Найбільша помилка в тому, що ми швидко здаємось. Іноді, щоб отримати бажане, треба просто спробувати ще один раз.
Томас Едісон, американський вчений і винахідник

Трамп і Лотман

13 липня, 2018 - 21:07

Нещодавно ми чекали на посилку, відстежуючи її подорож за tracking number. Якоїсь миті сайт, на якому можна було перевірити її місце розташування, став повідомляти про технічні проблеми й наполегливо просив зайти пізніше. Тому ми вирішили зайти на пошту й дізнатися, що відбувається.

На пошті нікого не було, службовець відділення вислухала наше запитання, показавши легкою гримасою, що розуміє наше занепокоєння, полізла в комп’ютер і повідомила, що і у них з ранку сайт з tracking number не відповідає, на жаль. А що трапилося? Працівниця пошти озирнулася, щоб упевнитися, що її, крім нас, ніхто не чує, і сказала впівголоса і з довірчою посмішкою: що ви хочете, у нас тепер Трамп, це лише початок. Ми разом посміялися, хоча я й подумав мимохідь, а як вона дізналася, що ми — демократи? Адже навіть якщо з акценту вона зрозуміла, що ми — росіяни, це зовсім не те саме, що демократи, радше, навпаки.

Але мене більше вразило інше. Вона пожартувала з приводу життя за Трампа, висловила свої політичні уподобання, що суперечить правилам суспільної поведінки. Крім того, що про політику тут до нещодавнього часу не було прийнято говорити з незнайомими людьми, вона ще була державним службовцем, який не повинен вступати в політичні дискусії, тим паче з приводу чинного президента.

Однак ситуація навколо президента Трампа давно вже вийшла за межі звичайного. Трампа половина країни не просто критикує, Трампа ненавидять так, як за моєї пам’яті ніколи не ненавиділи правителя в Росії. До Брежнєва, незважаючи на всі «сіські-масіські», завжди ставилися з домішкою іронії. Як, втім, і до всього неприємного. Пом’якшуючи іронією гострі кути. Підстилаючи собі соломку. Путіна, звичайно, ненавидять, але локально, це якась цілком собі приватна історія: вулиця, черга, театральний зал є цілком до нього лояльними, а те, про що говорять у соцмережах — це їхня приватна справа.

У ненависті до Трампу зізнаються безперервно з газетних сторінок, екранів телевізорів, театральних сцен, університетських кафедр, про нього говорять не просто неприємно, а навмисно образливо, як про те, чого не має бути і змиритися із чим неможливо ніколи.

Мені складно порівнювати, чи була колись в Америці така ситуація з політичною поляризацією і лютим неприйняттям обраного президента половиною країни? Можливо, за Ніксона, який прийшов до влади після довгої, здавалася нескінченної низки демократичних президентів. І після майже безперервної лібералізації суспільства. Президент-республіканець, що теж, швидше за все, сприймалося деким як збій системи й, можливо, як контрреволюція, прийшов на тлі студентських хвилювань, соціальних і расових протестів, демонстрацій проти непопулярної війни у ​​В’єтнамі, після убивства Роберта Кеннеді та Мартіна Лютера Кінга, що дедалі більше посилювало дисонанс. Його теж безупинно критикували, до нього теж приклеївся лейбл «політик без принципів». Його, зрештою, піддали імпічменту. Але чи була поляризація суспільства настільки виразною?

Можливо, так противники ненавиділи президента Лінкольна. Його обрання стало приводом для громадянської війни, його прагнення скасувати рабство розкололо суспільство, а перемога північних штатів над південними змусила змиритися з ходом історії в формально-правовій площині, але психологічно протистояння тільки пішло на більшу глибину й стало однією з причин убивства Лінкольна.

Зрозуміло, що Лінкольн — майже повна протилежність Трампу й політично, культурно — не ходив до церкви, не молився, був уособленням прогресу (а не реакції, як Трамп), але рівень розколу суспільства, можливо, був порівнянний.

Напевно, зрозуміло, до чого я веду. Про Трампа, як представника консервативного повороту в усьому світі (після, здавалося б, необоротних ліберальних змін) написано багато. Про його більш ніж ексцентричну натуру — теж. Але я пропоную подивитися на ситуацію з погляду ідей пізнього Лотмана, який, до певної міри оскаржуючи тезу про те, що історія не терпить умовного способу, в декількох роботах писав про вплив на історію вже пройдених роздоріж. Про те, що нереалізовані можливості розвитку продовжують існувати в політиці та культурі.

Улюблений приклад Лотмана (стаття Ісаченко) — протистояння Москви і Новгорода, в якій Новгород, що втілював республікансько-демократичну традицію та ідеї Реформації, було розгромлено Москвою, як символом жорстокого самодержавства та великодержавності з ідеями ізоляціонізму та консерватизму. Якби в цьому протистоянні перемогла не Москва, а Новгород, розвиток Росії пішов би зовсім іншим шляхом, а ця перемога не була визначеною, вона була багато в чому справою випадку (хоча закономірностей було більше), особливо впливового в бінарній системі, до якої Лотман зараховував Росію.

Однак сьогодні ми можемо поглянути на ідеї Лотмана не лише як на умоглядний експеримент, але як на цілком раціональний вплив, здавалося б, відкинутих, відхилених варіантів розвитку на хід подальшої історії. Можна побачити, що нереалізовані можливості продовжують існувати в історії та культурі, як полюс руху, що не домінує, але неначе опонує. І цей полюс не просто впливовий, він має утопічну привабливість такої сили, що здатний вплинути на реставрацію, здавалося б, відкинутих ідей та політичних сил.

Якщо говорити про Трампа, то з певною часткою редукції можна побачити в його успіху реставрацію ідей, здавалося б, тих, хто програв у Громадянській війні понад півтора століття тому. Ліберально-демократичні ідеї перемогли, але консервативно-реакційні продовжували розвиватися, і в протистоянні сьогоднішніх республіканців та демократів ми бачимо майже ту ж географію і типологію сил. Ті самі південні штати, що відстоювали Конфедерацію, захищали рабство, підтримують сьогодні реакційну контрреволюцію Трампа, а північні штати, які не потребували рабської сили вже в середині позаминулого століття, обстоюють ідеї демократії та рівності. Зрозуміло, що деякі константи змінилися: місце рабів зайняли мігранти, партії, що обстоюють ліберальні й консервативні ідеї, обмінялися назвами, але загальне протистояння традиціоналізму-фундаменталізму-ізоляціонізму та лібералізму найширшого профілю залишилися незмінні.

У певному сенсі Громадянська війна не скінчилася, те роздоріжжя, яке історія, здавалося б, пройшла і яке не терпить умовного способу, насправді триває. Триває боротьба Півночі й Півдня, триває дискусія з приводу рабства, расової, конфесійної рівності, і поява Трампа — виразне нагадування, що в певному сенсі у Громадянській війні перемогти неможливо. Вона триває і через століття, лише використовує інші інструменти для просування своїх цінностей та інтересів.

Якщо ж подивитися на Росію, то й тут типологія зберігається. І тут Громадянська війна не закінчилася. Це війна не між білими та червоними, і навіть не між західниками та слов’янофілами (як вважав, скажімо, Мамардашвілі), це війна між Москвою та Новгородом. Прихильники республікансько-демократичного Новгорода пережили піднесення Путіна, як реставрацію — після короткого періоду сподівань на можливість республікансько-демократичного розвитку — реакційних ідей самодержавства та великодержавності з незмінним просуванням принципів ізоляціонізму та «свого шляху». Зрозуміло, що і Росія, так само — країна, яка не викоренила ідеї рабства, у неї так само місце кріпаків зайняли мігранти з усіма зрозумілими поправками. Інакше кажучи, в історії будь-які перемоги не є остаточними, бік, що програв, підтримуючи ту чи іншу традицію, бере участь у політичній конкуренції і має зовсім іншу інтерпретацію історії, не як низки закономірностей, а як роздоріжжя можливостей, що зберігають привабливість.

У цій ситуації у Трампа й Путіна є багато шансів зрозуміти один одного і домовитися, як у представників типологічно подібною реакції (при всій різниці політичного та культурного ландшафту країн, які вони представляють). Але і Новгород, розтоптаний і, здавалося б, знищений, не стертий з карти історичних можливостей. Громадянська війна у певному сенсі є перманентною, а перемога в ній у певному плані — тимчасова.

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments