І добро, і зло примножуються в геометричній прогресії. Ось чому ті маленькі рішення, які ми приймаємо щодня, безмежно важливі.
Клайв Стейплз Льюїс, відомий британський письменник, філософ, християнський апологет

День студентів

Сьогодні Міжнародний день студентів
17 листопада, 2021 - 17:03

Я був студентом двічі. Обидва рази в моїх вишах цей день не відзначали, що в Дніпро(петро)вському гірничому початку 1980-х, що в Київському доблесному театру, кіна й телебачення імені ні в чому не винного Карпенка-Карого середини 1990-х.

Між тим, це день героїчний. Усе почалося з розгону нацистськими окупантами мирної демонстрації 28 жовтня 1939 в Празі, під час якого був тяжко поранений студент медичного факультету Ян Оплетал. 11 листопада він помер. Його похорон, який проходив 15 листопада, перетворився у протест проти окупації, у якому взяли участь тисячі людей. Знову дійшло до сутичок. Наступного дня в Берліні відбулася нарада за участю Гітлера, на якій вирішили закрити непокірливі університети, а їхнє майно конфіскувати. 17 листопада нацисти заарештували сотні студентів у Празі та інших містах. 9 лідерів протесту було страчено, понад 1200 студентів відправлено в концтабори. В гуртожитки вривалися солдати й били усіх без розбору.

Через 2 роки в Лондоні Міжнародна рада студентів прийняла заяву, у якій день 17 листопада в пам'ять про події в Чехії було оголошено Міжнародним днем студентів.

Ще через 32 роки вже в іншій частині Європи історія повторилась.  Студентство Афінської політехніки (Політехніона) повстало, вимагаючи демократії та дотримання прав людини: Грецією на ту мить керувала ультраправа диктатура “чорних полковників”. 15—16 листопада біля університету зібралося кілька тисяч людей, переважно студенти та школярі. Коли зіткнення демонстрантів з поліцією охопили весь центр міста, військові вирішили втрутитися напряму.

Вночі з 16 на 17 листопада навпроти Політехніона вишикувалися танки, один з яких протаранив ворота університету. В ході штурму було вбито 24 людини і понад тисячі поранено, сотні студентів заарештовано. Антиурядові демонстрації в наступні дні придушувалися режимом з застосуванням зброї. Зрештою, під тиском протестів діючий голова хунти пішов у відставку, а менше ніж через рік диктатура впала.

Тож зрозуміло, чому в СРСР цього свята наче й не існувало: молодь згадає спочатку про чорних полковників, а там і до полковників червоних придивлятись почне. Що ж до українських 1990-х, то, мабуть, тогочасна байдужість  притаманна будь-якому перехідному часу: головне, клятих комуністів скинули, демократію яку-ніяку здобули, а те, що демократія вимагає щоденної роботи зі свого підтримання, мало до кого доходило.

А коли дійшло в 2003-2004, то студенти нарешті згадали, що вони таки є першим страхом будь-якого уряду, котрий замість служити народу залізає з ногами на стіл. Що вже казати про Євромайдан.

Студент(к)и першими йдуть у бій за свободу і першими потрапляють під удар. І в Україні теж.

Тож сьогоднішній день – про це.

Новини партнерів