Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Про агросектор «загальними поняттями»

Фрагмент аналізу «Стратегії сталого розвитку «Україна-2020»
31 березня, 2015 - 12:28
Про агросектор «загальними поняттями»
ФОТО З АРХІВУ «Дня»

Стратегія сталого розвитку із десятками заголовків програм і реформ зовсім не вказує шляхів економічного зростання в державі, вона є декларацією намірів, а не стратегією розвитку. Зрозуміло, що стратегія за визначенням не передбачає розгорнутих, предметно описаних програм розвитку держави — це прерогатива Уряду, але «Стратегія» у найзагальнішому вигляді повинна назвати конкретні цілі, засоби й ресурси, завдяки яким мають відбутися фундаментальні зміни в Україні. Схематично усі стратегії мають поєднувати три речі: по-перше, розглядати існуючий стан речей — «де ми знаходимося зараз», по-друге, бажаний — «де ми хочемо опинитися» і, по-третє, шлях, яким організація повинна переміститися із теперішнього в майбутнє — «як нам туди потрапити». Чи відображена в оприлюдненому державному акті названа модель стратегії? Звісно, що ні. Готуючи «Стратегію», передусім необхідно було хоча б у найзагальніших рисах, відштовхуючись від реального стану речей, визначити пріоритетні напрямки розвитку України, її народного господарства. Далі показати, які позиції ми хочемо завоювати в Західному світі, і, нарешті, які ресурси і рушійні сили можемо задіяти для реалізації «Стратегії».

•  Візьмімо, наприклад, аграрний сектор. Що про нього говорить опублікована «Стратегія»? Вона буквально містить два заклики до уряду провести «Реформу сільського господарства та рибальства» і «Земельну реформу». І на цьому все. Формально правильно, але пусто-порожньо. Незрозуміло, в чиїх інтересах аграрна реформа має відбутися. Хто стане остаточним власником землі, після того як вона перетвориться на товар. Міжнародні спекулянти, українські селяни чи, як записано в Конституції України, український народ? Бо, як свідчить сумнозвісний досвід приватизації в Україні, за нинішнього економічного стану українського селянства, державні акти власності на землю миттю перемістяться до рук спекулянтів. А згодом, після підняття вартості землі в ціні, вони перейдуть до рук реального західного чи східного (китайського) інвестора. (Зрозуміло, що нашим урядовцям із іноземними інвесторами комфортніше, не потрібно думати ні про фінансову підтримку, ні про просування товару на зовнішні ринки, адже він сам все зробить.) Але виникає запитання: що буде з мільйонами українських селян, які в одну мить перемістяться в статус наймитів, — «на власній, не своїй землі» і з продовольчою безпекою України? Стратегія має не лише попередити цю ситуацію, а й пропонувати шлях розвитку сільських територій. Серед іншого вона мала б ініціювати створення для підтримки кооперативного та індивідуально-фермерського господарства Державного іпотечного банку, що забезпечував би селянство довгостроковими низьковідсотковими кредитами; систему закупки якісного насіння, сприяння виходу української продукції на зовнішні ринки, розробку і просування на міжнародному ринку впізнаваних брендів української сільськогосподарської продукції тощо. Тобто, основною метою реформ має стати не остаточна приватизація землі (перетворення її на товар), а розвиток потенційних продуктивних сил українського селянства як основного рушія прогресивних змін у сільському господарстві. «Стратегія» у найзагальніших рисах мала б поставити проблему, а уряд зобов’язаний на її виконання розробити і прописати у вигляді детальних програм правове, організаційне і фінансове становлення малого кооперативного та індивідуально-фермерського господарства України.

•  Важливо наголосити ще на одній методологічній засаді: коли ми говоримо про вагому роль держави у проведенні реформ, то цим не прагнемо відродити патерналістські методи опікування селянством, як це було в соціалістичних колгоспах. Ми лише визнаємо важливу спрямовуючи та організуючу роль держави в природному процесі відродження українського селянства, соціальної групи, що зазнала в часи голодомору та соціалізму чи не найфундаментальніших деформацій.

•  Задекларовані в документі 62 реформи та програми розвитку держави, які планується здійснити за п’ять років, можуть не лише переобтяжити вітчизняне державне управління й зрештою зробити його низькоефективним, а й стримати економічний розвиток України. Тому необхідний ґрунтовний аналіз, які саме реформи ми спроможні провести на належному рівні, щоб поліпшити соціально-економічну ситуацію і не спричинити чергового розчарування людей у діях влади.

•  Також важливо усвідомлювати, що серйозні реформи — це тривала і виснажлива робота, вони не відбуваються за один день. Китай запровадив свої «Чотири модернізації», що перетворили його на провідну державу світу, розпочавши їх із простого завдання: подолання голоду. І крок за кроком, справа за справою рухався вперед. Основною умовою успішності реформ таких держав, як Китай, Сінгапур, Південна Корея чи Польща, було конкретне розуміння, що необхідно робити зараз, а що потрібно буде робити завтра. І відштовхувались вони від реальності, а не від теорії, хоч якою унікальною вона була.

•  Другий важливий висновок після ознайомлення із «Стратегією сталого розвитку «Україна-2020» — відсутність основного суб’єкта розвитку — української нації, що може трактуватися як крайня форма національного нігілізму, невідповідність завданням народу в час його новітнього буття. Таке враження, що автори збираються здійснювати усі заявлені реформи на Марсі, а не в Україні й не для українців. Така радикальна десуб’єктивація процесу стратегічного державного управління, на нашу думку, прирікає його на поразку. Ще ніхто нікого в житті не зробив щасливим, успішним чи заможним поза його волею. А воля українського народу до змін, між іншим, є головною рушійною силою у подоланні усіх перешкод та випробувань, що чекають на нього під час реалізації подібних задумів. Звичайно, підготовка «Стратегії» вимагала б кооперації зусиль багатьох різноманітних фахівців об’єднаних спільною ідеологією національного відродження, назвемо її умовно ідеологією українського демократичного націоналізму. На жаль, до процесу розроблення «Стратегії» вони не були залучені, як і не було долучене українське суспільство, не врахована його воля та безпосередні інтереси. Президенту України та Уряду треба вже раз і назавжди зрозуміти: розробляти і впроваджувати ефективні реформи для суспільства без суспільства неможливо. Такі документи, як «Стратегія», потребують належного наукового супроводу та суспільного залучення. Інше питання, коли йдеться про невідкладні дії влади.

•  Незважаючи на все попередньо критично сказане про «Стратегію сталого розвитку «Україна-2020», хочеться завершити текст позитивним месиджем, а він можливий за однієї умови, якщо Президент України і його команда продовжать роботу над її вдосконаленням. І тут неважливо, як формально цей документ буде названо. Важливо, щоб до його розробки були залучені всі патріотичні інтелектуальні сили України, щоб «Стратегія», по-перше, наповнилася реальним змістом, зрозумілим кожному українцю, і, по-друге, стала справді загальнонаціональним планом виходу з кризи...

Газета: 
Новини партнерів