Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Революція — не революція

26 грудня, 2016 - 14:39

У грудневому посланні Федеральним зборам Володимир Путін нарешті виклав у розгорнутому вигляді свою концепцію святкування 100-річного ювілею революції

1917 року: «Прийдешній 2017 рік — рік сторіччя Лютневої та Жовтневої революцій. Це вагомий привід ще раз звернутися до причин і самої природи революцій в Росії. Не лише для істориків, науковців — російське суспільство потребує об’єктивного, чесного, глибокого аналізу цих подій. Це наша спільна історія, і ставитися до неї потрібно з повагою. Про це писав і видатний російський, радянський філософ Олексій Федорович Лосєв. «Ми знаємо увесь тернистий шлях нашої країни, — писав він, — ми знаємо нудні роки боротьби, нестачі, страждань, але для сина своєї Батьківщини все це своє, невід’ємне, рідне».

Перервемо тут цитування Путіна й продовжимо цитату з автобіографічної повісті Лосєва «Життя», написаної 1941 року, невдовзі після початку війни: «Він із цим живе і з цим гине; він і є цей самий, а це саме і є він сам. Нехай в тобі, Батьківщино-Мати, багато слабкого, хворого, багато немічного, невлаштованого, безрадісного, але й дрантя твої споглядаємо як рідні собі. І мільйони життів готові віддатися за тебе, хоча б ти була і в дранті ... ». Сам філософ три роки відгарував на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу і майже втратив там зір, а потім періодично то піддавався переслідуванням, то нагороджувався комуністичною владою. Він своє життя сприймав як жертву в ім’я Батьківщини й далі у тій самій повісті писав: «Наша філософія має бути філософією Батьківщини й жертви, а не якоюсь там абстрактною, головною і нікому непотрібною «теорією пізнання» або «вченням про буття або матерію». У самому понятті й назві «жертва» вчувається щось піднесене і хвилююче, щось таке, що облагороджує, й героїчне».

Що ж, з жертвами в російській історії все завжди було гаразд. Влада спокійно для досягнення своїх цілей жертвувала десятками, сотнями, мільйонами, а у Другій світовій війні — десятками мільйонів життів своїх підданих, встановивши абсолютний рекорд у світовій історії. І у переважної більшості підданих це не викликало протесту, принаймні активного. Останніми роками росіяни масово гинули на Донбасі, й поки що в невеликій кількості — у Сирії. Тож філософія Лосєва для Путіна є дуже зручною. Люди повинні з радістю гинути за батьківщину не питаючи себе, навіщо влада розв’язала ту чи іншу війну, і вже тим паче не протестуючи проти цього. Очевидно, і революція 1917-го року й подальша громадянська війна в рамках путінської концепції — це якесь стихійне лихо з неминучими жертвами.

А тепер продовжу цитування Путіна: «Впевнений, що в абсолютної більшості наших громадян саме таке відчуття Батьківщини, й уроки історії потрібні нам насамперед для примирення, для зміцнення громадської, політичної, громадянської злагоди, якої нам вдалося сьогодні досягти. Неприпустимо тягти розколи, злість,образи та жорстокість минулого в наше сьогоднішнє життя, у своїх політичних й інших інтересах спекулювати на трагедіях, які торкнулися практично кожної сім’ї в Росії, на якому боці барикад не опинилися тоді наші предки. Давайте будемо пам’ятати: ми єдиний народ, ми один народ, і Росія у нас одна». Майже цитата із сорокінського «Дня опричника»: «Когда плохо на душе, когда враги одолевают, когда круги злокозненные сужаются — забежишь на минутку в Третьяковку, подойдешь к великому полотну, глянешь: сани с боярыней непокорной едут по снегу русскому, мальчик бежит, юродивый двуперстие воздымает, ямщик скалится… И пахнёт на тебя со стены Русью. Да так, что забудешь про все злободневное, суетное. Русский воздух вдыхают легкие. И больше ничего не надобно. И слава Богу… Надобно жить сволочам назло, России на радость ... ».

Як можна припустити, наголос при святкуванні ювілею буде зроблено на те, що і білі, і червоні були державниками. Будуть згадувати, як і ті, й інші протистояли іноземній інтервенції, прагнули зберегти імперію, нехай під іншою назвою, і не давали розбігатися національним околицям. Напевно, будуть говорити, як добре билися Червона Армія і білі армії (тільки йтиметься, зрозуміло, про різні бої). Терор, «червоний», «білий» і «зелений», так само як і самі «зелені», що не належали до двох головних таборів, залишаться в тіні (навіщо «спекулювати на трагедії»!), так само як і боротьба на національних околицях. Не виключено, що Лютневу революцію буде представлено як наслідок зовнішньої змови, що перервала чудовий поступальний рух Росії до світлого імперського майбутнього, а ось тему «німецького золота» для більшовиків і Жовтневої революції як змови педалювати не будуть, щоб не порушувати примирення.

Схему примирення запропонував науковец- аграрник Олександр Чаянов, якого було благополучно розстріляно в роки Великого терору, в повісті «Путешествие моего брата Алексея в страну крестьянской утопии», яку було видано  1920 року: «”Метрополя” не было. На его месте был разбит сквер и возвышалась гигантская колонна, составленная из пушечных жерл, увитых металлической лентой, спиралью поднимавшейся кверху и украшенной барельефом. Увенчивая колоссальную колонну, стояли три бронзовых гиганта, обращённые друг к другу спиной и дружески взявшиеся за руки. Кремнев едва не вскрикнул, узнав знакомые черты лица. Несомненно, на тысяче пушечных жерл, дружески поддерживая друг друга, стояли Ленин, Керенский и Милюков». Я ж, кілька років тому, побувавши у Волгограді, дійшов думки, що в путінську концепцію історії Росії цілком укладалося б установлення там пам’ятника «Сталін і Врангель обмірковують спільний похід проти поляків». Вдова Лосєва Аза Тахо-Годі згадувала, як Лосєв та його друг філософ Олександр Спіркін «сперечалися, розвалиться «віз» чи ні, і якщо так, то коли. Олексій Федорович доводив, що не розвалиться, бо військова міць у нього ось яка — і стискав кулак. А Спіркін, людина іншого покоління, говорив: «Розвалиться сама, і чекати цього вже недовго». І мав рацію». Путін та його соратники найбільше бояться, що «віз розвалиться», й тому старанно вихолощують з пам’яті про 1917 рік все, що пов’язано з власне революцією — стихійними, неконтрольованими владою діями мас. Тим часом, голова Рахункової палати Росії Тетяна Голікова вважає, що Резервний фонд буде вичерпано вже до кінця 2017 року. Щоправда, залишиться Фонд національного добробуту (71,26 млрд доларів станом на 1 грудня). Але в будь-якому разі, якщо 2017 рік Росії, ймовірно, вдасться пережити благополучно, то далі вже ніщо не гарантує того, що революційні події можуть повторитися.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments