...Незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам.
Карл Густав Еміль Маннергейм, державний та військовий діяч Фінляндії, президент Фінляндії

Інваліди? Давай, до побачення!

Кілька днів тому мені на фейсбук прийшло повідомлення: дівчині Вікторії, яка пересувається на інвалідному візку, відома мережа спортклубів відмовляє в наданні абонементу.
4 травня, 2017 - 14:48

Активіст за права людей з інвалідністю Дмитро Щебетюк, який сам пересувається на візку і є клієнтом цього спортклубу, писав, що адміністрація «запрошує купу довідок, і щоб мама підписувалась і поручалась. Не продає абонемент на звичайних умовах, за ті ж гроші, що й всі. Дівчина сама сюди дісталась. Я тренувався тут, і все було ок. Ми тут, і звідси не підемо, поки їй не продадуть абонемент!».

Це повідомлення дуже швидко набирало обертів – і злива обурливих коментарів захлинула фейсбук.

Sonya Polischuk: «Вони не мали права їй відмовити. А навпаки повинні були надати тренера для супроводу!!!»

Уляна Пчолкіна: «Мені не відмовили у відвідинах, але лише у визначений час, коли немає клієнтів. Бо, як з'ясувалося, людина в колясці, розлякує людей...».

Viktoria Kostenko: «Яка знайома історія.. колись давно, в 2008 році, в нашому басейні вимкнули гарячу воду, і нам треба було знайти інший басейн на два тижні. Але ми не змогли то зробити... бо нам відмовляли. Кажучи, що ваші інваліди розлякуватимуть нам людей, які плавають у нас».

Yana Demenko: «Пішли у захват? Молодці! Я так до керівництва і не достукалася... Мабуть роз’їхалися на майські».

Що ж до спортклубу, то адміністрація пояснювала, що такі «додаткові заходи» пов’язані з безпекою.

За кілька годин, зрештою, взяли цю фортецю, і Дмитро радо повідомив: «Зараз підписує договір. Дякуємо всім за підтримку! Сподіваюсь і слова спортклубу, які чую вже близько року, про зміни на краще теж підтвердяться».

Соломія Вітвіцька: «Я розумію, що питання вирішилось? Але чому щоразу це з проблемами?».

Таке дискримінаційне ставлення (читайте – дикість) частеньке явище для української сфери обслуговування.

Реконструкція метрополітену? – «Забули» подбати про доступність входу. Поїсти піци? – Клієнтів з ДЦП не обслуговуємо. Басейн? – Пловці з інвалідністю розлякують «нормальних» клієнтів. Отримати кредит у банку? – Надайте «мільйон» поручителів і купу довідок, що платоспроможні. Придбати ліки в аптеці? – Зась! У кращому разі тисніть на «кнопку виклику» персоналу, мо’ вийдуть. Інклюзивні класи в системі освіти? – Для таких, як ваші діти, є інтернати…

Таке тотально зневажливе ставлення для України – норма. І хоч Україна за кілька тижнів приймає «Євробачення» з гучним гаслом «Шануймо різноманіття», людям з інвалідністю доводиться добиватися рівного ставлення (читайте – людського!) хіба що через через скандал, нерідко – за участю небайдужих журналістів.

Судові рішень щодо дискримінації осіб з інвалідністю в Україні є, однак і ті не виконуються.

Класичні відмазки на кшталт «це ж заради вашої безпеки» уже, щиро кажучи, навіть не викликають поблажливої усмішки. Адже якщо спортклуб, кафе чи інший заклад не допускає до своїх послуг, за які люди готові платити, як і всі інші, так дбає про безпеку – заклад має якраз не обмежувати заради безпеки, а створювати безпечні умови.

В інакшому випадку – це брудна маніпуляція й давня-задавнена дискримінація.

До слова, восени цього року Україна звітуватиме в Женеві перед країнами ООН про те, як вона ось уже чотири роки втілює рекомендації щодо прав людини в рамках Універсального періодичного огляду (УПО).

І якраз тема недискримінації людей з інвалідністю наскрізна в цьому звіті. Правозахисники уже подали свої доповіді (у держави ще є час підготуватися), зупинюся лише на кількох основних моментах. Забігаючи наперед – ситуація невтішна.

Отже, наша держава за звітний період затвердила два програмні документи, спрямовані на впровадження стандартів Конвенції про права людей з інвалідністю (далі – Конвенція). І громадські організацій навіть відзначають певний прогрес щодо приведення законодавства у відповідність до стандартів Конвенції. Але на цьому, здається, позитив закінчується.

Виконання прийнятих законодавчо-нормативних актів й програм та фінансового забезпечення гальмується… через декларативність заяв та корупцію. Що призводить до порушення прав людей з інвалідністю в різних сферах та дискримінаційне ставлення.

Серед цих сфер – заклади охорони здоров’я та освіти; реабілітації та догляду, в тому числі отримання послуг за місцем проживання; працевлаштування; рівності перед законом та доступу до правосуддя; свободи вираження поглядів.

Основні тенденції, чому люди з інвалідністю замість того, щоб у повній мірі користуватися своїми правами, лишаються сам-на-сам зі своїми проблемами:

  • використання застарілої моделі інвалідності (медична модель), коли людину з інвалідністю розглядають як пацієнта, хвору, яку негайно треба вилікувати. Немає розуміння та бажання впроваджувати модель інвалідності, що базується на правах людини: де людина має рівні права і можливості, не залежно від наявності інвалідності;

  • залишається архітектурна недоступність: медичних та освітніх закладів, закладів сфери обслуговування, адміністративних приміщень, зокрема, судів, куди люди могли б звертатися за захистом своїх прав;

  • попри наявність в Україні законодавчих та нормативних вимог з питань створення доступного середовища, досі бракує дієвих засобів впливу і контролю за їх дотриманням. Це стосується як нових об’єктів, починаючи від проектування та будівництва, так і збудованих раніше об’єктів, в котрих надаються різноманітні послуги населенню.

  • відсутня зрозуміла інформація для осіб з інвалідністю та просвітницькі заходи для жінок та чоловіків з інвалідністю щодо їх репродуктивних прав та інших прав у цілому;

  • відмічаються випадки неналежного виконання судових рішень, у яких констатовано дискримінацію за ознакою інвалідності;

  • не застосовуються механізми стягнення відшкодування за порушення прав.

І наостанок. 5 травня – Міжнародний день боротьби за права людей з інвалідністю. Це нагода звернути увагу на існуючі проблеми в сфері захисту прав осіб з інвалідністю. Хоча за моїми спостереженням, в Україні цей день ніколи не закінчується: людям з інвалідністю доводиться ледь не щодня боротися за свої права…

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ