Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Корона і кордони

18 березня, 2020 - 13:30
ФОТО REUTERS

У мене є ранній дитячий спогад. Сіре зимове надвечір'я, люди в чорних пальтах і ми стоїмо в черзі за цукром, але іще хочемо придбати й масла. Його продають із дверей чорного ходу. Українці з радянським чи раннім пострадянським досвідом звикли видобувати продукти, полювати за ними, домовлятися і радіти дрібному. Тому більшість із нас не дивується пустим прилавкам і адаптується швидко. В той час як майже половина американських газетних заголовків поєднують суху статистику пандемії з жахом браку продовольства.

Віднедавна я сформувала інформаційну звичку — робити короткий огляд головних електронних газет світу. Від BBC і CNN до італійської La Repubblica й аргентинської La Nacion. І що я вам скажу — хоч ми й постійно говоримо, який маленький світ, він таки дуже різноманітний. І кордони, які відновлюють чи закривають держави, щоб протистояти вірусу, насправді завжди існують і в їх культурі.

BBC і британці нікого не звинувачують, підбивають статистику й чекають гіршого. Кожна друга стаття — аналіз падіння економіки, прогнози подальших фінансових втрат і огляд ситуації навколо світу. А ще — десятки статей про підтримку психологічного здоров'я у такій стресовій ситуації й відео з правилами миття рук.

CNN розповідає американцям про скасовані рейси літаків, крахи на біржі й, звичайно, теорію світової змови, результатом якої й є нинішня пандемія. А ще всі бідкаються через брак товарів і обмеження базових прав — наприклад, випити пива у рідному пабі, що не зачинявся і в часи другої світової війни.

Італійська LaRepubblic тоне в страшних повідомлення. Чомусь серед них топ-новина — смерть російського письменника Едуарда Лімонова. Заголовки — цифри, тлумачення яких не хочеться дочитувати. Поміж тим, співочі флешмоби на ломбардійських балконах. Вже неодноразово натрапляла на аргумент — любов до тісних обійм і веселощів привела італійців у таку небезпеку — недооцінили ворога. Проте, та ж любов до життя й оптимізм мусять їх і порятувати. А поки, відео на якому читач гортає сторінки газети цього місяця і порівнює з лютневою — замість двох сторінок із некрологами, їх тепер десять.

Уже в якості експерименту, запитала своїх друзів у Фейсбуці, що зараз закордоном, як реагують їхні культури на пандемію? Не державні інститути, а пересічні люди, типові представники нації. І що ж, маємо суттєві відмінності. Італійці жартують і радять пити більше вина — якщо не допоможе імунітету, то хоч розвантажить від надмірного стресу. Американці страждають від обмежень у закупівлі продуктів, уявіть, не більше двох-трьох одиниць в американські руки. Норвежці не панікують, та й відстань у 1,5 — 2 метри цьому стриманому народу вочевидь звична. В Іраці теж карантин і я запитала, чи продовжують люди гуляти за містом, мимоволі проявивши невігластво. Немає такої звички в іракців, адже за містами часто пустеля і нафтовидобувні вежі. Натомість, близькі сусідські стосунки, традиція ходити один до одного в гості, навіть без запрошення, і цілуватися на прощання тричі — непереборна. Фарери тримають дистанцію — не лише особисту, а й територіальну — скасовували авіасполучення і насторожено обережні. В Австрії карантин впроваджують неоднаково — є університети, що зачинилися, є ті, що і досі приймають іспити. Зате з поліцією не домовишся, і отримаєш штраф у 1200Є за необов'язкові прогулянки містом. В Ізраїлі штраф 1500$ і порушників відстежують по GPS, хоча охочих самоізольовуватися мало.

З коментарів помітно, що нації стабільного добробуту, як то Франція, Німеччина, Швеція, Іспанія та вже згадана Австрія геть не хочуть змиритися з неминучим — незручностями, обмеженнями, кордонами. Близькі нам Польща, Болгарія, Словаччина реагують подібно до нас — карантини, надія на себе й деяке несприйняття все ж потрібних масок. Ворог один, вірус один, поради ВООЗ — універсальні. Та все ж, народи, які з початку цього тижня так активно зачиняють та відбудовують свої кордони, демонструють інше — у їх свідомості, щоденній поведінці кордони були завжди, бо історію, досвід чи менталітет ніяк не зміниш Шенгенською угодою.

Новини партнерів