Савченко – зірка телебачення
або Солдат інформаційної війни?
Надія Савченко стала ведучою на каналі NewsOne. Колишня «бранка Кремля», а зараз – активний промоутер дружби з «ДНР» та «ЛНР», не єдиний політик, що веде передачі цього телеканалу. (NewsOne, як відомо, належить народному депутату Євгенію Мураєву, екс-члену «Опозиційного блоку», зараз - голові політради партії «За життя!»).
Програму «Суб'єктивні підсумки дня» ведуть, окрім Савченко, ще декілька відомих в політиці персон. Це Ганна Герман, Євген Червоненко, Інна Богословська, Сергій Тарута, Сергій Поярков… А «Суб’єктивні підсумки тижня» веде Вадим Рабинович, лідер партії «За життя!».
Назва передач є чесною, і зміст відповідає назві – так, дійсно, це суб’єктивізм. А ще - це ефективний хід від політичних маркетологів та політтехнологів.
Для політиків бути присутніми в студії в якості гостя – це одне, а вести передачу в якості журналіста – це зовсім інше: інший статус забезпечує інше, більш позитивне сприйняття електоратом усіх заяв та меседжів.
Фактично, в упаковці медіа-контенту, прикриваючись простою суб’єктивністю, глядачу пропонують взагалі немедійну складову. Замість журналістського продукту транслюються пропагандистські вироби, політична реклама - і все це вкладається у заявлений суб’єктивний формат програми.
Саме слово «медіа» визначає завдання засобів масової інформації - бути посередниками, медіаторами, в першу чергу - між владою, політиками та народом. Коли ЗМІ замість журналістів-медіаторів пропонують політиків, а замість журналістики – політичну рекламу або пропаганду, це, насправді, відмова від статусу «медіа». Такі телеканали, або радіостанції, або газети, і, відповідно, їх співробітники, теж переходять в інший статус – працівників інформаційного фронту, якщо використовувати російську термінологію.
До речі, в Росії усі впливові ЗМІ давно вже є частиною «пропагандисткою машини Кремля». На жаль, в Україні ми теж бачимо ознаки саме такого явища – коли журналістика поступово поступається місцем пропаганді та політичної рекламі… і теж «кремлівської».
У світі не вироблені механізми боротьби з явищем, яке має назву «гібридна війна». Але першим кроком має стати діагностика, виявлення проблеми та її публічне визнання. Суспільство, журналістська спільнота та державні регулюючі органи мають це зрозуміти і, для початку перестати дослухатися до думки псевдожурналістів з псевдоЗМІ та припинити захищати право бійців інформаційних військ на гібридні атаки.
