Гібридна конференція
Форум про свободу слова перетворився на засіб пропаганди
26 червня в Києві відбулася експертна конференція під егідою представника з питань свободи слова Організації з безпеки і співробітництва в Європі, присвячена актуальній темі «Посилення свободи і плюралізму засобів масової інформації в Україні під час конфлікту в країні та навколо неї». Програма та спікери були заявлені цікаві та корисні. Але вже під час першої панельної дискусії виявилося, що на сцені домінує (не за формальною кількістю, але, так би мовити, а за напором) одна точка зору, умовно назвемо її позицією Національної спілки журналістів України, а в залі спостерігається перевага членів НСЖУ та такі колоритні персонажі, як Руслан Коцаба…
Із самого початку Наталію Лигачову («Детектор медіа») буквально «затюкали» за її виступ про те, що потрібно розрізняти журналістів та «журналістів»; що не можуть ЗМІ, що не працюють за стандартами, користуватися перевагами статусу медіа та вимагати права на свободу слова; що в новинах не може бути плюралізму думок, тому що факт завжди один…Треба віддати належне голові НСЖУ– він став дуже якісним полемістом, йому вдалося забезпечити кількісну перевагу своїх прихильників на заході, завдяки чому медіаекспертка виглядала не дуже переконливо і була схожа на одинака, який висловлює лише свою окрему думку, яка не користується підтримкою медіаспільноти.
Відзначили учасники конференції і інші сумні деталі того, що відбувалося на конференції. Як зазначив член Наглядової Ради суспільного мовника Олексій Панич в допису на своєї Фейсбук-сторинці, представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлема Дезіра «майже весь час оточувала досить специфічна (а багато хто сказав би – відверто антиукраїнська) публіка: Руслан Коцаба, «Страна.ua»... Розповідали, як їх переслідують націоналісти, б'ють і знущаються за невтручання поліції; просили захисту. Але й дискутувати з ними на цьому майданчику майже не було кому».
Втім, далі – більше. Захід, як виявилося, мав стати бенефісом російських пропагандистів.
На форум до Києва мали прибути спеціальна знімальна група (ізраїльський власкор) телеканалу RT (Russia Today) Пола Слієр та Євген Примаков – радник голови Держдуми РФ В'ячеслава Володіна, довірена особа президента Володимира Путіна. Цих персонажів не пропустили на українському кордоні (обидві особи, до речі, є в базі «Миротворця»). Натомість без перешкод взяли участь у заході представники іншого сумно відомого російського медіа – Sputnik.
Більше того, учасники конференції вимушені були слухати виступ начальника відділу міжнародних інформаційних проблем департаменту інформації і преси МЗС РФ Максима Буякевича. Чиновник з Росії порадив Києву «замість закриття російських ЗМІ в Україні та спроб обмежити їх діяльність» створювати власні якісні інформаційні проекти. За його словами, штучне обмеження свободи слова прямо суперечить зобов'язанням української сторони в ОБСЄ.
Тільки вдумайтеся – чиновник з країни-агресора, сферою відповідальності якого є просування точки зору Кремля закордоном, виступає на конференції зі свободи слова в Києві в якості захисника «стандартів ОБСЄ» і радить Україні, як виконуватиме свої зобов'язання щодо захисту цієї самої свободи слова!
ОБСЄ нині відхрещується від запрошення російських представників, але наголошує, що вони не могли заборонити їм відвідати захід. Як пише в себе на Фейсбуці Олексій Панич, «я знайшов хвилинку спитати його (Арлема Дезіра) (приватно), чи справді ОБСЄ запрошувала на цю конференцію росіян – і, зокрема, пана Примакова, якого не пустили в Україну. Виявляється – ні, не запрошувала (!). На цю конференцію ОБСЄ запрошувала виключно осіб з України. Втім, росіянам ОБСЄ не мала підстав відмовляти у присутності, якщо вони захочуть відвідати конференцію з власної ініціативи. Отже, сьогодні тут були і «Спутник», і російське МЗС – але не на запрошення ОБСЄ. Хто доїхав – той прийшов, доїхали не всі».
Висновків із цієї події можна наробити дуже багато. І що ОБСЄ дозволяє росіянам собою маніпулювати, але робить вигляд, що нічого не відбувається, і держава Україна в цієї ситуації демонструє цілковиту безпомічність. І що в інформаційній безпеці в нас не просто дірки, а прохідній двір – по суті, цим питанням взагалі ніхто системно та професійно ніхто не опікується. І що Національна спілка журналістів України дуже ефективно представляє інтереси частини медіаспільноти, умовно назвемо її «непроукраїнською», натомість журналісти, що відчувають себе громадянами України, виявилися нездатними створити організацію, що презентує їхню точку зору, і залишилися роз’єднаними та німими.
Українська безпорадність в умовах гібридних атак є наслідком цілого комплексу невірних рішень або – частіше – бездіяльності. І поки що ніщо не вказує на те, що ситуація найближчим часом кардинально зміниться.
