Дешеві та... незахищені «найманці»

Затриманий індійською береговою охороною корабель Seaman Guard Ohio (прапор Сьєрра-Леоне) і звинувачення в незаконному зберіганні зброї та боєприпасів. У команді судна, яке охороняє інші судна від піратів біля берегів Індії, виявилося... троє українців (безпосередньо охороною займався один). Сьогодні має відбутися суд. Їх звинуватили в контрабанді зброї. За інформацією іншої сторони, корабель займався супроводом вантажних кораблів через зону, де безчинствують пірати, і жодного стосунку до торгівлі боєприпасами мати не може. Але якщо індійська влада і виправдає українців, то після прибуття додому їх затримають наші правоохоронні органи. Адже, згідно з нашим законодавством, ці хлопці порушили Кримінальний кодекс, ставши «найманцями». Вже в жовтні в МЗС підтвердили інформацію про те, що один із українців на кораблі в Індії хотів накласти на себе руки. Але про все за порядком.

Не відкриємо таємниці, повідомивши, що серед досить великої кількості охоронців від піратів в світі є й наші співвітчизники. Бо найняти їх, як і інших слов’ян, десь утричі дешевше, аніж вихідців із забезпечених країн — платять у середньому близько $5 тис. на місяць. При цьому, будучи колишніми працівниками силових структур, хлопці відрізняються доброю підготовкою і не є вередливими. Проведіть аналогію з українськими моряками, яких цінують за ті ж риси, — під чужими прапорами їх ходить багато. Наш боєць доведе до діла і іржавий автомат Калашникова, а судновий механік відремонтує поламаний двигун у морі там, де філіппінець викличе берегову рембригаду.

Власне, офіційно охоронців від піратів оформляють в основному саме як матросів чи інструкторів. Річ у тім, що на міжнародному рівні розв’язано не всі питання щодо боротьби з піратами силами приватних охоронних компаній. В українському ж Кримінальному кодексі є стаття за «найманство». Хоча рекрутингові агенції, які тут набирають подібний персонал, переконують, що боятися немає чого. Мовляв, наше законодавство не дозволяє реєструвати охоронні компанії, які працюють з вогнепальною зброєю, але не забороняє громадянам працювати на іноземні фірми. Вербують їх в Україні та інших країн СНД для британських і американських контор. Потрапляють у них по-різному: хтось виходить на них через «свої канали», хтось проходить курси в центрах, які займаються підготовкою охоронців такого штибу. Окрім того, фірми хваляться серйозними базами даних колишніх військових, яких можна задіяти для охорони на морі. Відома американська компанія Blackwater, наприклад, повідомляла про базу даних на 50 тис. фахівців.

Британські та американські фірми вже давно освоїлися в так званих зонах підвищеного ризику. Хоча ряд прибережних держав забороняє перебувати в своїх водах суднам з озброєнням на борту. А біля берегів Нігерії охороняти торгівельні судна можуть лише місцеві. Американська AdvanFort нещодавно стала першою іноземною охоронною агенцією, яка отримала ліцензію на надання послуг із охорони торговельного судноплавства в Західній Африці (Гвінейська затока). Уряд Беніну дозволив компанії охороняти судна в своїх територіальних водах, але при переході до вод Нігерії судно потрібно залишити.

Статус зони підвищеного ризику Міжнародна федерація транспортних робітників присвоїла Аденській та Гвінейській затокам (береги Сомалі та Нігерії). Втім, є й інші місця, де промишляють морські пірати. Наприклад, Малаккська протока, Філіппіни та Південно-Китайське море, береги Бразилії... Поведінка піратів різних районів має свої особливості. Але в цілому основні райони, які являють загрозу для судноплавства, об’єднує те, що через них проходять важливі маршрути, змінити які без втрати в часі і коштах неможливо.

Попит на охоронні послуги на кораблях є, адже як показав досвід боротьби з піратами біля берегів Сомалі, охорона безпосередньо на борту ефективніша за дії військових кораблів, які не можуть захистити кожен корабель у небезпечному районі. Також військові судна значно більш неповороткі, аніж моторні човни піратів. У середньому день супроводу судна командою з чотирьох охоронців коштує $5 тис., отже проходження небезпечної зони може коштувати $40 тис. За добу ж через піратонебезпечні райони проходить близько 200—300 кораблів. З них, за різними відомостями, охороною користуються 10—40%. Отже, якщо прикинути, річний обсяг ринку обчислюється декількома сотнями мільярдів доларів.

Скільки в цілому власники кораблів витрачають на охорону зараз, підрахувати складно. Хоча б тому, що зі зрозумілих причин зацікавлені структури можуть перебільшувати число тих власників, які користуються охоронними послугами, або промовчати про зниження вартості послуг. Цифри значні в будь-якому разі: наприклад, за підрахунками автора проекту «Океан без піратства» Джона Белліша забезпечення безпеки та послуга озброєної охорони в одній лише Аденській затоці коштували індустрії приблизно $2 млрд. Число ж охоронних фірм, які працюють в таких зонах ризику, лише збільшується — зараз їх понад 150. У одних є флот із переобладнаних риболовецьких чи шельфових суден, інші можуть собі дозволити навіть броньовані патрульні катери та ґвинтокрили.

Не варто думати, що такий бум спостерігається лише останніми роками, коли інформаційний простір заповнився повідомленнями про «подвиги» африканських піратів — то сомалійських, то нігерійських. Скажімо, коли 2005 року страхова компанія Lloyd’s оголосила зоною підвищеного ризику Молуккську протоку, в Сінгапурі та Малайзії з’явилося багато фірм, які пропонують озброєну охорону для кораблів, які проходять повз ці країни.

Зараз бізнес набуває все нових форм. Так, увійти зі зброєю на борту цивільний корабель може далеко не до кожного порту, і охоронці навіть топили зброю перед заходом туди, де її носіння заборонене, а опісля — купували нову. Тепер же зброю можна залишити на зберігання на приватному плавучому арсеналі, заплативши $25 на день за кожну одиницю. В Індійському океані вже працює декілька таких складів. Перебуваючи в нейтральних водах, вони не підконтрольні жодній із держав. Роззброївшись, судно охорони без страху заходить до порту для дозаправки, ремонту тощо.

Більш згідливими стали і страхові компанії. Звичайно, багато що залежить від того, в правовому полі якої країни діяти. Але раніше судновласники скаржилися на те, що не можуть отримати страховку через неврегульовані питання. Зараз же ряд компаній, які страхують від викрадання піратами, і вимоги викупу, стали навіть наполягати на присутності озброєної охорони на кораблях, які перетинають небезпечні райони, а інші пропонують знижки до 35% для судновласників, які її наймають. Страхові компанії нерідко й самі мають стосунок до охоронних компаній, можуть навіть бути їхніми власниками.

Загалом, власники суден при проходженні піратонебезпечних районів більшою мірою сподіваються на захист військових. Але не на чинних (військово-морський флот), а на колишніх, які і йдуть до приватних армій. Якби це було стовідсотково дозволено міжнародним законодавством, вони б спробували обійтися і без охоронних фірм, озброївши екіпаж. Тут, щоправда, є про що сперечатися: все ж таки військові володіють необхідними навичками, а моряки — ні.

Скільки українців працює в охороні від піратів, не відомо. У держави немає таких даних, та й бути не може. Адже оскільки «найманство» переслідується у нас за законом, українців рекуртингові компанії оформляють як моряків першої категорії. Тому визначити скільки з тих декількох тисяч українців, які служать на різних морфлотах у світі, це охоронці від піратів, ніхто сказати не може. На форумах пишуть лише, що в цьому бізнесі вже давно немає одинаків. Слов’яни, у тому числі українці, на цей ринок виходять підготованими командами. Так і працедавцеві вигідніше, і їм себе захистити легко.