Сталін завжди живий
Йосип Сталін, попри всі свої злочини, попри більш ніж 40 мільйонів життів співвітчизників, загублених ним у Велику Вітчизняну війну, до цього часу залишається найпопулярнішою історичною особою серед росіян. Це підтвердило опитування, проведене «Левада-центром». 38% респондентів у відповідь на прохання назвати десять найвидатніших людей світової історії саме Сталіна назвали найвидатнішою людиною всіх часів і народів. Він обійшов навіть Володимира Путіна, який, як і Олександр Пушкін, набрав лише 34%. Далі йдуть Володимир Ленін (32%) і Петро I (29%).
Вельми показово, що з лідируючої п'ятірки видатних людей Росії, четверо - це політики, причому не просто політики, а жорсткі авторитарні або тоталітарні правителі, причому на совісті трьох з них - сотні тисяч і мільйони загублених життів, і тільки один - поет. Втім, Пушкіна у Росії тепер, на жаль, більше шанують, ніж читають. У порівнянні з аналогічним опитуванням, проведеним у 2012 році, склад п'ятірки не зазнав принципових змін. Тоді теж лідирував Сталін з 42%, слідом йшли Ленін та Петро Великий, що набирали по 37%, а далі Пушкін з 29% і Путін з 22%.
Таким чином, російський президент може бути задоволений. Хоча Сталіна він і не перевершив, але з п'ятого місця в рейтингу піднявся на більш почесне друге, додавши відразу 12% і наздогнавши Петра Великого. Ймовірно, росіяни все більше сприймають Путіна як Сталіна сьогодні, причому явно в позитивному контексті: мовляв, велич імперії підтримує, але майже нікого не вбиває (в порівнянні з Кобою і Леніним, а українці і сирійці не беруться до уваги, про російські ж втрати у війні на Донбасі росіяни у своїй переважній більшості нічого не знають). Хоча, треба зауважити, що в порівнянні з початком року рейтинг Путіна трохи впав. У січні його діяльність на посту президента схвалювали 85% росіян, а в травні - лише 81%. Можливо, акції Навального вплинули.
Не дивно, що жителі Росії віддають перевагу політикам, ніж діячам літератури, науки і мистецтва. За їхнім глибоким переконанням, письменники, поети, науковці, художники, композитори, музиканти тощоє лише слугами держави. Тому на перший план у свідомості мільйонів росіян виходять саме державні діячі, які, як вони думають, визначають хід історії. В опитуванні 2017 року в другу п'ятірку потрапили Юрій Гагарін (20%), Лев Толстой, рейтинг якого впав удвічі в порівнянні з 2012 роком, з 24 до 12%, Георгій Жуков (12%), Катерина II і Михайло Лермонтов (по 11% ).
Іноземці з'являються тільки в другій десятці. Тут персонажі розташовуються в такій послідовності: Михайло Ломоносов, Олександр Суворов, Дмитро Менделєєв (по 10%), Наполеон I (9%), Леонід Брежнєв (8%), Альберт Ейнштейн, Сергій Єсенін, Михайло Кутузов, Ісаак Ньютон (по 7%), Михайло Горбачов (6%). Цікаво, що в порівнянні з 2012 роком склад двадцятки не змінився. Вельми показово також, що найпопулярніший з іноземців - це імператор Наполеон Бонапарт, відомий як творець найбільшої в світі імперії, тоді як геніальні фізики Ньютон і Ейнштейн скромно замикають список, поступаючись Менделєєву і Ломоносову. Але і двоє останніх втратили в рейтингу в порівнянні з 2012 роком відповідно 2 і 5%. Історія інших народів і їхні видатні діячі цікавлять росіян дуже мало.
Показовою є й відсутність у результатах опитування православних святих. Незважаючи на всі зусилля Російської Православної Церкви і держави, Святого Рівноапостольного князя Володимира або Святого Серафима Саровського в Росії пам'ятають мало і навряд чи сприймають як конкретних історичних особистостей, а скоріше як легендарних персонажів.
Опитування було відкритим, тобтореспонденти самі називали імена видатних діячів, що доводить: в Росії нині в честі диктатори, а не поети. Навіть найпопулярніший з полководців (Наполеон, очевидно, сприймається насамперед як імператор і лише потім - як великий полководець), маршал Жуков, лише замикає перший десяток. Гагарін, як і Брежнєв, завдячують своєю популярністю ностальгією за радянським минулим. Горбачова ж підтримує, цілком імовірно, та невелика купка лібералів, яка вдячна йому за почуття свободи, пов'язане з перебудовою і гласністю. Люди мистецтва у двадцятку взагалі не потрапили. Для більшості росіян вони займаються дуже далекими від практичного життя справами, щоб бути дійсно видатними. Не те що Моцарта з Бетховеном або Шопена з Лістом, Чайковського з Мусоргського ніхто не згадав. Ось літераторам вони в цьому праві не відмовляють, підтверджуючи ще раз, що Росія - літературоцентрична країна.
З огляду на перманентну державну пропаганду імперських і авторитарних цінностей і відповідне викладання історії в школі йу вишах, інших результатів важко було очікувати. Але ця обставина викликає тривогу. Дуже важко сподіватися на торжество демократичних цінностей, якщо у зневажливому ставленні до них еліти змикаються з більшістю населення. Результати опитування також показують, що російський народ зосереджений майже виключно на своїй історії і на історичних діячів вітчизняного походження, як це було ще під час сумної пам'яті боротьби з «безрідними космополітами». Та й ксенофобія йому не чужа.
Єдиний єврей серед видатних, Ейнштейн, затесався серед нечисленних іноземців. Всі ж вітчизняні діячі, безперечно, сприймаються російською самосвідомістю як «корінні русаки», зокрема грузин Джугашвілі, який став Сталіним, і німецька принцеса Софія Ангальт-Цербська, що стала російською імператрицею Катериною Великою.
Що ж, який народ, такі й герої. Нинішню владу такий народ цілком влаштовує, і вона робить усе, щоб зберегти його в нинішньому стані нелюбові до всього іноземного і чужого «російському духу» і любові до корінного російського деспотизму і державного насильства, що, як наївно сподівається більшість росіян, спрямовано тільки проти справжніх ворогів, а їх самих щасливо мине. З таким народом, як здається в Кремлі, можна творити все, що завгодно, вести будь-яку політику, як внутрішню, так і зовнішню. Він усе стерпить. Ось тільки, як показує історичний досвід, коли терпіння раптом скінчиться, мало нікому не видасться.
