Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, публіцист, дослідник Голодомору в Україні, автор газети "День"

ВВП на чолі всесвіту: комплекси господаря Кремля

15 червня, 2015 - 13:31

Перед тим, як Путін мав зустрітися з Папою Франциском, ледь не всі мас-медіа світу згадували, що на минулу зустріч із понтифіком президент Росії спізнився аж на 45 хвилин, і висловлювали сподівання, що цього разу глава великої держави буде точним. І помилилися: цього разу Путін спізнився на офіційну зустріч із главою найвпливовішої християнської Церкви аж на годину; той, у свою чергу, як людина добре вихована, а на додачу магістр філософії, зробив вигляд, що нічого не сталося…

Насправді ж сталося. Вже вкотре В.В. Путін демонстративно «нахилив» й «опустив» одного із західних лідерів, цього разу главу Держави Ватикан, а «за сумісництвом» - ще й Вікарія Христа. При цьому давши російському плебсові аж дві одразу причини для веселощів: і з приводу того, що змусив главу Католицької Церкви стільки чекати на себе, і з приводу того, що той, як розповіло російське телебачення, «нагородив» президента Росії «медаллю» з промовистою назвою «Янгол Миру». Мовляв, знай наших, наші зверху!

Останнє – а найбільш розтиражоване повідомлення про «медаль», яка насправді є пам’ятним медальйоном, який – за протоколом – понтифік вручає кожному знаному гостю, навіть якщо він поводить себе по-хамськи; перед цим «Янгола Миру» одержав лідер палестинців Махмуд Аббас, а ще перед тим – президент Кабо-Верде Жорже Карлуш Фонсека, і так далі. Тож у росіян мала би бути неабияка радість: їхня держава зрівнялася з Республікою Кабо-Верде, яка має населення у півмільйона люду та розташована на 15 островах в Атлантичному океані за 620 км від західного узбережжя Африки… Проте мова про інше: не про те, про що мовчить російське телебачення, а про те, що тішить В.В. Путіна та десятки мільйонів його співвітчизників. А саме – про поведінку російського «національного лідера», про його публічні вчинки.

Перша характеристика цієї поведінки – постійні запізнення на зустрічі з лідерами інших держав. Часом багатогодинні, як-от у Криму, коли свого часу Путін там зустрічався з нашим вітчизняним «золотим батоном». У цьому господар Кремля копіює Сталіна – той завжди заходив до зали переговорів із зарубіжними делегаціями найостаннішим. Але Сталіну для демонстрації своєї вищості вистачало запізнення на кілька хвилин. Путіну ж наразі потрібні години… До речі, що повинні робити в такому разі журналісти – ясна річ, притомні, а не з підконтрольних владі російських мас-медіа? Просто дати інформацію – на радість «православному талібану» та на посміх усім нормальним людям? Чи запросити до студії психолога, а то й психіатра, щоб пояснив суть справи, окреслив зрозумілою мовою підсвідомі комплекси господаря Кремля та поставив діагноз? Видається, останнє було б корисним, тим більше, що має йтися й про інші характерні риси вчинків В.В. Путіна.

Одну з таких рис образно описала Оксана Забужко: «Всій Німеччині відомо, що Ангела з дитинства боїться собак. І щоразу, коли вона приїздить з "дружнім візитом", Путін вітає її у себе – з двома люто гавкаючими псами: такий-от чекістський "юморок". (Можна уявити, як вона повинна в глибині душі його ненавидіти!)». Ненавидіти, але… Ввічливо посміхатися та вести переговори. Бо ж за спиною Меркель – велика держава, від якої в першу чергу залежить стабільність у Європі. А на додачу Меркель має виборців зовсім іншого типу, ніж Путін, – не хамський вічно п’яний плебс, не фанатів «русского мира» і «третього Риму», не відставних чекістів і політпрацівників, не напівосвічених квазіінтелектуалів, а розважливих і миролюбних бюргерів, які сприймають російського «нацлідера» на рівні вождя дикунського племені. Ясна річ, є в Німеччині, власне, у всій Європі, й інші виборці – ультраліві й ультраправі, такий собі «червоно-коричневий інтернаціонал», для яких Путін і його «примочки» є взірцем поведінки «справжнього борця з капіталом», але вони перебувають на маргінесі політики – принаймні, поки що.

А як оцінити висловлювання Путіна, в яких він відверто знущається з усього світу? Скажімо, у виголошеній 9 травня промові на честь 70-ліття перемоги над нацизмом: «…Отмечая эту священную юбилейную дату, мы вновь осознаём всю грандиозность Победы над нацизмом. Гордимся, что именно наши отцы и деды смогли одолеть, сокрушить и уничтожить эту тёмную силу… Определили исход Второй мировой войны. Освободили от нацистов народы Европы». Варто було б додати: й одразу «запустили» для своїх потреб табори смерті Аушвіц та Бухенвальд, кинувши туди багато кого зі «звільнених» - тих, хто не хотів жити під ярмом сталінської окупації…

А чого варте інше його висловлювання: «Интернет возник как спецпроект ЦРУ США, так и развивается»? Це на рівні «кібернетики як єврейської лженауки» (так насправді оцінив її товариш Сталін, а для широкої публіки це висловлювання переробили на «буржуазну лженауку») чи «єврейської ядерної фізики» (як говорив партайгеноссе Гітлер). Але при цьому на Заході вистачає ідіотів, які вважають Путіна ледь не інтелектуалом високого рівня…

Утім, Путін і не приховує від світу, що він – це своєрідна суміш Сталіна та Гітлера. І, відчувається, одержує насолоду від того, що його змушені не просто терпіти, а ще й посміхатися йому, тиснути руку і називати лідером великої держави, з якою слід мати дружні відносини.

У 2000 році, тільки ставши президентом, Путін заявив західним журналістам: «Государство держит в руках дубину, которой бьют всего один раз. Но по голове». Іншими словами, він відверто заявив – Росія під його керівництвом буде деспотичною державою, на кшталт СРСР чи Третього Рейху.

А торік на зустрічі з представниками єврейської громади Москви Путін уже прямо заявив: «Геббельс добивался своего, он был талантливый человек». Чим не Адольф Алоїзович? І нічого, проковтнули…

Щодо українців, то Путін також відверто копіює Гітлера. Скажімо, його твердження: «Мы всегда в России считали, что русские и украинцы — это один народ, я так думаю и сейчас», - замінити росіян та українців на німців й австрійців, і перед нами викапаний фюрер! Що ж, і це проковтнули.

Ну, а як вам знаменита торішня тирада Путіна? Знову бачимо перед собою біснуватого фюрера: «Если мы примем такое решение, то только для защиты украинских граждан, и пускай попробует кто-то из числа военнослужащих стрелять в своих людей, за которыми мы будем стоять сзади. Не впереди, а сзади. Пускай они попробуют стрелять в женщин и детей».

Відверто. Виклично. Нахабно. По-хамському. Так, щоб змусити всіх у світі, хто здатен мислити, хто не є симптиком ідей тоталітаризму, авторитаризму чи «русского мира», проковтнути всі ці словеса, а разом із тим – і політичні дії господаря Кремля – бо ж Путін це Росія, а Росія – ядерна держава. Бачити весь світ змушеним (ядерна держава!) танцювати під його дудку – це, схоже, давня мрія персонажа, який уособлює гримучу суміш Гітлера і Сталіна.

І на додачу до всього Путін регулярно посилає російські бомбардувальники, здатні нести ядерну зброю, щоби «промацати» протиповітряну оборону держав НАТО…

Що на черзі? Які нові заяви, призначені шокувати нормальних людей, які нові агресивні дії, які ігрища з ядерною зброєю? Агов, де психоаналітики та психіатри, здатні професійно порадити, що нас усім робити з ВВП?

Новини партнерів