Час і місце
«01-17.01.2019»
За чотири роки на сторінках «Дня», і ще більше у «Фейсбуці», я не раз критикував спічрайтерів Президента. А ось зараз можу їм лише поспівчувати. За весь президентський термін Петра Олексійовича вони ще жодного разу не стикалися з сізіфовим завданням, яке ставить перед ними цей його хіба що лише формально не передвиборчий тур. Після всього сказаного ним за минулий рік, коли питання автокефалії лише обговорювалося, після всіх переможних спічів на Софійській і на телеекранах, виголошених Порошенком у грудні-січні, тепер, за відсутності інших мотивуючих виборця тем, приблизно ті самі тексти він вимушений промовляти ще і з десятків різних майданчиків по всій країні.
Звернуся до своїх читачів, які пишуть. А чи змогли б ви скомпонувати один і той самий коротенький список тез (що зводиться до трьох основних пунктів: 1. Томос, 2. Росія, 3. Зміни до Конституції щодо вступу до НАТО і Євросоюзу) у близько півсотні текстів так, щоб кожен не був, як однояйцевий близнюк, схожий на іншій? При цьому відповідальність перед спічрайтерами президента стоїть подвійна — якщо раніше президентські промови розглядали за допомогою лупи, тепер суперники-кандидати вивчають їх через мікроскоп. На відміну від попередніх виступів, у цій ситуації ляпи, грубі помилки, конфуз просто неминучі. Навіть дивно, що, на відміну від основних його опонентів, від Порошенка-кандидата першого ляпу нам довелося чекати так довго.
Слава богу, дочекалися. Цього вівторка під час зустрічі з представниками бізнесу і громадськості одного з районів Волинської області, яку додатково транслювали ще й на «Прямому», Президент озвучив такий текст: «Томос — це перемога України і поразка Росії, можливо, не менш, а навіть більш значуща, ніж перемога на фронті. Адже це фундамент побудови держави. І саме тому нині для нас це так важливо». За телевізором не стежу, але в дещо відредагованому (без фрагмента «... можливо, не менше, а навіть...», а також пояснення, що саме мав на увазі Президент під цією своєю фразою) вигляді ця фраза викликала обурення серед багатьох шанованих навіть мною авторів у соціальних мережах. Так, сформульована як «Томос важливіший, ніж перемога над Росією на фронті», подібна заява обурила б і мене. Як колись мене обурила заява, зроблена ним 2015-го року на День волонтера, яка вже стала історією, що, мовляв, звичайно, вам — волонтерам — дякуємо, але ми перемогли б і без вас.
Якби в цей вівторок, як і 4 грудня 2015 року, все було сформульовано саме так. Ні, я максимально далекий від того, аби звинуватити сьогоднішніх ображених заявою президента в свідомому фальшуванні. Мова про інше. Боюся, в обох випадках президента підвело те, наскільки в інші дні цілком нейтральні фрази не вписалися в часовий контекст. «Я хочу подякувати волонтерам, які в перші дні і місяці війни, коли було найважче, віддавали останнє. І без цього внеску ми б все одно перемогли, але було б набагато важче», не ризикуючи кого-небудь образити, можна було б сказати в будь-який інший день, звертаючись до будь-якої іншої аудиторії. Як і зрівняти на словах Томос і тисячі загиблих на фронті можна було б не перед виборами, і не в трагічну річницю падіння Донецького аеропорту. Тому що в такі дні українці хочуть почути Президента, а не кандидата в президенти, чекають від нього зовсім інших слів, не, перепрошую, пустопорожнього словоблуддя, а щирих і сердечних слів. І так, ще раз пробачте, в такі дні будь-яка чиновницька пика, що виголошує чергову «Промову про розведення рисової каші», в кращому разі не здобуде слави великого оратора і вже точно не отримає собі на вибори додаткових голосів.
Виборча кампанія лише набирає обертів. Її темп, її напруження, як і навантаження на команду президента, з кожним днем лише посилюватимуться. Було б наївним вимагати такого від самого Порошенка, на якому і без виборів вже чотири роки неймовірне навантаження. Але має ж бути хтось поряд з президентом, той, до чиєї думки він готовий дослухатися, хто і в такій непростій ситуації зберігав би холодний розум і чуйне серце, аби подивитися на тексти, які для нього готують, очима простого українця — з боку. Звичайно, якщо кандидатові в президенти Порошенку ще потрібно, аби його слова були почуті і, що ще важливіше, зрозумілі, аби їх, як колись, цікаво було слухати. А не щоб з гіркою іронією і злістю обговорювали, що ще такого в передвиборчій метушні ляпнув президент.
І ще, сьогодні, коли через приморожений конфлікт, незважаючи на невгамовний Дзвін пам’яті біля Міністерства оборони, вже декілька років не чутно про нехай навіть найскромніші перемоги на фронті, міжнародне визнання незалежності української Церкви від Церкви російської важливіше за майбутні такі бажані перемоги. Ну а потім... Історія розсудить. Аби воно було, це потім.
