Молебень лептонному богові
«29.09-05.10.2017»
Навколо вороги! — Якщо двома словами, приблизно такою була опублікована на сайті вишу реакція ректора київського педуніверситету імені Драгоманова Віктора Андрущенко на скандал навколо примусу студентів взяти участь у святковому молебні на честь дня вчителя. — Це все перевибори мене на посаду ректора, що наближаються! — І знаєте, а я вірю, що він саме так і думає, що ректор Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова навіть не розуміє, а що ж, власне, не так, чого від нього хочуть.
Утім, я навіть не знаю — не стежив, як далеко пішло обговорення цього факту за межі «Фейсбуку». Хоча є вже й депутатський запит, і запит на ім’я міністра, члена колегії МОН, чому в державі, де Церкву відокремлено, зокрема, і від освіти, студентів замість пар відправляють не до наукового музею чи бібліотеки, а під загрозою відрахування на молебень, нехай навіть з Патріархом Філаретом, а не Кирилом, а студенток попереджають спіднички і хусточки одягти. Мені в цій історії є однаково неприємним і керівництво педінституту, і той жалюгідний протест із трьох осіб, на який цей кричущий випадок сподвиг студентство цього вишу. Знаєте, тиждень тому президент Франції Макрон виступав перед студентами Сорбонни — розповідав їм про свій план реформи Євросоюзу, так там, нехай навіть без жодного приводу, вийшло на протест кілька сотень осіб. Але не в Києві. Тут мовчазна студентська більшість слухняно одягла спіднички і хусточки, але ж як подумаєш, що їм за кілька років дітей навчати!
Уже багато про це писали й говорили, що не можна просто так якийсь овоч чи фрукт з-за кордону взяти і на наш ґрунт пересадити — і рости буде не так, і смак не той, і врожайність попри всі чорноземи в багато разів меншою буде. Потрібна акліматизація, потрібне чітке дотримання технології, потрібна культура нехай навіть і сільськогосподарського виробництва. З автономією університетів вийшло так само. В Європі вона століттями забезпечувала інтелектуальні свободи, створювала фундамент наукових, промислових, соціальних революцій — власне, створила західну цивілізацію, якою її знаємо ми. А на сході континенту автономію університетів зрозуміли як унікальну можливість перетворити виші на заповідник корупції і феодалізму, а для ректорів як спосіб у солодкій дрімоті зустріти в ректорському кріслі старечий маразм.
З чого починається школа? Правильно, з лінійки. Нехай тепер не в піонерському галстуці, а у вишиванці, передусім наша школа вчить ходити строєм. З початковою школою у нас якраз нічого, але середня, окрім того, вчить підкорятися авторитетові некомпетентної посередності, нехай пробачать мені нечисленні приємні винятки з півмільйонного братства вчителів. І традиції ці продовжує виш, де нікого не цікавить результат — знання і вміння студентів, що закінчують виш. Український виш — це складна бюрократична структура, в якій процес, що давно перетворився на обряд, переважує за значенням результат. — Автоматичний конвеєр з виробництва дипломів, а не фахівців, чи варто дивуватися, що українські виші налагодили і масове виробництво дисертацій про лептони та чудотворні лікувальні властивості ікон.
Міністр Гриневич пообіцяла розпочати реформу освіти з молодшої школи. Чи тільки мені здається, що початок будь-якої реформи освіти це педагогічний виш? На які нові стандарти освіти можна розраховувати, якщо не лише учителі-пенсіонери, а й молодь, що приходить до школи, навчена хіба що на першу вимогу надягати спіднички і хусточки — чи то на урочистий молебень з патріархом, чи, як за часів Януковича, на масовку мітингу на підтримку провладних політичних сил. Педагогічний виш на пострадянському просторі — це наріжний камінь не лише реформи освіти. — Це базовий рівень політичної системи. Адже де розташовані виборчі дільниці? Правильно, у школах. Саме вчителі і директори шкіл, як у Росії, так і в Україні, зустрічають нас на виборчих дільницях, опечатують урни, ведуть підрахунок голосів, підписують протоколи. І якщо їм знову скажуть надягти спіднички і хусточки, а вони до цього привчені, зокрема й Віктором Андрущенком, зі студентської лави, цілком можливо, що політична сила, яку представляє Лілія Гриневич, як і всі прибічники реформ, можуть знову залишитися без роботи. Аби нічого не змінилося у звичному способі життя наших українських феодалів, зокрема й феодалів-ректорів.
