Музей безумовної капітуляції
Протягом кількох десятиліть у Берліні існував «Музей безумовної капітуляції нацистської Німеччини». Цей музей заснувала й утримувала совєтська влада в пропагандистських цілях. Коли спочатку впала Берлінська стіна, а за нею й Совєтський Союз, музей безумовної капітуляції зачинили. Та Дубравка Уґрешич, молода емігрантка з колишньої Юґославії, ще встигла відвідати його на початку 90-х, коли її батьківщину роздирала війна.
Через кілька років вона написала однойменний роман, у якому лірична героїня потрапляє в цей музей, назва якого стає метафорою її життєвої поразки. Адже й справді для багатьох людей із колишньої соціалістичної Юґославії, та й загалом із комуністичного світу, власне життя, чітко розділене цезурою падіння комуністичного режиму, стало таким собі музеєм безумовної капітуляції.
Але хай вам не здається, буцімто цей роман сумний чи депресивний. Дубравка Уґрешич – блискуча інтелектуалка, професорка літератури, і свій роман вона написала як гру. Гру з жанрами і читацькими очікуваннями, коли любовний мелодраматичний романс про випадкову закоханість у Лісабоні деконструюється у порнографічну історію сексуального визволення жінки, а вже ця історія переростає в алюзію на Ремарка і «втрачене покоління» (хай читач сам вирішує, чи є тут паралель із розпадом Юґославії і війною на Балканах, яка в 90-х роках минулого століття створила ще одне «втрачене покоління», і чи можна до нього зарахувати саму пані Уґрешич).
У цьому романі не бракує широкого світу – є тут і Америка, і Берлін, і Москва, і вже згаданий Лісабон, але вся ця подорож чужими столицями й континентами є тільки претекстом для мандрівки всередину себе, у свої спогади, до власної батьківщини. На перший погляд, це роман-колаж, що складається з різних – стилістично й сюжетно – розділів, які, втім, чудово тримаються купи. Розпався не тільки старий світ ліричної героїні, не лише її країна, а й вона сама розсипалася на друзки, які тепер має позбирати. І хоч дзеркало можна склеїти і знову повісити на стіну, та з цього моменту відображення назавжди залишиться потрісканим. Бо колаж із власних спогадів, щасливого і болючого досвіду – це ти, але трапляються хвилі, коли дуже не хочеться себе впізнавати.
Дубравка Уґрешич – найвідоміша письменниця з теренів колишньої Юґославії, авторка чудових романів і блискучих есеїв, людина з твердою гуманістичною й політичною (або антиполітичною) позицією, феміністка, інтелектуалка, емігрантка (біженка?), громадянка світу, яку неодноразово називали посеред можливих здобувачів Нобелівської премії з літератури, викладачка європейських і американських університетів, хорватка, але водночас і юґославка, заґребка, але давно жителька Амстердаму. Її читають двома десятками мов, але в цьому списку довго бракувало української; саме через це я й вирішив перекласти цю книжку.
Безумовно, люди, що стежать за європейським літературним та інтелектуальним життям, уже давно знайомі з її прізвищем; можливо, дехто також мав нагоду прочитати її книги в російському перекладі. Але «Музей безумовної капітуляції» — це перший переклад книги пані Уґрешич українською мовою. Це роман такої естетичної й інтелектуальної сили, що я впевнений – будуть і наступні переклади. Адже це дуже вишукана книжка, вона точно припаде до смаку гурманам літератури.
Я не перебільшу, якщо скажу, що робота над цією книжкою була для мене особливою. Передусім через те, що вперше мені довелося перекладати настільки пронизливий жіночий голос, адже героїня книжки – не просто біженка з екс-Юґославії, а насамперед жінка і донька. Думаю, кожен, хто читатиме цю книжку, захоче подзвонити своїй мамі. Це частка магії письма Дубравки Уґрешич – воно не тільки інтелектуальне, а й спонукальне: аналізувати, думати, згадувати, шукати, діяти, рухатися вперед.
