Україна як сон Росії
Помаранчева революція 2004 року, а потім Євромайдан 2013—2014 років завдали нищівного удару по російському міфу самооцінки
«Три дні я гналася за вами, щоб сказати, як ви мені байдужі!», — ці слова героїні фільму «Звичайне диво» точно характеризують публічну риторику російських медіа та дипломатії щодо України.
«Світ втомився від України», — це заклинання постійно лунає в ефірі російських телеканалів і не сходить зі сторінок прокремлівських видань. І у тих же ефірах, і на тих же сторінках Україна займає абсолютно домінуючу позицію, повністю відтіснивши на задній план Росію й весь інший світ.
Свіжий приклад. У стрічці новин головного державного інформаційного агентства Росії на ранок 21.11.2019 прізвище Зеленський фігурує тричі, прізвище Путін — один раз. Рубрика «Головне» відкривається двома новинами з України: про те, що «Зеленський пообіцяв повернути техніку з кораблів», що повернулися з Росії, і про те, що «США заявили про початок постачань скрапленого газу до України». Усього головне російське інформагентство повідомляє своїм читачам про вісім новин з України, що набагато більше, ніж кількість повідомлень про події в усіх інших країнах планети разом узятих.
У російській суспільній свідомості, тією мірою, якою ця свідомість конструюється медіа, Україна присутня як надцінна ідея. Росія — глибоко хвора країна, й тому при аналізі того, що з цією країною відбувається, деколи бувають корисні поняття, запозичені з медицини, й зокрема з психіатрії. Для російської публічної сфери характерні всі ознаки присутності надцінної ідеї: т.з. звуження свідомості, зникнення всіх залишків критичного ставлення до того, що є надцінною ідеєю. У цьому випадку до ідеї того, що «Україна — це частина Росії, спокушена і вкрадена Заходом».
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА
В основі виникнення цієї надцінної ідеї лежить імперський міф про «велику Росію», вона ж «третій Рим», вона ж «свята російська земля». Патологічність російської суспільної свідомості в тій неймовірній дистанції між тим, що Росія про себе говорить й думає, і тим, чим вона насправді є. Росія заявляє про себе як про демократію, будучи диктатурою. Росія за допомогою телевізора «думає» про себе як про «велику державу», будучи півтора відсотками світової економіки. Росіяни «думають» про себе як про народ, схильний до справедливості, й при цьому живуть у країні з одним з найвищих рівнів нерівності у світі. Самооцінки й «самохвальські» міфи є в кожній країні, але за ступенем розриву між міфом і реальністю Росія може порівнятися лише з КНДР.
Причина виникнення України як надцінної ідеї для Росії пов’язана з якнайглибшою травмою зникнення російського імперства. Після другого напіврозпаду Російської імперії 1991 року міф про «велику Росію» підтримувався багато в чому таємною мрією про возз’єднання Росії, якщо не в межах СРСР, то у складі союзу «трьох братніх слов’янських народів». Помаранчева революція 2004 року, а потім Євромайдан 2013—2014 років завдали нищівного удару по російському міфу самооцінки.
Образ «України, що упливає на Захід», абсолютно несумісний зі свідомим уявленням Росії про себе, ідея, що «Україна — не Росія» просто не вміщується в російську суспільну свідомість, і тому витісняється в «колективне несвідоме». Так Україна стала для росіян Тінню, якщо використовувати понятійний апарат Юнга. Тобто Україна — це автономна частина російської «колективної особистості», та частина, яка абсолютно несумісна зі свідомим уявленням Росії про себе.
Україна — це сон Росії. І те, що займає 90% ефірного часу в політичному сегменті російського телевізора, — це Україна, яка приходить до Росії уві сні. Часто Україна являється Росії у вигляді кошмару, й тоді телевізор безупинно кричить голосом Соловйова: «нацисти!», «бандерівці!!», «хунта!!!» Подеколи українські сни мають еротичний характер, і тоді з телевізора лунають похітливі стогони Ж. або Багдасарова із Сатановським про те, як російські танки візьмуть Київ, і про те, як Росія, опанувавши Україну, почне її розчленовувати на шматки. Утім, як правило, кошмар і еротика цілком органічно поєднуються в одному українському сні...
Щоб додати українським снам у російському телевізорі більшої реалістичності до них постійно запрошують громадян України. Українці зі снів поводяться виключно правильно. Ця правильність буває двох видів. Українець зі сну має бути або смішним клоуном для биття, як «політолог» В’ячеслав Ковтун, або волати про «нацистів» і «хунту», як це роблять колишні депутати Верховної Ради Спиридон Кілінкаров і Олена Бондаренко, або вдавати з себе українського патріота і при цьому постійно ставати на бік агресора, як це робить «політолог» Василь Вакаров.
Останнє амплуа вельми затребуване, оскільки українець, що виступає в ньому, виглядає майже як справжній, що додає українському сну видимості реальності. У програмі «Вечір» від 20.11.2019 «політолог» Василь Вакаров твердо й рішуче заявив, мовляв, «Росія анексувала Крим». Зазвичай після таких слів, виголошених у російському державному ефірі, людині більше нічого не вдається сказати, оскільки її миттєво перебивають і дружно затоптують. І Соловйов уже зібрався було вчинити згідно зі звичаєм і навіть відрив рота для імперського окрику, але раптом немов пригадав щось і замовк, даючи Василю Вакарову можливість договорити. І той не підвів. «А що, Росія — це єдиний агресор і окупант у сучасному світі?» — почав відпрацьовувати довіру Соловйова «політолог». — А хто організував Майдан? Чи не є європейські країни, що організували Майдан, агресорами й окупантами України?» Після цих слів українського «політолога за викликом» Василя Вакарова Соловйову вже не залишилося роботи — Василь Вакаров усе зробив за нього. «Вечірньому М.» залишилося поставити крапку. І він це зробив, чимдуж заволавши ні до ладу ні до прикладу: «Повернули Крим — не зупиняйтеся: поверніть решту!»
Реалізація завдання, щоб Україна в російському телевізійному сні виглядала як справжня, призводить до того, що «українців за викликом» у студіях шоу ненависті буває більше, ніж бувалих російських експертів. І вони справляються із завданням обливання брудом своєї країни анітрохи не гірше. Виступаючи у програмі «60 хвилин» від 20.11.2019, український «політолог» Олександр Семченко видав тираду не гіршу за ту, яку могли б виголосити досвідчені українофоби на кшталт Сергія Міхєєва або Дмитра Куликова. «Поставлено завдання — зруйнувати Україну як суспільство і як державу, звільнити цю територію від населення», — зщасливим виглядом відмінника, який витягнув знайомий квиток, виголосив український «політолог» і гордо подивився на Скабєєву з Поповим, чекаючи від них схвального кивка.
Якщо «Тінь» України принаймні помістилася у простір російського телевізора, то інша «Тінь», породжена колективним несвідомим Росії, через свої велетенські розміри в телевізор не влазить і існує в російському Его як те, про що навіть подумати страшно, не то що говорити. Це — «Тінь» Китаю. Якщо Україна була надією Росії на місток до Європи, то Китай — це жалюгідне майбутнє Росії як об’єкта китайської колонізації. Ця перспектива настільки нестерпна й руйнівна для звичних уявлень росіян про себе, що її не пускають навіть у телевізійні сни, навіть у вигляді кошмарів. Утім, це тема зовсім іншої статті.
