Актуальність Канта
Сьогодні, 296 років тому в місті Кениґсберґ, що тоді було столицею східної Пруссії, народився видатний німецький філософ Імануель Кант (1724-1804), якому випала доля стати знаковою постаттю у філософії, а його вплив на наступні покоління європейських інтелектуалів можна порівняти хіба що з впливом класиків старогрецької філософії Платона та Аристотеля.
Утім, ще якихось тридцять років тому 22 квітня асоціювалося в нашій країні передусім з днем народження лідера більшовицької революції Владіміра Ульянова (Лєніна). Іронія долі полягає в тому, що в один день народилися геніальний мислитель, центральними поняттями філософії якого є гідність, свобода та обов’язок, та ідеолог одного з найжорстокіших політичних режимів у новітній історії людства, жертвами якого стали, зокрема, мільйони українців.
Отже, у чому саме полягала Кантова філософська революція? І чому саме цей філософ справив такий колосальний вплив на західну інтелектуальну традицію?
Кант радикально змінює філософську постановку питання, яка до нього оберталася довкола з’ясування умов можливості пізнання того, що є. Це можна умовно назвати питанням про буття. Натомість він спрямовує філософську рефлексію в бік того, що значуще (умовно це можна назвати питанням про значущість).
Розв’язкові цього питання він присвятив три свої «Критики»: «Критику чистого розуму» (1781/7), «Критику практичного розуму» (1788) та «Критику сили судження» (1790).
У першій «Критиці» Кант намагається довести, що умови об’єктивної значущості наших суджень про буття, реальність не можуть міститися в самому бутті, а містяться у формах людської суб’єктивності (простір, час, категорії). Це твердження може видатися суперечливим, адже кожна людина стикається з реальністю, яка вже є, дана нам, тож природно припускати, що умови можливості значущості наших суджень про цю даність треба шукати саме в ній, а не в людській суб’єктивності. Кант, звісно, не бере під сумнів існування реальності, проте стверджує, що зв’язок між її явищами є витвором людської спонтанності, а не властивістю самих речей. Власне, спробі навести переконливий доказ на користь цього твердження і присвячено першу «Критику».
У другій «Критиці» Кант зачіпає проблему відповідальності, обов’язку, моралі та гідності, а про так званий «категоричний імператив», який закликає розглядати людину як ціль саму по собі, а не як засіб, чула будь-яка освічена людина. За Кантом, щастя, про яке кожна людина має своє уявлення, не може бути основою моралі. Такою основою може бути лише обов’язок. Моральне життя вимагає послідовної поведінки, а послідовність залежить від нашої здатності не лише брати на себе зобов’язання, а й дотримуватися їх. Моральна зрілість, за Кантом, полягає в здатності послуговуватися власним розумом і в самовизначенні.
Як же стоять справи з рецепцією Кантової філософії в Україні? Будь-яка рецепція філософії починається з перекладу текстів філософа. За радянських часів такі переклади були неможливі, адже існувала неофіційна заборона на переклади класики філософії українською, навіть твори класиків марксизму перекладали не з німецького ориґіналу, а з російського перекладу.
Утім, все змінилося зі здобуттям Україною незалежності, проте дотепер, на жаль, нам мало чим похвалитися. Переклади двох перших «Критик», здійснив філолог, який не мав фахових знань, а тому ті переклади не можна використовувати в навчальних чи академічних цілях. Вони рясніють численними помилками, які унеможливлюють розуміння Кантової арґументації.
Єдиним на даний момент перекладом творів Канта українською мовою, який відповідає всім академічним стандартам, є «Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, що може постати як наука», який зробив голова Кантівського товариства в Україні Віталій Терлецький (https://bit.ly/2yy39SD). Пан Терлецький так само переклав останню з трьох «Критик» – «Критику сили судження», яку має видати видавництво Темпора у серії перекладів класики філософії, яку фінансує Павло Гайдай – перший український бізнесмен, який зрозумів довгострокову важливість перекладів філософії нашою мовою.
Це, урешті, дає хоч і слабку, але надію на те, що нам як суспільству вдасться подолати радянську спадщину, у якій людина завжди була засобом і ніколи метою.
