Це більше, ніж фільм
«Кіборги» - це більше, ніж фільм. Це наше життя, наш біль, наша трагедія, наша історія.
Дівчинка, загорнута у прапор України з плакатом в руках, яка проводжає хлопців, що їдуть на позиції, - з перших хвилин фільму на очі навертаються сльози, в горлі клубок, а всередині вихор емоцій - від гордості за наших хлопців до глибокої печалі про те, як багато ми втратили в цій війні і продовжуємо втрачати, від нерозуміння росіян, які тисячами йдуть на забій в Україну, до ненависті до ботоксного маніяка й імперії зла, яку він намагається відновити на руїнах такої ж імперії зла, але минулого століття.
У «Кіборгах» багато філософії і багато відповідей або спроб відповіді на запитання «Чому?». «Серпень» ставить питання членам своєї групи: «Чому ти тут?». У кожного, хто потрапив на цю війну, - своя мотивація і багато озвучують члени групи «Серпня». При цьому всіх їх об'єднує одна причина - вони не могли вчинити інакше. Не могли відсиджуватися вдома, коли гинуть друзі, сини, сусіди, чекати приходу «люблячих російських братів» у свої міста і села.
У цьому фільмі й проблематика становлення українців як нації, і мовна тема, і тема української історії, яку з часів царської Росії так часто переписували, що сьогодні ми змушені доводити очевидні історичні факти: що Україна - спадкоємиця Київської Русі, що Київська Русь була вже тоді, коли Московії не було навіть у проекті, а московський патріархат не що інше, як розкольники, що Росія протягом багатьох століть знищувала все українське, починаючи з культурної спадщини і закінчуючи штучним голодом 1932-1933 рр. і т.д. і т.п.
Дуже сильний посил в епізоді перепалки «Мажора» і «Серпня», коли «Мажор» звинувачує старше покоління в тому, що вони довели країну до війни, що вони «програли країну». Власне кажучи, дуже резонне звинувачення. До Майдану, всі 22 роки, народ обкрадав сам себе - кожен на своєму місці. Хтось тягав гвинтики з заводу, хтось зливав соляру у військових частинах, хтось розпродавав майно країни і виводив мільйони доларів в офшори. Кожен на своєму місці «пиляв» країну: одні в прямому сенсі, інші просто мовчали і робили вигляд, що нічого не відбувається... Якщо не змінимо ситуацію сьогодні, то наші діти й наші онуки можуть залишитися взагалі без країни... До всього іншого, сам образ Мажора - це не тільки претензія молодого покоління українців до старшого покоління, це і відповідь тим, хто поверхово ставиться до самих мажорів, вважаючи їх татковими і маминими синками і дочками, яким, крім крутих тачок, брязкалець і відпочинку за кордоном, нічого не треба...
Дуже сильний епізод, в якому «Серпень» розмовляє з полоненим побитим сепаром... У двохвилинному діалозі видно наслідки всієї російської пропаганди, якою так активно годували жителів Донбасу, Криму і, власне кажучи, весь Південь України. У такою несподіваною, але при цьому такою гармонійною для «людяного» українського військового виявляється пропозиція «Серпня» «Мажору» щодо подальшої долі сепара - віддати СБУ або відпустити додому до дружини і дітей... Росія не дуже цінує життя своїх солдатів і вже тим більше не цінує життя українських сепарів... Він пішов живим від українських військових, але його вбивають свої ж...
Зачепила сцена з цього ж епізоду про нервовий зрив одного з членів команди «Серпня»... Випадки, про які вголос говорити не прийнято, але яких не уникнути на війні... Українська армія і її командування тільки-тільки починають розуміти, як важливі психологи і капелани. Тоді, в 2014-му, всім було не до цього... Та й совок залишив у спадок категоричне неприйняття будь-якої психологічної допомоги, особливо в сприйнятті чоловіків.
Епізод першої розмови «Серпня» з дочкою, коли він вчить з нею вірш, - це Щось... Коли навколо війна, коли смерть підстерігає на кожному кроці, Командир, Воїн, Захисник, Наставник у розмові з маленькою донькою стає м'яким, ніжним, турботливим Татком - це викликає захоплення і розчулення... Епізод, коли під час такої ж розмови з дочкою «Серпня» вбивають, змушує замислитися про тисячі українських дітей, які залишилися сиротами з вини Путіна і мільйонів «овочів», що підтримують його політику...
Але «Кіборги» - це не тільки трагедія, не тільки філософія, не тільки приклад Героїзму, це ще й приклад оптимізму і гумору. Чого тільки варті сцени з сепарами у холодильнику, прийом Суботою в Андрій Исаєнко пологів у кішки Танюші, танці і пісні практично під кулями...
Кожен, хто так чи інакше стежив за подіями в ДАПі в період його оборони, хто дивився передачу «Хоробрі серця», автором якої був Axtem Seitablaiev, хто читав книжку «Аеропорт» Сергія Лойка (також засновану на реальних історіях "кіборгів") або стежив за його фоторепортажами, хто читав книгу «АТ 242», - знайде у фільмі багато з того, про що розповідали самі «кіборги». Реальні історії тих, хто пройшов через ПЕКЛО, лише підсилюють сприйняття сюжету фільму.
Стриманий на емоції Миколаїв складно «розкрутити» на оплески в кінозалі... Але Ахтему Сеїтаблаєву і всій групі, яка працювала над «Кіборгами», це вдалося. Фільм настільки сильний за своїм змістом і виконанням, що після його перегляду хочеться просто помовчати, бо будь-які слова здаються недоречними в порівнянні з глибиною фільму і подвигом тих, хто 242 дні утримував ДАП.
«Кіборги» - це однозначно фільм для всієї родини... Тут немає особливо кривавих сцен, а ті незапікані фрази, які є, - вже, повірте, діти в школі у 10-12 років виражаються крутіше, ніж герої фільму...
Цей фільм варто дивитися тому, що він про наших Героїв, він про нашу історію, про нашу трагедію, про наші втрати, про наш біль, який назавжди залишиться всередині нас, і про той осад від зради росіян, який буде з нами на генетичному рівні не одне покоління.
На цей фільм варто піти тому, що це наше, українське кіно.
На цей фільм варто піти тому, що 5 гривень з кожного квитка підуть на допомогу сім'ям тих, хто пожертвував своїм життям для того, щоб жили ми.
На цей фільм варто піти для того, щоб краще зрозуміти тих, хто повернувся з пекла війни. Іноді повернувся фізично, але ще не зміг остаточно повернутися душевно.
У 2016-му, коли ми намагалися звести списки всіх загиблих при обороні ДАПу за 242 дні, один із тих, хто пройшов це пекло, у відповідь на моє запитання, чи були втрати серед його групи, після кількості поранених написав: "Живі всі. Пробачте нас за це". Тоді, як і зараз, я мало не розридалася перед ноутом.
Хлопці, всі хто пройшов ДАП, хто був там всього кілька днів або місяць, хто був одну ротацію або кілька, - СПАСИБІ!
Дякуємо тим, хто залишився живий! Вічна пам'ять тим, хто віддав своє життя за кожного з нас і за незалежну Україну!
І ще раз спасибі всій творчій групі Кіборги Axtem SeitablaievАндрей Исаенко Ivanna Diadiura Makar Tikhomirov Вячеслав ДовженкоAlexandr Melnik Roman Yasinovskyi Natalia Vorozhbyt Богдан Жданов и всем ребятам, которые консультировали группу Євгеній Жуков Kirill Nedrya Евгений Межевикин Andriy Sharaskin за пам'ять, за емоції, за екранізацію нашої історії.
Вікторія Веселовська, корпункт «Дня» у Миколаєві
