Я — грузин, але, якщо потрібно, я віддам життя за Україну.
Георгій Гонгадзе, український журналіст

Сопілка щуролова

1 квітня, 2019 - 15:51

Ну до ж, перший тур виборів пройшов. Час робити висновки. Попри те, що остаточні результати стануть відомі згодом, основні тенденції зрозумілі. Поки країна запекло сперечалася В чи В, Ю чи В, Ю чи П, П чи Ю - казковий Гамельнський щуролов вкрав дітей. Українська молодь, вважає, що підтримує першого в новітній історії України несистемного не політика. Але насправді вона проголосувала за "загальнопонятний язик" і "чтоби не було війни". Справні ляльководи-реваншисти зійшлися десь посередині. А саме - на новому поколінні українців, проманіпулювавши його несформованими цінностями та кричущою неосвітченістю, яка теж, до слова, є продуктом манипуляції масовою свідомістю. Проросійські виборці Зеленського ані на крихту не вірять в те, що він продовжить курс на НАТО та ЄС. Проукраїнські голосувальники та проєвропейська молодь не вірять, що проведений ЗЕ флеш-моб в підтримку російських артистів, яким заборонений в’їзд в Україну через підтримку анексії Криму - це ознака проросійської позиції їх обранця. Хто з двох таборів кого юзає? - Відповідь очевидна.

Так вже сталося, що кожне покоління українців стикалося з вибором: боротися, чи слухняно слідувати за сопілкою балакуна. Всплеск войовничої енергії одних завжди супроводжувався тисячами пристосуванців, які не бачили нічого ганебного в тому, щоб прислуговуватися московитам, совєтам та іншим переможцям. Поки одні гинули від штиків більшовистської навали, інші відкривали ворота українських міст, пов‘язуючи поспіхом червоний бант, колорадську стрічку, або іншу ознаку холопської покори. Не все так вже і страшно, скажете ви. Не страшно - лячно! Як в автентичних казках братів Грим. Молодь хоче жити як в Європі, але голосує за відверту радянщину та російщину. Це більше ніж передвиборча проблема. Це вирок. Під час цієї компанії молодих людей зваблювали розповідями про заможне європейське життя без корупції.  Погоджуюся. Так і було. Але пропускати повз вуха антиукраїнські жарти про Україну-порноактрису, про смішного малороса, про громадянський конфлікт та війна вигідна олігархам їх ніхто не примушував. Це вони самі.

Серед юних прихильників Зеленського не спостерігається жодного обурення останньою серією "Слуги народу", де президент Голобородько єднає 26 сепарувавшихся Україн в одну. Через мовне питання сепарувавшихся. І все. Ані тобі Путіна, ані російських військових, ані Криму, який навіть в цьому кінемотаграфічному пропагандистському продукті не повертається до складу уявної України. Нема Криму. Забудьте про Крим. Створивши хибну уяву, що Зеленський уособлює протестний електорат, реванш назвали протестом. Звичайна підміна понять.  І ось вже маємо. Та молодь, яку підбурили голосувати за нібито сучасні європейські сенси - в притул не бачить, що підживлює своєю енергією проросійську, прорадянську частину українського суспільства. Що це, як не морок?Для проєвропейського виборця Зеленського виявилося достатньо багатозначних підморгувань людини, що претендує на найвищий пост в державі. Вони не вимогали від нього пояснень, не намагалися співставити його цінністний ряд зі своїм. Їх не засмутили промовки про уклінну позу, миротворців на лінії розмежування та прямі перемовини з ватажками Л/ДНР. "Посередині домовимося". "Проведемо референдум за пункти примирення з Росією". "Інтернет-голосування". "Фейсбук-опитування посередині". "Забудьте про Крим". "Для початку треба перестати стріляти".

Це не протест, шановні. Це національний суїцид оформлений під гру у "Російську рулетку". Що не заява - то постріл у голови мільйонів.

В Україні є протестний потенціал. І він сьогодні протистоїть проросійському популізму та загрозам реваншу. Для того, щоб збагнути, що таке протестний вибір необхідно подивитися на той шлях, який Україна пройшла за роки Незалежності. 28 років тому це була чи не найбільш радянська республіка. Комуністичну риторику використовували навіть націонал патріоти. Ніхто, повторюю ніхто в Україні в ті часи не наважувався озвучити публічно те, з чим до Європи йшли Польща та країни Балтії. Соціальні стандарти, робітники та селяни, пенсії та зарплати, мараторій на продаж землі та сприяння держави "крєпкім господарникам" - все це роками звучало з високих трибун та екранів телевізорів. Паралельно існувала несистемна спільнота, яка слово за словом, сенс за сенсом, крок за кроком просувала національну культуру, відродження, створення середнього класу. Ця спільнота з’являлася під час Майданів, підіймаючись за право бути громадянами - платниками податків, а не підданими, яких панство обкладає подушним оброком. Ці люди просували економічні свободи замість преференцій, рівність всіх перед законом замість рівності всіх. Я зараз не стверджую, що Майдани, як масове явище відстоювали ці ідеї. Зовсім ні. Але рушійною силою перетворень в країні завжди були мрійники. Таким чином щоразу комуністичні сенси витискалися з суспільного дискурсу. І ось вже сучасні політики заговорили про вільну економіку, громадянське суспільство, країну відкритого доступу. Продаж землі, приватизація, політична нація, лібералізація стали дискурсов "просунутих". І вже мало хто пам‘ятає часи, коли такі слова могли відкинути політика на маргінез.  Заради цього люди ризикували життям, йшли на барикади та до солдатських окопів. До Європи Україну наближали ті, хто по краплі вливав в уста Україні сенси модерної країни. І ось, після голосування в першому турі мрійники, які зростали на антирадянських барикадах  із жахом усвідомили, що боротися їм тепер доведеться не тільки з радянським минулим, але й з патерналістським майбутнім.

Маємо. Отримали. Неосовєтікус навчився пред‘являти претензії та уникати відповідальності. Радянського штибу демогогія, популізм та патерналізм вже перекинувся на наступні покоління українців.

Насправді, ми все це вже бачили. Нещодавно. Молоде покоління, яке прагне до Європи розвернули обличчям до Совка, підмінили реальність, змусили ворогувати з тими, хто все життя тягне Україну геть від радянсько-російського мороку. Мрійників, які відстоюють цінності свободи названо не сучасними "схибленими на політиці" старюганами. Молоді пояснили, що країну, що знаходиться у вирі геополітичної кризи врятує відсутність національної політики. Що ті, хто закликає до обережності є чи не ворогами прогресу. Нагадаю, що Майдан 2014 року почався саме з того, що на захист проєвропейських дітей, яких хищак затягнув в пастку, прийшли дорослі люди. Відставивши політичні уподобання, поєднавши зусилля, додавшись грошовим ресурсом саме мрійники відтягли майбутнє України від російського капкану. А потім пішли на фронт. "Щоб  у моїх дітей було життя". Давайте не забувати, за найстрашніше часи Україна пройшла за рахунок життів морально зрілих та моральноцілостних людей. Тих, хто ніколи не подарував кандидату в президенти "забудькуватість про Крим".

Майдан без політики, війна без політики, вибори без політики, політика без політики. Все це просто трансформація однієї той самої омани. Тому ми вже знаємо, що робити. Це просто нові пісні на старий лад. Сопілка щуролова вже грає. Діти вже танцюють. Московське болото вже запалило обманні вогники. Потрібно спустити партійні знамена і знову зірвати плани примирителів.

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments