Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Ми за ціною постоїмо

20 квітня, 2022 - 18:34

Схоже, що масштаби зла викликають повагу. Принаймні у багатьох політиків. Росію досі не виключили з G-20, і американці з британцями змушені просто уникати засідань із присутністю росіян.

Нам досі постачають військову та фінансову допомогу з піпетки. Одна крапелька на кожен метр звільненої землі.

Не ясно, на якій стадії зависло питання про репарації. Заморожені державні активи Росії вже мають працювати на перемогу України.

Трагедія з мертвими у Бучі підняла хвилю обурення, але катастрофа з ще живими у Маріуполі продовжує заціпеніння, не спонукаючи до дій та мобілізації волі для припинення злочину.

Про намір Росії знищити країну та народ України говорять художники та публіцисти, але не політики та міжнародні союзи. Хоча всім очевидна мета щоденних ракетних ударів по всій території нашої країни.

Настав час для прямих звернень до народів, які підтримують нас. Товста шкіра правлячих еліт не має рятувати їх від моральної відповідальності. Монстр путінізму виріс не з вини України, яка десятиліттями шукала захист від очевидної загрози Москви. І годували його не екстремістські сили світу, а цілком пристойні панове, які сьогодні ведуть довгі дискусії, зважуючи ризики протидії злу, часто знаходячи резон у компромісах із совістю.

Ми бачимо мозаїчну структуру Заходу та розрізняємо кожну тессеру у його картині. Усі країни різні, як і люди. Але єдиний матеріал гуманізму і культури, що з'єднує нас, – ставлення до людського життя, поведінки спільнот, що виключає насильство над народами. І якщо хтось плює на досвід тисячолітніх уроків, то він плює на кожного німця, француза, американця – на всіх без різниці.

Ось чому українці мають усі підстави вимагати мобілізації доброї волі. Добре підсвічувати квітами українського прапора ратуші, але краще направити енергію країні, що бореться. Добре соромити юристів, котрі допомагають ховати путінські «общаки», ще краще змусити працювати на користь України механізми міжнародного права. Добре засуджувати агресію, ще краще – відібрати у рецидивіста ніж та надягти на нього кайданки. Добре закривати порти для суден РФ, ще краще забезпечити відкрите Чорне море для України. Добре вести переговори з тим, хто розуміє слова, але марно умовляти п'явку, що смокче кров. Щоби відпала, треба посипати сіллю. Не скупіться ж на сіль зброї для України, до тіла якої присмокталася ця тварюка.

Справедливість передбачає асиметрію етичних оцінок, заслуженість заохочень та покарань. Її не буде, якщо Росія руйнуватиме життя та міста України без наслідків. Москва забажала руїн моєї батьківщини, отже, вона має опинитися в руїнах не від бомб. Нехай зупиняться заводи, перестануть літати літаки, рухатися судна та фінансові потоки не вийдуть із її кордонів. Все це можна зробити, якщо бажання знищити зло виявиться вище за пошуки варіантів примирення з ним.

В одному радянському фільмі звучить пісня з безглуздими словами про війну: «А значит, нам нужна одна победа, мы за ценой не постоим». Але ціна перемоги – визначає її сенс. Перемогти з мільйонами жертв, повною розрухою та без надії на швидке відновлення – означає отримати те, що й бажав агресор. Так СРСР програв війну із фашизмом.

Сьогодні дуже важливо переламати результат війни, зберігши людей, армію, економіку та отримавши гарантії відновлення. (Про гарантії миру поки що говорити не варто). Зброя та гроші потрібні саме сьогодні. Завтра ми відтіснимо ворога, війна перейде у позиційну фазу до смерті Путіна. Місце України у світових ЗМІ та громадській думці займуть інші проблеми людства. Без тиску суспільств рухлива лава розпечених почуттів перетвориться на камінь. А під нього не потече хвиля добрих бажань.

 

Газета: 
Новини партнерів