Закон «Про освіту»: за день до голосування
11 липня у Верховній Раді відбудеться голосування за законопроект «Про освіту», який здобув схвальну оцінку від Комітету ВР з питань науки і освіти під час розширеного засідання наприкінці червня. Закон має важливе значення для змін нашої соціальної дійсності, для формування нової траєкторії навчання у школі, для утвердження в нашій практиці формальної, неформальної та інформальної освіти.
Про переваги й недоліки цього законопроекту було написано чимало, зрештою, будь-хто, кого цікавить доля освіти, може ознайомитися із законопроектом на сайті Верховної Ради.
У переддень голосування мені б хотілося зосередити увагу на кількох аспектах, які досі, як мені здається, не здобули широкого сприйняття, але, як на мене, саме вони і засвідчують ту фундаментальну важливість, яку має прийняття цього закону. Отже, чому потрібно прийняти цей Закон?
НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА
Доволі часто ми живемо з відчуттям, що у нашій країні потрібно щось докорінно змінити. Проте якщо запитати, що саме, то навряд чи ми одразу запропонуємо проект чітких і конкретних змін. Натомість доволі часто почуємо у відповідь, мовляв, змінювати потрібно всю систему. І з цим важко не погодитися. Насправді, щоб реалізувати “якісний стрибок”, за Е.Кантом, в освіті або у будь-якій царині важливо запропонувати проект системних змін. Системи не можна та й часом не варто руйнувати, якщо натомість не запропонувати іншої системи. Але Міністр Л.Гриневич, яка доклала чимало зусиль для підготовки законопроекту ще для першого голосування у ВР, змогла запропонувати космплексне бачення змін в освіті уже як член Уряду, переконуючи активну спільноту у важливості цього проекту.
Представлений законопроект «Про освіту» пропонує системні зміни, представлені не лише у самому тексті закону, а в тому проекті, який може бути реалізований у разі позитивного голосування у Верховній Раді. Маю на увазі “Нову українська школа” (НУШ), яка є інтелектуальним продуктом, що постав у результаті обговорень величезної кількості фахівців як в Україні, так і за кордоном. Міністерство освіти України й особисто Лілія Гриневич — ініціатори, промоутери, інспіратори цього проекту, який постає фундаментальним переформатуванням української школи в аспекті відходу від школи знань до школи компетентностей. Прийяття закону «Про освіту» у Верховній Раді дасть можливість запустити цей карколомний проект, спрямований на перемоделювання простору освіти в середній ланці відповідно до найкращого позитивного досвіду європейських країн, які стали важливими партнерами на шляху до реалізації НУШ у нашій країні.
МИСТЕЦТВО БУТИ АВТОНОМНИМ
Пропонована реформа освітнього простору спрямована на його демократизацію та більшу автономність. Так, скажімо, тепер потрапити на посаду директора можна буде лише через конкурс і працювати на цій посаді не більше двох термінів; у новому законі йдеться про значно більшу, ніж прописано у чинному, академічну свободу, він заохочує педагогічну ініціативу, яка полягає у розробці авторських навчальних програм, проектів, освітніх методик і технологій; у такий спосіб ідеться про те, що за педагогами офіційно буде закріплено право на індивідуальну освітню (наукову, творчу) діяльність за межами їхнього закладу освіти. Розумію, з поняттями “академічної свободи”, “педагогічної ініціативи” можуть бути певні колізії у нашій країні, де упродовж кількох десятиліть керівники освітніх закладів звикли до директивного методу управління. На жаль, наші учителі часто просто не мають сил для написання авторської програми, а користуються уже готовим продуктом. Безперечно, так легше. Але чи відповідає ця “затверджена кимсь нагорі” програма очікуванням того класу, у якому працює учитель? Можливо, з огляду на певні інтереси учнів, їх успішність та інші чинники варто обрати для вивчення на уроці той, а не інший твір, більше годин приділити вивченню того чи того роману, який має важливе значення для формування тих чи тих компетентностенй. У такому разі йдеться про те, що після прийняття цього Закону у лоні НУШ буде сфоормоване середовище творчих людей, готових мислити нелінійно, нестандарно, не користуючись готовими кліше.
На жаль, сьогодні професія вчителя досить низькооплачувана, учитель “завантажений” різними паперовими формами контролю та звітності, які, звичайно, в умовах невисокої заробітної платні навряд чи сприяють творчій траєкторії й реалізації принципів академічної свободи. Проте уже з січня 2015 року Міністерство під керівництвом Л.Гриневич домоглося в уряду підняття зарплат учителям. І в такому разі знову повернуся до думки, що в майбутньому відбудеться кардинальне переформатування освітнього середовища, яка має бути середовищем щасливих людей, соціально захищених і вільних, які виконують одне з найважливіших занять у країні. У США посада вчителя є суспільно значущою й економічно привабливою. Таким чином, реалізація принципів НУШ передбачає, що учителі докладатимуть додаткові ментальні зусилля, ініціативу, новітні підходи. Новий Закон «Про освіту» збільшуватиме діапазон можливостей для того, щоби ці зусилля були гідно винагородженні.
Крім того, за рік МОН планує провести перепідготовку вчителів початкової школи, які з 1 вересня 2018 року почнуть працювати з першачками уже в руслі НУШ. Сертифікація для роботи з новими держстандартами буде добровільною, а ті, хто її пройде отримають 20% надбавку до заробітної платні. Закон передбачатиме збільшення в освітній системі педагогів-новаторів, які мислять творчо й залучають дітей сприймати світ індивідуально, виховуючи здатність критичного мислення й адекватного реагування на різні феномени сьогодення й минулого; таке “реагування” передбачає ціннісний підхід до явищ. Освітній простір, у якому й досі чинні принципи військової муштри (клас із партрами у три ряди...) з часом мають відійти.
ШКОЛА ЯК МАЛЕНЬКИЙ СВІТ
Зрештою, школа має бути відображенням змін у суспільстві навколо нас. Сьогодні фахівці з різних країн можуть збиратися в якійсь країні чи місті Х, обговорити найважливіші проблеми, виробити концепцію та роз'їхатися в різні боки світу знову. Це саме має працювати і в школі, у якій важливо навчити дітей комунікувати між собою, працювати у команді й розробляти спільні програми. Школа — це мініатюрна копія суспільства, життя у якій має базуватися на принципах саморегуляції. Навчання має бути цікавим, а не примусовим. Кожен має знайти свою форму навчання, використовуючи інструменти формальної, неформальної та інформальної освіти.
В ідеалі освіта має бути системою, здатною до саморегуляцій і самоконтролю. Ані в Європі, ані у США немає Міністерства освіти, яке б займалося “наглядом”. Відкритий простір освіти спрямований на формування відкритих партнерських стосунків і динамічного конкурентного середовища, у якому виграє той, хто запропонує якісніші освітні послуги, хто зможе реалізувати освітні потреби учнів та учениць у найякісніший спосіб.
ГОВОРИТИ ЗІ СВІТОМ АДЕКВАТНОЮ МОВОЮ
Зауважу, що політика сьогоднішнього Міністерства спрямована на максимальну лібералізацію освітнього середовища, у якому працівники МОН — це партнери інших гравців освітнього поля. Ця сама модель має бути втілена і в навчальному закладі, де діти — не об'єкт, а партнери, які співпрацюють із викладачами на шляху до власного становлення у соціумі. І часто, щоб стати успішним у житті, не потрібно вивчати напам'ять енциклопедію. Зрештою, цей образ спав мені на думку з “Лоліти” Набокова, коли одна директорка школи нового типу для дівчат запевняє Гумберта, що жодна сучасна школа не може конкурувати з тими давнішими, де дітей змушували визубрювати величезні томи, і це мало б свідчити про освіченість. У сучасному світі потрібно вміти спілкуватися (“communication – not composition”, як каже директорка в “Лоліті”). І хоча у романі Набоков не без іронії пише про те, що часом за цими новими гаслами ми маємо і щось добре відоме зі старої системи, проте насправді питання кардинальних змін — це лише справа часу: зрозуміло, що за один рік ми не преребудуємо усієї системи й не змінимо свідомості сотень тисяч людей, які беруть участь в освітньому просторі.
Сьогодні, маючи контакти з різними керівниками освітніх закладів, керівниками управлінь, інститутів післядипломної освіти, часто бачу людей, які у принципі кардинально розходяться з образом освітян, які мислять у парадигмі НУШ. Проте шлях у тисячу ллє починається з одного кроку. І ми не маємо орієнтуватися на тих, хто сформували своє світобачення і професійні навчички в моделях, які уже не є життєствердними, конкурентноспроможними. Аподейктичність, ригоризм, притаманні радянській освіті і її “вихованцям”, погано корелюють із бажанням сучасної освіти створити громадян відкритого демократичного суспільства, яке базується на принципах поваги до Іншого. Політика Міністерства освіти і науки сьогодні — яскраве свідчення тих практичних змін, які вдалося втілити Л. Гриневич у переформатуванні “комунікативної парадигми”, назвімо це так, за Набоковим, у своєму відомстві.
Мені не раз доводилося бути присутнім на різних круглих столах у МОН і бачити, що Міністр ніколи не приймає рішень, базуючись лише на одній стороні; завжди є намагання розібратися у ситуації й не приймати необґрунтованих рішень. Безперечно, процес зміни однієї системи іншою неможливий без дискусій і певних дражливих ситуацій, коли в силу недостатнього часу і водночас потреби кардинальних реформ немає можливості вивчити ситуацію і прийняти єдиноправильне рішення. Але уся проблема в тому, що в Україні освіта застрягла в часі, у якому думка про те, що десь можна надрукувати органи на 3D принтері, ніяк не вкладається в головах. А ці інновації мають місце і їх неможливо не борати до уваги. Сучасна освіта має відображати тенденції сучасного світу, у якому найперше потрібно навчитися говорити адекватною мовою, не бути “варваром”, брати відповідальність за власні рішення, сприймати світ як цілісну, інтегративну систему, у якій гуманістичне не відмежоване від екологічного, правового тощо. Сучасний світ не двовекторний і не двовимірний, у ньому чимало нюансів, маневрів, які неможливо зрозуміти, користуючись лише одним лекалом. Головне, щоб було окреслене загальне бачення, концепція змін, яку потрібно втілювати відповідно до національних інтересів своєї країни.
ЗАКОН І ЗМІСТ ОСВІТИ
Зміни на рівні зміту освіти уже значною мірою потвердили політику МОН здійснити кардинальні перетворення, звичайно, поступово і продумано. Беручи участь у групі розробників нової програми з української літератури для 10-11 класів і для 5-9 класів, мав можливість опрацювати ті інноваційні моделі, які запропонувала Міністр Л. Гриневич, скажімо, з використанням наскрізних ліній. І хоча ці теми (“Екологічна безпека та сталий розвиток”, “Громадянська відповідальність”, “Здоров'я і безпека”, “Підприємливість та фінансова грамотність”), на перший погляд, більшою мірою пасують до уроків історії чи природознавства, проте насправді урок літератури може бути чудовим майданчиком для проговорення різних проблем, явлених у художніх творах, на імпульс до осмислення екологічної проблематики (скажімо, під час аналізу “Лісової пісні” тощо).
ОСВІТА ЯК СОЦІАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО
Не так давно мені довелося взяти участь в одному проекті, ініційованому Фондом “Відродження”. Ідеться про соціальний проект “Parasol”. Гасло цього проекту, яке часто супроводжували презентації виданої у його рамках книжки: “Мистецтво мусить бути соціальним”. Як на мене, мистецтво, звісно, нічого й нікому не мусить. Але мистецтво може бути, зокрема, і соціальним. І для потвердження цієї думки можна наводити цитати з Сартра чи пригадувати роботи сучасного англійського художника Бенксі.
МОВА І ОСВІТА
Окреме дискусійне питання у Законі — 6 стаття, у якій ідеться про мовний бік освіти. На мою думку, у законі могло б бути прописано, що мовою освітнього процесу є державна мова. І тут варто було б поставити крапку, аби не викликати в майбутньому подальших інсинуацій і провокацій. Звичайно, можна іншим окремим реченням прописати права корінних народів на вивчення своєї мови або ж предметів своєю мовою. Розумію біль кримськотатарського народу, який став жертвою кремлівської анексії й, по суті, теорору. Був свідком полум'яної промови Р.Чубарова на розширеному засіданні Комітету ВР з питань науки і освіти у червні й поділяю окремі його тези. Проте у рамковому Законі про освіту ми передусім маємо керуватися Конституцією і здоровим глуздом. Ми пересвідчилися, до чого призводить політика “регіоналізації”. Сьогодні, крім війни на сході країни, маємо й інші небезпечні регіони, скажімо, Закарпаття. Важливо вибудувати грамотну мовну політику у цьому регіоні, реалізовану на різних рівнях: від розробки тестів ЗНО, які могли б успішно скласти представники інших національних меншин, до запровадження цілісної мовноосвітньої політики задля утвердження української державної мови як мови порозуміння.
Проте у рамковому Законі «Про освіту» не може бути двозначних позицій, які з часом хтось може витлумачити як “шпарину” для утвердження мови країни-агресора, яка шляхом “просування” своєї мови прагне легітимізувати й межі своїх географічних кордонів. Ми розуміємо, що нинішня війна відбувається в тих регіонах, які були доволі слабко на соціокультурному рівні вписані в тіло української держави. Ситуація в Криму стала ще показовішою: протягом значного періоду цей український терен, здається, був відданий на поталу “російському світу”, який, зрештою, і насильницьки проковтнув його, позбавивши кримськотатарський народ права мешкати на своїй землі.
Тож питання 6 статті видається й досі до кінця не вирішеним, хоча чудово розумію і знаю, скільки загалом було правок до цієї статті у законопроекті. Можливо, коли ситуація стає занадто складною й конфлікт набуває ескалації, важливо керуватися Конституцією або ж прописати текст статті максимально просто, утверджуючи роль державної мови та мови корінних народів як таких, які забезпечують функціонування освітнього процесу в Україні. Думаю, що цю незначну правку можна зробиит навіть 11 липня і прийняти Закон.
P.S.
Попри все, прийняття закону «Про освіту» 11 липня дасть можливість реалізувати проект НУШ, за яким уже за короткий час розпочнуть навчатися діти, яким жити у відкритому глобальному світі, двері до якого починаються в Україні. Це світ без віз, непереборних кордонів, комплексів, тіней минулих постколоніальних травм. Проте важливо виховати у дітей адекватне ставлення до сьогодення й минулого, навчити сприймати світ в етичних категоріях. І пропонований Закон лібералізує освітній простір, роблячи його мобільним, динамічним, відкритим і конкурентним для ХХІ століття.
