Революція в Іраку: загрози і виклики
Істину приховано посеред ночі могутності,
Яка втаємничена серед інших ночей.
Молода душа випробовує себе на міцність кожної ночі:
Нема порожніх ночей, але не всі ночі – ночі сили.
Джалаледдін Румі (1207-1273)
Після двох місяців потужних протестів, - найбільших з часів, що минули після повалення диктатури Саддама Хусейна, - що вони охопили всю країну та у які залучено практично всі групи іракського суспільства, спроби придушити які з боку уряду спричинили загибель щонайменше 400 осіб, прем’єр-міністр Іраку Аділь Абдул-Махді аль-Мунтафікі був змушений подати у відставку. Це є важливою межею протестів, і в певному сенсі це можна розглядати як проміжну перемогу протестувальників, які вимагають повного перезавантаження влади і зміни національної політики. Але головне питання полягає в тому, як відіб’ється цей крок на безпеці країни, зокрема, чи зменшить відставка прем’єр-міністра соціальну і політичну напругу.
Протестний рух, що поширився Іраком в жовтні, є віддзеркаленням тривалого, масштабного і глибокого соціального конфлікту, в якому перебуває іракське суспільство. Цей конфлікт геть не вичерпується політичною сферою, його коріння лежить в соціальній та громадянській площинах, а протиріччя, породжені ним, глибоко спотворили економічний простір країни. Тому простого рішення, що полягало б в обмеженому наборі швидких політичних кроків, тут буде недостатньо.
Люди вийшли на протести, вимагаючи покращення якості соціальних послуг з боку держави, що включає збільшення кількості робочих місць, в тому числі для молоді, зменшення корупції політичних еліт, економічні реформи, спрямовані на боротьбу з бідністю і справедливий розподіл ресурсів, зменшення впливу клерикалів, усунення зовнішніх сил, в першу чергу іранських проксі, від управлінських процесів, впровадження незалежного і інклюзивного виборчого процесу, тобто фактично мова йде про укладення нового суспільного договору.
Щодо цих вимог існує широкий загальний консенсус серед всіх – доволі різноманітних - груп протестувальників. Втім, тривалі протести майже завжди призводять до радикалізації, що спричиняє, в тому числі, і появу нових вимог, наприклад, повної зміни політичних еліт, трансформації політичної системи країни та зміни конституції. Стан безпеки в таких ситуаціях залежить як від способів пошуку нового консенсусу, так і від спроможності політичних еліт адекватно реагувати на запити суспільства.
Наразі спроможність адекватно реагувати на соціальні перетворення, та і навіть адекватно усвідомлювати запит суспільства з боку іракських політичних еліт викликає ґрунтовні сумніви. Зокрема, дуже показовою є саме відставка прем’єр-міністра: відповідно до його власної заяви, він зробив цей крок не через акції протесту, що тривають вже більше двох місяців і забрали життя кількох сотень людей, а лише через те, що його до цього закликав духовний лідер іракських шиїтів, Великий аятола Сеїд Алі Хусейн аль-Сістані.
Це свідчить про те, що правлячий політичний клас Іраку не бачить в протестувальниках суб’єкту політичного процесу, не чує або не розуміє їхніх вимог, отже скоріш за все спробує обмежитися мінімальними формальними відповідями на запити суспільства. На цьому етапі радикалізації, коли люди вимагають глибоких системних змін, така тактика безперечно загрожує ескалацією насильства.
«Ми не хочемо сортувати сміття, ми вимагаємо викинути його геть з дому!» - пишуть на своїх плакатах протестувальники. І саме цього прагнення глибоких змін не розуміють політичні еліти Іраку, намагаючись щосили зберегти статус-кво. Наприклад, коли демонстранти вимагають виключити з розгляду претендентів на керівні посади не тільки колишніх і теперішніх прем’єр-міністрів та міністрів, але і керівників всіх політичних партій, представлених в країні, поточні політичні еліти навіть не намагаються шукати когось поза своїми межами.
Втім, поведінку іракських політичних еліт легко зрозуміти: крім власного виживання вони мають забезпечити інтереси свого головного зовнішнього спонсору – іранських КСІР і іранських релігійних еліт.
Іранська сторона доклала багато зусиль, щоб зберегти при владі Аділя Абдул-Махді. Тепер їм доводиться докладати максимум зусиль, щоб відстояти свої позиції при призначенні нового прем’єр-міністра та уряду, захистити свої чималі інтереси в країні та регіоні. При цьому, позиції КСІР та іранських клерикалів останнім часом дуже погіршилися – не тільки в Іраку, але і в Ірані на тлі хвилі безпрецедентно потужних радикальних протестів. І якщо раніше активну і агресивну інвазію іранців в Ірак можна було виправдовувати боротьбою з Ісламською Державою, то сьогодні цей аргумент вже не діє. Протестувальники вбачають в іранському втручанні джерело більшості соціальних і політичних проблем країни, а тому громлять і підпалюють представництва іранських організацій, релігійних установ, іранські дипломатичні представництва.
Більше того, в Іраку сформувалася потужна антиіранська опозиція з числа місцевих шиїтів, і навіть серед спільноти, яка умовно підтримує іранців, нема єдності щодо стратегії і тактики поведінки. Якщо частина місцевих шиїтів-представників політичних і соціальних еліт, що є лояльними до іранців, готова підтримати найбільш рішучі і жорсткі заходи, включаючи зовнішнє втручання з метою «наведення ладу», то більшість вважає за доцільне вичікувати і домовлятися з усіма представниками суспільства.
Від того, хто переможе, хто виявиться більш чутливим до стану суспільства, багато в чому залежить поведінка іранців в Іраку, яка не лише вплине на розвиток протестів і майбутнє Іраку, але без сумніву, відіб’ється і на внутрішньополітичній ситуації в самому Ірані. Це розуміють і протестувальники в Ірані, які днями влаштували акцію підтримки своїх іракських побратимів біля посольства Іраку в Тегерані.
Отже, відставка прем’єр-міністра Іраку позначає початок багатьох взаємопов’язаних зовнішньо і внутрішньополітичних процесів, спричинених системними громадянськими протестами; вона є індикатором того, що протести переходять на черговий, ймовірно більш радикальний, очевидно менш визначений, а тому більш небезпечний етап. І подолати цей етап в поточних умовах буде непросто.
Історія має почуття гумору: доля не лише власної країни, але і стабільність режиму Ірану, політичні та релігійні еліти якого вважали Ірак своїм подвір’ям та логістичним хабом для своїх найманців багато років, і навіть майбутнє всього регіону, політична, соціальна та військова безпека якого багато в чому залежить від активності іранських проксі, - все це сьогодні є похідною рішучості і впертості протестувальників в Іраку. Втім, їм не вперше випробовувати себе та історію на міцність…
