Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Прекаріат – новий виклик і нова загроза сучасного світу

15 жовтня, 2019 - 14:41

У наукових колах сучасних соціогуманітаріїв останніми роками все активніше обговорюється і вивчається нова загроза-виклик для світу, яка полягає у швидкому формуванні нового класу. Він вже отримав власну назву – «прекаріат». Його мислителями-речниками були видатні особистості ХХ століття, такі, як П’єр Бурдьє, який запропонував поняття «прекаріату» як нестабільного, незахищеного суспільного прошарку, Мішель Фуко, Юрген Габермас, Герберт Маркузе з його «Одновимірною людиною», а також Майкл Хардт і Тоні Негрі, чий інтелектуальний бестселер «Імперія» став продовженням і розвитком ідей видатної філософині ХХ століття Ханни Арендт. Молодіжні рухи 1968 року в Європі пов’язали прекаріат із Франкфуртською школою. Сьогодні чи не найяскравішим проявом існування цього нового класу, як вказують аналітики, є Європершотравневі демонстрації, що набувають масовості та «виламуються» із загальної європейської лівоцентристської традиції.

Ґрунтовний опис цього нового явища глобалізованого світу дав декілька років тому британський економіст і аналітик Гай Стендінг у роботі «Прекаріат: новий небезпечний клас».

Стендінг багато років поспіль пропрацював у Міжнародній Організації Праці (МОП) і помітив процес зародження у сучасному глобалізованому світі особливого класу працівників, ідентичного тим явищам західноєвропейських країн, які описані вище. Тому аналітик і дав цьому феномену назву «прекаріат». Походить вона від англійського слова «precarious», що означає «нестійкий», «нестабільний» та «proletariat» - пролетаріат. Гай Стендінг вважає, що процес виникнення цього нового класу розпочався у другій половині ХХ століття через активний розвиток глобалізації у сукупності із неоліберальною політикою західних держав. Розповсюдження принципів неолібералізму у швидко глобалізованому світі призвело до того, що прекаріат став світовим явищем, а не лише ознакою Заходу. Дослідник доводить, що цей новий клас швидко перетворюється на загрозу і принципово новий виклик для усього сучасного світу через те, що людям прекаріату особливо притаманні чотири основні відчуття, а саме: постійне невдоволення своїм становищем і життям в цілому; аномія, тобто втрата орієнтирів у повсякденному існуванні; неспокій і відчуження від соціуму. Головною характеристикою представників названого класу є статус «постійно» тимчасово зайнятих. Ці люди можуть у будь-який момент стати безробітними. Відсутність постійного прибутку чи стабільного заробітку робить їхнє становище хронічно непевним. На Заході для такого типу зайнятості населення виник навіть спеціальний термін «Mc Jobs» - робота в Макдональдсі».

У сучасних глобалізованих спільнотах до груп ризику, що із великою ймовірністю можуть поповнити ряди нового класу прекаріату належать представники середнього класу, особливо у нестабільних суспільствах із низьким рівнем доходів на душу населення; пенсіонери через низьку пенсію; мігранти. Стендінг стверджує, що у разі нездатності сучасних соціумів зрозуміти сутність, призначення та роль прекаріату у теперішньому світі може статися політичний колапс світового значення. Адже прекаріат як новий клас нараховує вже багато мільйонів своїх представників по всій планеті через особливості економічного розвитку сучасного людства.

Неважко помітити, що проблема прекаріату повною мірою вже притаманна й Україні. Зрештою, як і всім європейським країнам пострадянського простору. Наприклад, соціологи сучасної РФ стверджують, що прекаріат вже становить одну із головних проблем країни. Саме цей клас, начебто, проявляє найбільше масове незадоволення існуючим станом речей і загрожує стабільності діючої системи. Здавалось би, для всіх сусідів путінської Росії це має бути позитивний сигнал про можливий не такий вже й далекий кінець неоімперського режиму Кремля всупереч прогнозам (і погрозам!) прокремлівських ідеологів типу суркових-пєскових щодо «довготривалої держави Путіна» та напророкованих «століть путінізму».

Але є принаймні одне «але». Представники класу прекаріат відрізняються втратою соціальних орієнтирів і часто відсутністю глибоких моральних мотивацій для обрання сфер зайнятості. Тому саме з них, особливо із молоді та мігрантів, можна легко набирати «добровольців» у всі гарячі точки колишнього СССР, або швидко робити орди «іхтамнєтов», готових за хороші гроші на ризиковані авантюри та різні афери. Що й маємо, зрештою, в Криму та ОРДЛО. Сьогодні (і це доводять серйозні наукові дослідження) в РФ сформувалось специфічне і дуже небезпечне явище – виник «мілітаризований люмпен», який не хоче (та вже й не може!) повернутись до мирної щоденної праці. Він зацікавлений у нагнітанні та розпалюванні конфліктів. Активну участь бере у війні Росії проти України, підтримує його, бо участь у конфлікті, як і пожива із, прямо скажемо, розбою на територіях військових дій – це його заробіток і спосіб існування. Недаремно ж такий видатний політолог, яким є Андрій Піонтковський, назвав путінізм вищою стадією бандитського капіталізму в Росії. Для «мілітаризованого люмпену» путінський режим – плоть од плоті свій! Для представників цього соціального прошарку характерна відсутність моральних стримувачів і глибоких ідейних мотивацій, таких, наприклад, як справжній патріотизм. Найближча мета – виживання у будь-який спосіб і бажано «побагачє».

«Мілітаризований люмпен» - це лише частина нового світового класу – прекаріату. Як визнають аналітики, на сьогодні рецептів керування таким класом не існує. Не існує поки що, можливо, їх і немає зовсім. Але загроза вже є. Вона реальна. І реальна у світовому масштабі. Україна вже теж має цю проблему як у зовнішньому вигляді, так і у внутрішньому. Саме така частка електорату стабільно і вперто у будь-якій ситуації голосує за ковбасу і мир, попри все, бо інше, як правило, «не колише». Отож варто і нам звернути увагу на проблему прекаріату, якщо, звичайно, в українській гуманітаристиці залишаться науковці, які таки читають наукові книжки, на відміну від тих, хто, визначаючи себе як відомого в країні вченого, закликає наукові книжки не читати. Проте, це вже інша тема, варта окремої спеціальної уваги.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ