Людство повинно позбутися війни, інакше війна позбудеться людства.
Джон Кеннеді, 35-ий президент США

Як розмовляти з терористом

коротке керівництво для чайників
20 травня, 2020 - 17:18

Спроможність людини будувати культури і цивілізації, яка відрізняє нас від інших живих істот на планеті, базується, серед іншого, на тому, що наша поведінка не обмежується суто реактивними патернами. Навіть в кризових ситуаціях ми керуємося не лише інстинктами, закладеними в нас природою, але і щосили намагаємося збагнути «що відбувається» і «чому це відбувається».

Тому ми іноді робимо суперечливі і ризиковані вчинки, але зрештою, завдяки побудові складних, системних причинно-наслідкових зв’язків, забезпечуємо собі умови для розвитку і більш комфортного та безпечного існування. Принаймні, в переважній більшості випадків соціальні комунікації працюють приблизно таким чином.

Тому ми вивчаємо загрози, намагаємося зрозуміти те, що нас вбиває, іноді разом, іноді після, а іноді - замість того, щоб суто інстинктивно атакувати, тікати чи ховатися. В складних структурованих та інституціолізованих суспільствах в кожної групи є своя роль – хтось має вивчати, хтось атакувати, - а всі разом домагають суспільству впоратися із загрозами через належну рефлексію і раціоналізацію.

Отже, загалом, нема нічого незвичного в тому, що ми намагаємося зрозуміти природу загроз, перед якими опинилося наше суспільство, а тому вивчаємо поведінку і мотивації бойовиків, що воюють проти нас. Для такого вивчення, з методологічної точки зору, інтерв’ю та опитування бойовиків є цілком адекватним інструментом.

При цьому, і науковій і журналістській спільноті давно і добре відомо, що інтерв’ю з терористом – це окремий вид мистецтва. В останні тридцять років про це написано чимало робіт в галузі соціальних та політичних наук.

Відповідно до методичних рекомендацій, що ним слідують антропологи та психологи при розмовах з терористами «in vivo», намагатися імітувати «друга», поділяти цінності та інтереси терориста - це безглузда і контрпродуктивна тактика як для науковця, так і для журналіста. Такий підхід є руйнівним і для особистості інтерв'юера, і для суспільства, в якому потім поширюються ці матеріали. Отже, розмовляючи з терористом, важливо правильно позиціонувати себе і твердо зберігати визначену від самого початку соціальну і психологічну дистанцію.

Намагатися зрозуміти людину, яка тебе вбиває, завжди важко. Особливо важко робити це, розмовляючи з нею. Не лише через власні страхі і упередження, а і через притаманні такій людині особливості світогляду і сприйняття, віддзеркалені в моделях та патернах комунікації, що вони і роблять її терористом, спричиняючи насильницьку поведінку.

Для радикально налаштованої людини світ стає чорно-білим, чітко і однозначно поділеним на «своїх» і «чужих», в ньому нема місця для напівтонів і «нейтральних спостерігачів», ти або «за», або «проти». Тому, розмовляючи з тобою, терорист буде дотримуватися двох найбільш розповсюджених моделей: або розмовляти безцеремонно, фамільярно, іноді навіть розв’язно, намагаючись продемонструвати близькість між «своїми», або навпаки – розмовлятиме з тобою як з ворожим «чужим», прагнутиме тебе переконати, завербувати, залякати, принизити. Для терористів «у відставці» характерною є ще зверхня модель «мудрого і бувалого», яка насправді є лише відгалуженням першого випадку.

Обидві комунікативні моделі не сприяють тому, щоб дізнатися правду. Отже, до розмови з терористом слід бути підготовленим, щоб отримати найбільш оптимальний результат.

Перш за все треба чітко розуміти, що ви хочете з’ясувати у терориста. Не можна «просто розмовляти», треба чітко розуміти мету і межі спілкування. Можна з’ясовувати причини, рушії насильства в кожному випадку, можна з’ясовувати почуття і страхи респондентів, намагатися аналізувати ідентичність терористів, можна цікавитися баченням шляхів виходу з конфлікту, з’ясовувати ролі родини і соціального оточення в формуванні особливосте поведінки тощо. Але перелік тем для спілкування і запитань має бути підготовленим і обмеженим. При цьому треба бути готовим до того, що майже ніколи не є можливим дізнатися «факти».

Позаяк радикальне мислення і сприйняття є гранично інструменталізованими і прагматизованими, з критично скороченими причинно-наслідковими та спотвореними зворотними зв’язками, інструментальний бік дослідження є важливим. Респонденту потрібно одразу, перш за все чітко і зрозуміло пояснити ціль дослідження і умови його участі в ньому. Крім того, що це є прямою вимогою наукової та журналістської етики, це також усуває питання щодо можливостей збирання розвідувальної інформації (зазвичай респонденти не вірять в чистоту намірів дослідника, але як правило задовольняються декларацією намірів).

При цьому слід пам’ятати, що терористи і радикальні екстремісти схильні до того, щоб репродукувати пропагандистську риторику своїх угруповань під виглядом власних переконань, видавати свої чи групові уявлення за «факти», істотно перебільшувати власну роль в подіях, дискредитувати інших, перекладати свою провину на «чужих», особливо на «ворогів», перебільшувати загрози, а також приниження і образи, яких вони зазнали – через потребу у підвищенні власного статусу та виправданні своїх вчинків.

В більшості випадків дані, викладені респондентами в якості «фактів», можуть (і в ідеальному випадку - мають) бути перевірені через незалежні джерела. Отже, в результаті інтерпретації таких наративів можуть бути відокремлені важкі персональні деформації, що призвели до насильницької поведінки, та групові впливи, що призвели до того, що людина приєдналася до терористичного угруповання, а також зроблено висновки щодо шляхів і способів формування конфліктних ідентичностей. Власне, це і все, що можна витиснути з інтерв’ю з терористами – багато для науковця, але не зовсім те, чого прагне журналіст чи слідчий.

***

Прагнучі зрозуміти деякі недосліджені питання природи та походження радикальних рухів, джерел та мотивації насильницької поведінки в умовах соціальних трансформацій, ми з колегами з Social Transformation Group почали розмовляти з терористами ще в 2015. З того часу ми накопичили чималий обсяг різноманітних записів, кілька сотень інтерв’ю, розповідей, опитувань, епітафій, поезій, тощо, і не лише від бойовиків «Л/ДНР», але і інших відомих груп – Талібану, ІД, аль-Каїди. Ми використовуємо ці матеріали в першу чергу у наукових роботах  -дещо вже опубліковано у фахових журналах, дещо зараз готується до публікації.

Кілька разів в нас була думка опублікувати наші матеріали для широкого загалу, але ми поки утримувалися від цього.

При збиранні та впорядкуванні матеріалів було різне. Наприклад, я не відчував ненависті чи злості до об’єктів дослідження, а лише безмежний тужливий смуток. А коли я дізнавався про смерть «героїв» своїх інтерв’ю (а більшість з них за ці шість років вже втратили свої життя), я не відчував ані радості, ані полегшення, ані задоволення, ані навіть «відчуття справедливості», бо, мабуть, якимось інакшим чином уявляю собі «справедливість». Ця порожнеча пожирає мене з середини, і єдине, що рятує – це раціоналізація, та наявність поруч друзів і колег, тих, з ким можна про це поговорити.

Ми є соціальними істотами, тому все, що ми робимо, ми робимо з огляду на своє оточення- чи то на стан своєї соціальної групи, чи то на свій статус в ній. Отже, поширюючи певні матеріали, ми маємо зважати на реакцію аудиторії, проявляючи те, що має назву соціальна відповідальність.

В нашому суспільстві, попри значну кількість текстів про війну, конфлікт досі не є належним чином рефлексованим, а до раціоналізації нашого ставлення до війни ми ще і не наближалися. При цьому, на тлі значної радикалізації нашої суспільної свідомості, «поговорити про це» один з одним нам стає дедалі важче. Тому сприйняття такого роду матеріалів як одкровення терористів, буде передбачувано важким, і навряд призведе до позитивних соціальних наслідків. Власне, саме це – розуміння поточного стану аудиторії та особливостей її сприйняття – і є тим, що утримує нас від широкого оприлюднення матеріалів наших досліджень поза межами фахової спільноти.

Розмовляти з терористами можна і треба, бо це є цілком адекватним шляхом вивчення загроз і підвищення безпеки, але для цього не треба і не можна зраджувати себе і знищувати своє суспільство, бо це суперечить меті такої діяльності.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ