Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Інваліди? Давай, до побачення!

Кілька днів тому мені на фейсбук прийшло повідомлення: дівчині Вікторії, яка пересувається на інвалідному візку, відома мережа спортклубів відмовляє в наданні абонементу.
4 травня, 2017 - 14:48

Активіст за права людей з інвалідністю Дмитро Щебетюк, який сам пересувається на візку і є клієнтом цього спортклубу, писав, що адміністрація «запрошує купу довідок, і щоб мама підписувалась і поручалась. Не продає абонемент на звичайних умовах, за ті ж гроші, що й всі. Дівчина сама сюди дісталась. Я тренувався тут, і все було ок. Ми тут, і звідси не підемо, поки їй не продадуть абонемент!».

Це повідомлення дуже швидко набирало обертів – і злива обурливих коментарів захлинула фейсбук.

Sonya Polischuk: «Вони не мали права їй відмовити. А навпаки повинні були надати тренера для супроводу!!!»

Уляна Пчолкіна: «Мені не відмовили у відвідинах, але лише у визначений час, коли немає клієнтів. Бо, як з'ясувалося, людина в колясці, розлякує людей...».

Viktoria Kostenko: «Яка знайома історія.. колись давно, в 2008 році, в нашому басейні вимкнули гарячу воду, і нам треба було знайти інший басейн на два тижні. Але ми не змогли то зробити... бо нам відмовляли. Кажучи, що ваші інваліди розлякуватимуть нам людей, які плавають у нас».

Yana Demenko: «Пішли у захват? Молодці! Я так до керівництва і не достукалася... Мабуть роз’їхалися на майські».

Що ж до спортклубу, то адміністрація пояснювала, що такі «додаткові заходи» пов’язані з безпекою.

За кілька годин, зрештою, взяли цю фортецю, і Дмитро радо повідомив: «Зараз підписує договір. Дякуємо всім за підтримку! Сподіваюсь і слова спортклубу, які чую вже близько року, про зміни на краще теж підтвердяться».

Соломія Вітвіцька: «Я розумію, що питання вирішилось? Але чому щоразу це з проблемами?».

Таке дискримінаційне ставлення (читайте – дикість) частеньке явище для української сфери обслуговування.

Реконструкція метрополітену? – «Забули» подбати про доступність входу. Поїсти піци? – Клієнтів з ДЦП не обслуговуємо. Басейн? – Пловці з інвалідністю розлякують «нормальних» клієнтів. Отримати кредит у банку? – Надайте «мільйон» поручителів і купу довідок, що платоспроможні. Придбати ліки в аптеці? – Зась! У кращому разі тисніть на «кнопку виклику» персоналу, мо’ вийдуть. Інклюзивні класи в системі освіти? – Для таких, як ваші діти, є інтернати…

Таке тотально зневажливе ставлення для України – норма. І хоч Україна за кілька тижнів приймає «Євробачення» з гучним гаслом «Шануймо різноманіття», людям з інвалідністю доводиться добиватися рівного ставлення (читайте – людського!) хіба що через через скандал, нерідко – за участю небайдужих журналістів.

Судові рішень щодо дискримінації осіб з інвалідністю в Україні є, однак і ті не виконуються.

Класичні відмазки на кшталт «це ж заради вашої безпеки» уже, щиро кажучи, навіть не викликають поблажливої усмішки. Адже якщо спортклуб, кафе чи інший заклад не допускає до своїх послуг, за які люди готові платити, як і всі інші, так дбає про безпеку – заклад має якраз не обмежувати заради безпеки, а створювати безпечні умови.

В інакшому випадку – це брудна маніпуляція й давня-задавнена дискримінація.

До слова, восени цього року Україна звітуватиме в Женеві перед країнами ООН про те, як вона ось уже чотири роки втілює рекомендації щодо прав людини в рамках Універсального періодичного огляду (УПО).

І якраз тема недискримінації людей з інвалідністю наскрізна в цьому звіті. Правозахисники уже подали свої доповіді (у держави ще є час підготуватися), зупинюся лише на кількох основних моментах. Забігаючи наперед – ситуація невтішна.

Отже, наша держава за звітний період затвердила два програмні документи, спрямовані на впровадження стандартів Конвенції про права людей з інвалідністю (далі – Конвенція). І громадські організацій навіть відзначають певний прогрес щодо приведення законодавства у відповідність до стандартів Конвенції. Але на цьому, здається, позитив закінчується.

Виконання прийнятих законодавчо-нормативних актів й програм та фінансового забезпечення гальмується… через декларативність заяв та корупцію. Що призводить до порушення прав людей з інвалідністю в різних сферах та дискримінаційне ставлення.

Серед цих сфер – заклади охорони здоров’я та освіти; реабілітації та догляду, в тому числі отримання послуг за місцем проживання; працевлаштування; рівності перед законом та доступу до правосуддя; свободи вираження поглядів.

Основні тенденції, чому люди з інвалідністю замість того, щоб у повній мірі користуватися своїми правами, лишаються сам-на-сам зі своїми проблемами:

  • використання застарілої моделі інвалідності (медична модель), коли людину з інвалідністю розглядають як пацієнта, хвору, яку негайно треба вилікувати. Немає розуміння та бажання впроваджувати модель інвалідності, що базується на правах людини: де людина має рівні права і можливості, не залежно від наявності інвалідності;

  • залишається архітектурна недоступність: медичних та освітніх закладів, закладів сфери обслуговування, адміністративних приміщень, зокрема, судів, куди люди могли б звертатися за захистом своїх прав;

  • попри наявність в Україні законодавчих та нормативних вимог з питань створення доступного середовища, досі бракує дієвих засобів впливу і контролю за їх дотриманням. Це стосується як нових об’єктів, починаючи від проектування та будівництва, так і збудованих раніше об’єктів, в котрих надаються різноманітні послуги населенню.

  • відсутня зрозуміла інформація для осіб з інвалідністю та просвітницькі заходи для жінок та чоловіків з інвалідністю щодо їх репродуктивних прав та інших прав у цілому;

  • відмічаються випадки неналежного виконання судових рішень, у яких констатовано дискримінацію за ознакою інвалідності;

  • не застосовуються механізми стягнення відшкодування за порушення прав.

І наостанок. 5 травня – Міжнародний день боротьби за права людей з інвалідністю. Це нагода звернути увагу на існуючі проблеми в сфері захисту прав осіб з інвалідністю. Хоча за моїми спостереженням, в Україні цей день ніколи не закінчується: людям з інвалідністю доводиться ледь не щодня боротися за свої права…

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments