Пішов з життя кінооператор Микола Мандрич
Учора, 30 грудня, раптово пішов з життя Микола Мандрич. До 71-річчя лишався місяць...
Його мандрівка житейським морем скінчилась надвечір, просто на вулиці. Сказати б, легка і швидка смерть - для нього, але не для його близьких і друзів. Ще кілька тижнів тому ми з ним отримували приз кінофестивалю "Літопис" (за прекрасно зроблений ним, у тандемі з режисером Юлією Лазаревською, фільм "Загальний зшиток"). Микола проголосив довгий і блискучий, за формою і змістом, спіч. Мені залишалось тільки розвести руками: Мандрич повністю дискредитував відому формулу "оператор не оратор".
Микола справді був інтелектуалом вищої проби. Бо ж сформувався в легендарному середовищі кіностудії «Київнаукфільм». Що казати - працював із самим Феліксом Соболєвим на картині «Біосфера! Час усвідомлення», зняв з ним «Біля джерел людства» (1976), «Київську симфонію» (1982).
Серед інших робіт - «Українці. Віра» (1991), «Українці. Надія» (1991), «Я камінь з Божої пращі» (1996), «Богдан Ступка. Львівські хронічки» (1998), «Війна. Український рахунок» (2002).
В останні роки працював разом із режисером Юлією Лазаревською - фільми «Меандр» (1997), «Сонет 29» (2000), «Без пафосу» (2002), «Ігор Шамо. Постлюдія» (2014 року удостоєний Мистецької премії «Київ» імені Івана Миколайчука). І - «Загальний зшиток» (Довженко і війна), прем’єра якого відбулася у Будинку кіно 25 листопада 2016 року, на 60-річчя Довженкової смерті. Хто б міг подумати, що вже за місяць ми будемо оплакувати Миколу - доброго, завжди усміхненого, надзвичайно талановитого. Він був оператором від Бога.
До Бога тепер остання стежка Миколина. Юлія Лазаревська на своїй сторінці у ФБ написала: "Ушел на Небо". Як жаль, що звідти не вертаються.
Сергій ТРИМБАЧ
