...Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?
Олександр Биковець, священник

Надто багато спадщини беруть на себе деякі пропагандисти

Навіщо зараз у Криму фальсифікують історію громадянської війни і її наслідки
20 листопада, 2020 - 11:38

У Криму відзначили 100-річчя евакуації Білої армії і Чорноморського флоту Росії під керівництвом Петра Врангеля з портів півострова в листопаді 1920 року. Подія називається «російським ісходом», хоча в складі цих підрозділів перебували люди багатьох національностей тодішньої Росії, в тому числі багато українців. За деякими даними, військо білих до 80 відсотків складалося з вихідців з України і Кубані. Проте на конференції в Лівадійському палаці з подачі архієпископа Юстиніана вшановували ... козаків і калмиків Зюнгарского козачого калмицького полку і підкреслювали, що «важливо нині зміцнювати спільність історії росіян і калмиків». В Ялті також проходить цикл заходів з 16 листопада по 10 грудня. Це тематичні уроки в школах, літературні та художні виставки «Сторінки історії», літературні конференції, тематичні композиції «Громадянська війна в Криму на сторінках книг», історичний екскурс «Історія Батьківщини: Крим. Листопад, 1920 рік «, панахиди, покладання квітів на воду.

Не обійшлося, як завжди, і без перебільшень. Заступник глави адміністрації Ялти Ірина Романець говорила: «Русскій ісход» дуже вплинув не тільки на нашу, а й на світову історію», хоча очевидно, що вплив на історію мав не сама еміграція білих, а підсумки громадянської війни і розклад політичних сил в Росії, і не стільки на світову історію, скільки на історію народів Росії. А в Червоногвардійському районі Криму біля села Видного відкрили пам’ятний знак на місці, де в листопаді 1920 року відбувся останній великий бій між частинами Червоної і Білої армій. А наступного дня санітарні команди поховали в одній братській могилі останки і білих, і червоних бійців.

ПОЗНАЧИВ ПОРАЗКУ МОНАРХІЗМУ І ПЕРЕМОГУ БІЛЬШОВИЗМУ

Еміграція залишків Білої армії і Чорноморського флоту з Криму восени 1920 року, безсумнівно, має велике значення в історії. Однак зовсім не те, яке йому приписують сьогодні кримські і російські історики, відзначаючи 100-річчя. По-перше, як вже було сказано, він не був чисто російським, і це присвоєння його історії одним етносом дуже характерно для імперської Росії, яка не змінила свого характеру і досі. Еміграцію варто було б назвати не російською, а Білою, оскільки з Росії до Європи прибули всі носії Білої ідеї, збагатили різноманіття європейської ідеології усвідомленням можливого краху монархізму як такого, що й змусило європейські партії і держави мобілізувати зусилля проти більшовизму, головного ворога монархізму.

І за всім цим якось забувається та лінія поділу, яка і ставить все на своє місце: Білі армії — це були армії російської держави, вони захищали монархію як лад і Росію як державу, а Червона армія — це була армія заколотників, які повалили законний уряд, і воювали проти законної держави. Переміг не закон, а заколот. Підсумком його перемоги стало присвоєння держави Росія купкою терористів, які змогли пізніше втриматися при владі шляхом неймовірного терору.

Тому значення так званого «ісходу» полягає в тому, що він ознаменував не просто закінчення громадянської війни, але позначив поразку монархізму і перемогу більшовизму на шостій частині Землі, затвердив владу більшовиків, відкрив їм шлях до насильства, в тому числі в Криму, поклав початок жахливому експерименту по насильному впровадження «щастя» і фантазій про світову революцію.

Трагізм і жах цієї ситуації полягає в тому, що цей епізод всього лише прелюдія до знищення мільйонів людей, за якими часто не було навіть кому поплакати, тому що вирубувалися під корінь цілі родини, села, стани, професійні цехи, нації. І кіно про них, як про коня, не знімали. Прелюдія великої і ще не описаної по правді трагедії, злочину проти людства. Саме тому Господь ще й до цього часу ще не врятував Росію. І врятує, мабуть, лише після справжнього покаяння і справжнього примирення. Але коли це буде!?

І якщо земельна реформа Врангеля в Криму, який віддав землю селянам і бачив в них опору благополуччя всієї країни, і дала результат за один рік, коли Крим став експортером зерна, то закінчення громадянської війни віддало владу в руки більшовиків, які не зупинилися перед насильством над тим же селянством. На відміну від політики Врангеля щодо селянства вихід білих відкрив шлях до колективізації, яка відібрала у селян останнє, а також тотальних репресій, Голодомору, виселення та депортацій. У Криму вже в 1921—1923-му роках настав голод, перший на території рад. І знадобилося ще десять років, щоб загнати в голод всю Україну, Кубань, Поволжя, колись дуже хлібні регіони. І якщо сама еміграція знаменувала втрату для Росії понад 145 тисяч патріотів, то за даними  Вікіпедії «загальна кількість емігрантів з Росії на 1 листопада 1920 по підрахунками американського Червоного Хреста становила 1 млн 194 тис. осіб. За даними Ліги Націй, станом на серпень 1921 року було понад 1,4 млн біженців з Росії. У той же час доктор історичних наук В. М. Кабузан оцінює загальне число тих, хьто емігрували з Росії в 1918-1924 роках, не менше 5 млн чоловік, включаючи і приблизно 2 млн жителів польських і прибалтійських губерній, що входили до складу Російської імперії до Першої світової війни ... У переважній частині емігрантами були військові, дворяни, підприємці, інтелігенція, козаки, духовенство, державні службовці, а також члени їх сімей».

А за даними демографа, доктора економічних наук, якому вдалося емігрувати, Івана Курганова загальні втрати населення Росії з 1917 по 1959 рік склали 110 млн. осіб. Це підсумок і Білого «ісходу», в тому числі.

У РОСІЇ СЬОГОДНІ ВЕСЬ ЧАС ПОВТОРЮЮТЬ МІФ ПРО ПРИМИРЕННЯ

І якщо згадати відому молитву Денікіна перед здачею посади «Господи, врятуй Росію!», то стає очевидно, що Бог і тоді не дослухався до благань білих, як не врятував він Росію і зараз, перед обличчям нового путінського більшовизму. Як тоді Ленін, потім Сталін затверджувалися при владі, опустивши країну від демократичних виборів і багатопартійності до знищення всіх партій, розстрілу їх лідерів, і профанації виборів взагалі з утвердженням брехні про «блок комуністів і безпартійних» і єдиним кандидатом, який завжди перемагає з результатом з 99,99% голосів. Так і зараз Володимир Путін одноосібно утвердився при владі на нескінченний термін шляхом керованих виборів. Через 100 років в Росії відбулася повторна зумисна ліквідація ще ледь усталеної демократії. Як же вони будуть писати правду про той час, коли всі його жахи зараз повторюються? Анексії, війни Росії по всьому світу — це теж підсумок перемоги Червоних і Білого «ісходу»...

У Росії сьогодні, в тому числі російські пропагандисти в окупованому Криму, весь час повторюють міф про примирення. Встановлюють пам’ятники примирення, проводять конференції про примирення, як наприклад  «Русскій ісход: уроки історії», що відбулася в МІА «Росія сьогодні» в Сімферополі.

Генеральний директор Центрального музею Тавриди Андрій Мальгін, наприклад, стверджує, що «Без покаяння немає примирення, а покаяння — це повага до жертв... Ми повинні знати і розуміти, що ми — спадкоємці обох Росій: і тій, яка тисячолітня, і іншої, яка утворилася в 1917 році». Мені здається, що занадто багато спадщини беруть на себе деякі пропагандисти. З якого дива ті більшовики, які не емігрували в 1920 році, і їх спадкоємці, теперішні продовжувачі справи Катерини і Потьомкіна, Леніна і Сталіна, які відновили їм пам’ятники, вважають себе спадкоємцями тих, хто тоді був вигнаний з країни, і тих, хто їх виганяв? Яке примирення, якщо покаяння не було. Якщо жертви приховуються, а реальну історію країни спотворюють і відбілюють. Якщо пам’ятників жертвам терору не встановлено. Якщо ще не написана правда навіть про етнічний склад Білої еміграції?

Справа в тому, що вигнанці, Біла Росія, ніколи нікого не пробачали. Тоді  про яке примирення мова? Теперішні більшовики, ніколи не просили вибачення в історії. Схоже, вони самі собі пробачили? Але так не буває... 

ЗА ЯКИМ ПРАВОМ НИНІШНЯ РОСІЙСЬКА ВЛАДА І ЇЇ ПРОПАГАНДИСТИ СТАЛИ ГОВОРИТИ І ЗА БІЛИХ, І ЗА ЧЕРВОНИХ?

І за яким правом нинішня російська влада і її пропагандисти стали говорити і за білих, і за червоних? Вони що, як колись Макс Волошин допомагали і тим, і іншим? Вони що, десь заявили, що більшовизм був злочином проти всіх громадян Росії? Вони вибачилися за репресії, за вбивства, за колгоспи, за Голодомор, за ГУЛАГ? Так ні ж, не вибачилися. Вони всі роки прославляли червоних і брали участь у цькуванні білих, виманювали їх в союз, щоб заарештувати і добити, вербували агентуру і здійснювали теракти проти емігрантів. У 1928 році був отруєний прозваний «чорним бароном» генерал Врангель, у січні 1929-го застрелений генерал Яків Слащов-Кримський, який вже тоді навіть повернувся в Москву. А тепер цинічно привласнюють їхній спадок? І тепер ми ще дивується отруєнням Литвиненка, Скрипалів, Навального, терористичним розстрілам емігрантів з Росії по всій Європі. Нині вже не Блюмкін, а Петрови і Баширови нишпорять по всьому світі. Це ж реальність, яку вони хочуть назвати покаянням і примиренням, але ж це зовсім  не покаяння і не примирення...

З приводу встановлення «пам’ятника примирення» в Севастополі капітан другого рангу у відставці, незмінний голова Севастопольських морських зборів Володимир Стефановський, який, можливо, більше за інших зробив для встановлення правди про Білу еміграцію, сказав, що «Це викликає лише подив. Установка пам’ятника примирення без всебічної об’єктивної оцінки причин і обставин подій 100-річної давності, без прилюдного засудження революційного терору нам представляється передчасною. Відправляючи Чорноморську ескадру в Бізерту в 1920 році, командувач Російською армією Петро Миколайович Врангель, прощаючись з моряками, напучував: «...твердо впевнений, що червоний туман, зо застелив нашу Батьківщину, розсіється...» Мабуть, не розсіявся.

Правильному розумінню суті Білого «ісходу» заважає і надмірна романтизація подій 100-річної давності, і злочинне замовчування того, що було потім. Тисячі кіноглядачів радянського фільму «Служили два товариші» плакали, коли на екрані герой вірша Миколи Туровєрова «Уходили мы из Крыма» у виконанні Володимира Висоцького розстрілював свого коня, який на плаву намагався наздогнати корабель, який відпливав. Цей же сюжет описаний багатьма письменниками.

Трагізм і жах цієї ситуації полягає в тому, що цей епізод всього лише прелюдія до знищення мільйонів людей, за якими часто не було навіть кому поплакати, тому що вирубувалися під корінь цілі родини, села, стани, професійні цехи, нації. І кіно про них, як про коня, не знімали. Прелюдія великої і ще не описаної по правді трагедії, злочину проти людства. Саме тому Господь ще й до цього часу ще не врятував Росію. І врятує, мабуть, лише після справжнього покаяння і справжнього примирення. Але коли це буде!?

Газета: 
Новини партнерів