рішення, мотивували їх. А потім раптом прозріли. Дивина, та й годі.

Ба більше: у рішенні КС від 5 лютого 2008 року, зокрема, було сказано: «Положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід’ємною складовою Конституції України – окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності Законом № 2222–ІV його положення, оскаржені суб’єктом права на конституційне подання, є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року». Іншими словами: геть немиті руки від цнотливого тіла Конституції! Минуло два з половиною роки – і все з точністю до навпаки: беріть, любі господарі життя, що тільки-но забажаєте…

Та, власне, хіба можна було вимагати серйозних рішень від того КС, який 2003 року визнав другий президентський термін Леоніда Кучми першим?

До речі, про Кучму. Варто згадати: зміни до Конституції 8 грудня 2004 року були прийняті в «пакеті» разом із законом про особливості голосування при повторному проведенні другого туру президентських виборів  і законом про конституційні реформи стосовно місцевого самоврядування (перше читання, яке виявилося й останнім). Щодо цього «пакету» КС у 2010 році висловився так: «Верховна Рада України 8 грудня 2004 року одним (одночасним) голосуванням прийняла Закон № 2222 разом із Постановою Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України» № 2223-IV та Законом України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року» № 2221-IV. Одночасне прийняття самостійних правових актів, предмет регулювання яких та визначені у статтях 91, 155 Конституції України процедури їх розгляду і ухвалення є різними, свідчить про порушення Верховною Радою України частини другої статті 19 Конституції України при прийнятті Закону № 2222». Але чому «порушення» стосується тільки закону № 2222, а не всіх трьох законодавчих актів? Адже вони, як зазначив КС, є самостійними, і кожен має свою процедуру. Звідси логічно випливає висновок, що неконституційним було і проведення повторного другого туру президентських виборів. А оскільки, за рішенням Верховного Суду, результати «першого» другого туру встановити неможливо, то з 1 жовтня 2010 року президентом України мав стати… Леонід Данилович Кучма. Тоді лише і виявилася б наявною та сама «безперервність», про яку йшлося у рішенні КС.

А якщо має рацію екс-міністр юстиції Лавринович, що у 2014 повернення до скасованої переворотом 1 жовтня Конституції здійснювалося з порушенням процедури, відтак сьогодні діє Основний Закон у редакції 1996 року, то Петро Порошенко має поступитися Кучмі президентським кріслом…

І взагалі – якщо у 2010 році хтось би продовжив цей логічний ряд і мав при цьому достатні можливості, він міг сміливо розганяти як неконституційні Кабмін і Верховну Раду, сам КС і місцеві органи влади тощо, бо всі вони тим чи іншим робом були сформовані основі сакраментальної політреформи. Вслід за тим «реанімований президент» Кучма повинен був сформувати тимчасові органи державної влади, завданням яких стало би проведення дочасних виборів на всіх рівнях, а Віктор Янукович в один момент ставав би приватною особою. З усіма наслідками, які звідси випливають.

Ясна річ, такого перебігу подій не було. В Україні Януковича «правовим» вважалося лише те, що зміцнювало владу «золотого батона» та його команди. Закономірно тривали «дерибан» країни та чергові демонстрації вміння «конкретних пацанів» нехтувати будь-якими законами – хоч Основним, хоч Божими. За це режим Януковича спіткала заслужена кара. Але от диво: ніхто з суддів КС досі не покараний за співучасть у державному перевороті.