…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно.
Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч

НЕЗУСТРІЧ

5 серпня, 2021 - 21:14

Я розмовляв з ЄВГЕНОМ КИРИЛОВИЧЕМ МАРЧУКОМ лише одного разу - позаминулого року. На фотовиставці газети «День» у Будинку кіно. Підійшов до нього і запитав: «Євгене Кириловичу, можна з вами познайомитись?» Він поглянув здивовано: «Сергію, так я ж вас знаю… Та хто вас не знає?»- зненацька додав він.
   А, подумав я, звичайно; він же читає «День».
«Я ваш земляк»,- спробував я розвинути розмову. «І це я знаю»,- ще приязніше усміхнувся Марчук. Усмішка в нього справді чудова. Ох, подумав я тоді, який би Президент був у нас, українців. А то іноді ж таких зачуханих обираємо…
- Приходьте до нас частіше,- ввічливо запропонував я.- Сюди, в Будинок кіно. З Ларисою Олексіївною. Зараз молоді пішли у нас, ми вам щось дуже цікаве покажемо.
    А потім - потім, дивлячись в Марчукові приязні очі, я сказав те, заради чого підійшов:
- Узагалі-то я дуже хотів би з вами зустрітись. Є про що поговорити.
     Марчук відповів одразу: звичайно, із задоволенням. І назвав свій номер телефону.
     Потім був цей клятий коронавірус, який укоротив, як тепер з'ясувалось, віку Євгену Кириловичу. Я все чекав, коли вже ці віруси відступлять в затінок дерев. Тиждень тому вирішив: от ще пару текстів термінових закінчу (один із них як раз для книги, яку готує до видання «День») і потому буду проситись на зустріч.  У мене, як історика нашої культури, було багато питань про минуле… Радянське і пострадянське.  Перше питання таке: Це правда, що в КДБ хотіли знищити архів Олександра Довженка, а ви не дозволили цього зробити?
     Сьогодні уранці от сі жахливі слова від пані Лариси: Чорний день… Зупинилось серце…
    Не зателефонуєш тепер, не зустрінешся…
    Мої найщиріші співчуття  Ларисі Івшиній - це страшний удар, але треба його витримати. Щоби йти далі…
    Усі ми кріпкі заднім розумом. Я поділяю думку тих, хто вважає: якби у 1999-му Президентом України обрали Євгена Марчука - усе би в нашій спільній долі склалось краще. Тоді вже витворилась олігархічна мафія, здолати її напевно міг тільки от сей генерал. Мафія зробила все, аби залишився Кучма - договорняк вже існував, паралельно Конституції…
     А багато хто просто боявся голосувати за колишнього офіцера КДБ, це теж правда. У підсумку наш простір переповнений, як не раз оповідалось, російськими спецслужбістами. А за Януковича на чолі СБУ був російський дженераль... У них у всіх  з професійною підготовкою  добре. І з тактикою, і з стратегією.
    Подумаймо ось про що. Коли в країні, в державі відбуваються реформи, чи  нормально це, що ними, тими реформами, керують злодійкуваті люди, або й просто анархісти, пройдисвіти, любителі «під шумок» гребти собі на килимок. Вони вам нареформують. А тут  ще ж і війна на додачу. Хто очолював Сполучені Штати після Другої світової? Генерал Ейзенхауер. А Францію? Генерал де Голль. У нас же «вороватые ефрейтора»… Утім, Леонід Кучма теж був генералом, тільки цивільним.
    Сумно, дуже сумно. Та насамкінець я подумав про щось трохи оптимістичніше: напевно ж Євген Кирилович залишив спогади. І мине якийсь час і ми зможемо їх прочитати. І моя зустріч з ним таки відбудеться.
     Вічна пам’ять! ЦарствУйте,  земляче!

Новини партнерів