Ходорковський від Гоголь-центру
У ситуації з обшуком і допитом Серебреннікова є одна всім зрозуміла і суттєва деталь. Це - економічні відносини держави і того, кого раніше називали інтелігенцією. Можна, звичайно, сказати, що інтелігенція сидить на гачку, на який держава її свідомо і посадила. Або підсадила, якщо цю економічну залежність уподібнити наркотику. Але від цього мало що змінюється.
Це не означає, що всі, хто сидять на цьому гачку, сидять на ньому однаково. Є із задоволенням і почуттям глибокого задоволення. Є з таємною або явною відразою і нічними кошмарами, що волосінь заплутається або вудка зламається. Або ставок обміліє. Є, нарешті, ліві і праві, патріоти і ліберали, таланти і лизоблюди. Але всі вони сидять на гачку бюджетної залежності, і це те, що не можна відняти, не можна відретушувати, неможливо забути і треба розуміти.
Ще раз. Серед тих, хто отримує бюджетну пайку є ті, яким хочеться незалежності, і ті, які просять: ще, піддай гарячіше. Але Мюнхгаузен не може витягти себе з болота, бо закон всесвітнього тяжіння.
Якщо хтось заперечить, що, крім бюджетної годівниці, є ще гроші, так би мовити, приватного капіталу, то це просто різні історії про риболовлю на самодур і з блешнею. З вудкою з китайського бамбука або стереоскопічною, але риба все одно подається в панірувальних сухарях.
З мого боку було б нетактовно комусь дорікати. Риба теж хоче їсти. Поки були іноземні гранти - суто теоретично був вибір у наживки. Тепер вибору немає, а люди залишились.
Ніколи не говорив і зараз не скажу: треба валити. Життя є скрізь, скрізь є місце підлості й дурості. І спроби відмовитись. Але риба може бути вареною, смаженою, в'яленою або запеченою в тісті, може водитися в річці, озері або морі-океані, але їй не заговорити, якщо тільки це не золота рибка. Діряві ночви не завжди гірші.
