«Щоб перемогти – нам треба змінитись!..»

Дні «Дня» в Ужгороді тривають. Численні відвідувачі Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая не лише оглядають експозицію найкращих світлин міжнародного фотоконкурсу «Дня», а й охоче купують книжки з нашої бібліотеки, поповнюючи свою «розумну книгозбірню». Власне, інтелектуальною бесідою в залі Вченої ради Ужгородського національного університету і розпочався минулого тижня візит головного редактора Лариси Івшиної в обласний центр Закарпаття. Темою розмови за участю викладачів і студентів вишу, творчої та наукової еліти краю, громадських діячів та представників дипломатичних місій стало актуальне сьогодні питання: «Як нам перемогти?» Упродовж понад двох годин тривав жвавий діалог про шляхи розвитку держави, політичну ситуацію в Україні та Європі, місце і роль інтелектуальної журналістики у державотворчих процесах, її вплив на європеїзацію нашої ментальності.

Пропонуємо читачам найцікавіші думки, висловлені під час розмови.

МИРОСЛАВА ЛЕНДЬЕЛ: «САМЕ «День» ЗМУШУЄ ДУМАТИ»

«День» — не лише об’єктивне джерело інформації для думаючих українців, а й справжній інтелектуально-просвітницький центр, який упродовж багатьох років, як кропіткий реставратор, системно працює над розчищенням від товстих шарів чужинської «штукатурки» славетних сторінок нашої історії, змушує сучасника критично осмислювати суспільні процеси. Це не тільки газета, це холдинг добрих ідей і значущих справ», — вважає модератор зустрічі, закарпатський журналіст і кореспондент «Дня» Василь Ільницький.

Лариса ІВШИНА зі свого боку наголосила, що спілкування з читаючою аудиторією їй завжди приносить велику приємність. Сьогоднішній світ переповнений інформацією, і її «перевиробництво» стало тим сучасним викликом, який потребує сформованого смаку, моральних критеріїв, внутрішньої культури особистості: «Наша газета орієнтується на вдумливого читача, бо з розумного простору виростає розумна політика. За роки роботи ми претендували на роль своєрідної «лоції» саме для такого читача. І для цього я найперше шукала союзників навіть не в журналістському, а в університетському середовищі країни. Коли ми почали робити освітні проекти, я зрозуміла, що саме наша історія дає нам ключі до майбутнього. Так з’явилася на світ наша перша книжка «Україна Incognita», яка має дуже багато добрих відгуків і перевидань.

Впродовж усього часу газета системно працює над підвищенням рівня інтелекту читачів. Крім власне видання створено ціле «дерево пізнання», кожна гілка якого — цікавий проект. Зокрема, це власне газета, фотоконкурси, видання книжок (наразі бібліотека складається з 19 найменувань), Літня школа журналістики, глянцеві «Маршрути №1» та багато іншого. Від заснування газета перетворилася на «холдинг інтелектуальних ініціатив».

ДИСКУСІЯ В УНІВЕРСИТЕТІ — ЯК ЗАПРОШЕННЯ ДО СПІЛЬНОГО З «Днем» РОЗШИРЕННЯ РОЗУМНОГО ПРОСТОРУ

«Газета «День» є знаковою, — наголосила проректор УжНУ, доктор політичних наук Мирослава ЛЕНДЬЕЛ. — Певний період мого життя саме вона була тим виданням, яке змушувало мене думати. Кожне суспільство може мати набір готових рецептів: як потрібно жити, що змінювати, кого слід поважати. А може бути матеріал, який спонукає задуматися над власною історією, над тим, що відбувається сьогодні, і над тим, що людина може змінювати як у власному житті, так і в суспільстві. На мій погляд, «День» є саме таким виданням».

ЛАРИСА ІВШИНА: «СПОЖИВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ШИРВЖИТКУ Є НАШОЮ ДОБРОВІЛЬНОЮ ДОПОМОГОЮ... ПУТІНУ»

Голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидат історичних наук Михайло ДЕЛЕГАН, який першим попросив слова, зауважив, що дуже часто столичні чиновники не надто хочуть бачити проблеми, які щодня доводиться вирішувати на місцях, зокрема й на Закарпатті, які завдають болю і страждань від безвиході та соціального тупика. Саме тому він говорив про важливість виходу на шпальтах впливового «Дня» проблемних матеріалів із регіонів, що сприятиме вирішенню складних питань і, водночас, розширюватиме коло прихильників газети. Цю думку розвинув і начальник управління інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю в Закарпатській ОДА і водночас багаторічний очільник Закарпатської облорганізації «Просвіта» Володимир ПІПАШ, подякувавши «Дню» за публікації, якими вдалося зупинити будівництво на Закарпатті понад 300 міні-ГЕС, які намагалися звести за попередньої влади й які завдали б непоправної шкоди екології краю. «Тому я щасливий, що газета «День» є, що вона виходить, що вона працює на Україну.

Щодо суспільної відповідальності преси. Ми прямуємо до західних цивілізаційних цінностей, основною з яких є демократія, а наявність незалежної преси є обов’язковою умовою існування самої демократії. І дуже важливо, щоб самі журналісти внутрішньо були готові до функцій першочергового суспільного контролю за всіма гілками влади і мали на це ще й моральне право», — наголосив пан Володимир.

«Я чудово розумію, що в областях мене не завжди сприймають як головного редактора газети, а як «людину з Києва», якій треба висловити увесь той негатив, що має бути адресовано Президенту, прем’єру, депутатам, міністрам, оскільки ті не поспішають їхати у регіони і вислуховувати людей, — відповіла Лариса ІВШИНА. — Ми щодня впродовж багатьох років пишемо про українські проблеми, зокрема й локальні закарпатські. Зате на газетних розкладках в Ужгороді я повсюдно бачу «жовту» пресу, а «День» — ні. Напевно, і закарпатці мали б більше дбати про розширення розумного простору, а не лише чекати, коли хтось приїде і почне робити якісь благодійні справи. Чому ваші заможні земляки не надто піклуються про те, щоб мудрі книжки потрапили до шкіл, де вчаться їхні діти? Якщо українці самі не почнуть вирішувати проблеми своїх громад, будьте певні — Київ за них цього точно не зробить І приклад із відстоюванням краю від навали міні-ГЕС підтверджує це».

Говорячи про інформаційну війну проти України, Лариса Івшина зауважила, що практично кожна людина є «мішенню». І, наприклад, «Сила м’якого знака» саме й з’явилася як антидот «русскому миру». Інформаційна війна, розв’язана Росією, для нас — це готовність кожного громадянина розуміти, що він «мішень». Бо це війна за нашу ідентичність, нашу свідомість, історію, щоб створити перед західним світом фальшиву картину того, що України як такої не існує. Споживання цього інформаційного ширвжитку є нашою добровільною допомогою... Путіну. Натомість «День» пропонує мислячому українцю міцний «щит» і дієву зброю. Треба лише читати й озброюватися, щоб бути напоготові перед важкими викликами сьогодення.

ЛАРИСА ІВШИНА: «ЖОВТА» ПРЕСА ПРИВЕЛА НАС ДО КАТАСТРОФИ, А ВРЯТУЄ — ТІЛЬКИ ЯКІСНА»

Цікавий діалог відбувся між головним редактором «Дня» та консулом Угорщини в Ужгороді Ласлом ВІДА. Дипломат висловив глибоку повагу виданню, яке читає щодня. В Угорщині, каже він, такого рівня і змісту газет уже практично немає. Їх витіснила бульварна преса. Великою є відповідальність преси, особливо в нинішній ситуації в Україні, коли викривлення та недостовірність фактів чи інформації не повинні мати місце. На думку ж дипломата, позиція угорського уряду, угорської думки щодо нинішньої ситуації в Україні в українській пресі висвітлюється дещо викривлено. «День» у цьому сенсі є приємним винятком. «Нам приємно нагадати, що своє перше грунтовне інтерв’ю новопризначений Надзвичайний і Повноважний посол Угорщини в Україні пан Ерне Кешкень дав саме кореспонденту «Дня» по Закарпатській області пану Ільницькому. Щодо того, як перемогти у конфлікті, що має місце на сході України, то це можливо лише силою прикладу. При цьому хочу наголосити, що Угорщина однозначно на стороні України і кровно зацікавлена у її територіальній цілісності», — заявив дипломат.

А щодо шляху України до Європи, то тут мають відбуватися насамперед реформи, а не порожні обіцянки. Ми сьогодні спостерігаємо з боку української влади дуже багато заяв і дуже мало реальних кроків та конкретних дій у цьому напрямку. Натомість Лариса Олексіївна запитала пана посла, що написано в угорських підручниках про Україну. Л.Віда погодився, що «на жаль, Україна та Угорщина не знають одна одну на належному рівні. А пересічний угорський школяр знає про Україну стільки ж, скільки український — про Угорщину». Тож слід скоординувати свої зусилля, щоб краще пізнати історію, культуру двох сусідніх країн. І роль преси тут важко перебільшити.

«Ми свого часу зробили книжку про україно-польські відносини. Гадаю, сьогодні варто б зробити аналогічне видання і про україно-угорські взаємини, — сказала Лариса ІВШИНА. — Сьогодні у нас стажується журналіст із Німеччини. Якщо говорити про взаємний обмін знаннями, ми готові зробити аналогічну пропозицію й нашим угорським колегам. Це був би спільний внесок у зближення наших народів, що сприяв більшому порозумінню та зміцненню наших відносин».

Водночас головний редактор «Дня» зауважила, що за увесь час існування Літньої школи журналістики у ній не було жодного закарпатця, і закликала закарпатських медійників цьогоріч спробувати пройти конкурс на стажування.

А авторкою найцікавішого запитання під час розмови стала студентка УжНУ Мирослава ГАРАЗДІЙ. Вона поцікавилася умовами присудження премії «За громадянську позицію» ім. Джеймса Мейса, який був автором «Дня» і завдяки працям якого багато в чому Україна і світ довідалися про Голодомор. За вдумливий інтерес вона отримала подарунок від головного редактора — найсвіжішу книжку з Бібліотеки «Дня» — «Україна Іncognita. ТОП-25».

Про своє бачення того, як нам перемогти, Лариса Івшина сказала так: «Це глобальне завдання — модернізація національного характеру. Щоб перемогти — нам треба змінитися! Маємо позбутися всього того, що нам заважало мати «гарно облаштовану українську хату». Треба всі сили держави і людей запускати, щоб робити надбання для всіх. Це, безумовно, вплине на загальну атмосферу. Ми маємо якісною працею потіснити, зробити маргінальним те, що недавно домінувало».

ВРАЖЕННЯ

«День» — ЗРАЗОК «МИСЛИТЕЛЬСЬКОЇ» ЖУРНАЛІСТИКИ»

Мирослава ГАРАЗДIЙ, студентка відділення журналістики УжНУ:

— Газету «День» завжди вважала зразком якісної публіцистики, адже нині, на жаль, більшість друкованих ЗМІ формує «репортерську», а не «мислительську» журналістику, тому мала велике бажання познайомитися з її редактором Ларисою Івшиною. Зустріч була не тільки цікавою, а й пізнавальною. Читати щодо проектів видання, до прикладу, на його сайті — це одне. А ось послухати про ініціативи, тим паче з вуст такої яскравої особистості, як пані Лариса, — це справді гідне уваги.

Під час засідання круглого столу я поставила запитання з приводу премії імені Джеймса Мейса. По-перше, цей проект стосується журналістики, адже в конкурсі визначають кращу публіцистичну роботу за темою Голодомору 1932 — 1933 років. По-друге, очевидно, що участь беруть фахівці, досвідчені працівники медіа. Однак було цікаво дізнатися, чи можуть залучатися до цієї ініціативи і студенти, адже в житті варто ставити високі цілі й досягати вершин.

Книжка «Україна Incognita. Топ-25», яку отримала в подарунок від пані Лариси, — надзвичайно цінна для мене. Ще не встигла повністю її перечитати, однак зміст і стиль захоплюють із першого речення. У виданні зібрано 25 статей із газети «День», що мають прояснити чимало нерозв’язаних актуальних питань сьогодення. Російські ресурси впливу поволі вичерпуються, тому сусідня країна шукає нових методів; Україна ж — полігон для виявлення рівня ефективності впроваджених способів. Ми небезпечні для Кремля бодай тим, що подаємо «поганий» приклад Майдану, утвердження демократичних принципів. Також книжка дає відповіді на запитання, чому РФ не надто хоче визнавати нашу незалежність, чи можливо продовжити російсько-українські «братерські» відносини; інформує про витоки Руської землі, наслідки Голодомору. До того ж, наведено багато історичних фактів, цитат. Дуже цікаві й ілюстрації — фото пам’ятних споруд, засідань, печаток, портрети відомих діячів, карти (плани битв) тощо.

Надзвичайно мене вразила й фотовиставка. Хоч не всі автори світлин — фотографи-професіонали, проте в кожному знімку відчувалася душа. Митці не лише фіксували дійсність, а передали її, насамперед пропустивши крізь свої біль, тривогу, радість... Особливо запам’яталися фото з Майдану, який став лакмусовим папірцем, продемонструвавши реальний стан справ у державі, частково розкрив карти з погляду вміння українців допомагати одне одному, ділитися, так би мовити, «останньою скибкою хліба». А світлини зустрічей чи проводів військових, вирази обличчя останніх та їхніх рідних, лаконічно й воднораз повною мірою відображають трагедію народу. Переконана, такі виставки — ще один спосіб навіяти суспільству патріотичні настрої.

«КНИГИ «Дня» МАЮТЬ ДІЙТИ ДО ЯКОМОГА БІЛЬШОЇ КІЛЬКОСТІ УКРАЇНЦІВ»

Богдан АНДРIЇВ, секретар Ужгородської міськради:

— Останнім часом дуже часто в різних аудиторіях доводиться чути фразу: «хто б міг подумати, що Росія розпочне війну проти України?». Звісно, абсолютна більшість нинішнього покоління українців, успадкувавши нав’язані нам кілька століть тому догмати про єдність і «старшобратство» росіян, будучи й сьогодні позбавленою можливості знати правдиву історію власної нації, перебувала в полоні цих небезпечних для державотворення стереотипів. Звідси й руйнація за часів незалежності власних Збройних сил та спецслужб, самоусунення держави від патріотичного виховання молоді. Тому в нинішніх реаліях триваючої російської військової агресії та окупації частини нашої території надзвичайно важливо, щоби інформація, яка по крупицях визбирана із золотого фонду нашої історії й уміщена у книжкових проектах «Дня», дійшла до якомого більшої кількості українців, особливо молодого покоління, якому належить виправляти помилки, допущені сучасниками. Саме тому я позитивно сприйняв пропозицію допомогти власним коштом забезпечити книгозбірні ужгородських освітніх закладів цими надзвичайно необхідними виданнями. Тепер важливо, щоби їхній зміст став надбанням як педагогів, так і учнів, змусив замислюватися над складними суспільними процесами і дав правдиві знання нашої історії.

Нагадуємо, що Фотовиставка «День»-2014 відкрита в Закарпатському обласному художньому музеї імені Йосипа Бокшая (пл. Жупанацька, 3) до 31 травня. Час роботи — з 10.00 до 18.00, крім понеділка. Вхід вільний. Також у музеї можна придбати книги з Бібліотеки «Дня» і свіжий номер додатку «Маршрут №1».

«ВАША ГАЗЕТА, ВАШ ТВЕРДИЙ СТРИЖЕНЬ ЗА ВЕСЬ ЧАС ДІЯЛЬНОСТІ - ДУЖЕ ХОРОША ПІДТРИМКА»

Галина ІГНАЦЕВИЧ, методист управління освіти Ужгородської міської ради:

- У мене відчуття величезного свята в місті Ужгороді. У день відкриття фотовиставки я з позитивними емоціями побувала на зустрічі з головним редактором Ларисою Івшиною, за її діяльністю я спостерігаю не один день. Але ви для мене відкрили нове «дерево» з проектами, які ви втілюєте. Це ті речі, які на часі. Колись мене вразив твір Ліни Костенко «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала». Я тоді відчувала, що потрібно робити дуже серйозні кроки для утвердження українства. Закарпаття – дуже цікавий і оригінальний край. Коли я приїхала сюди з Києва як молодий фахівець, була дуже вражена, що тут здебільшого розмовляли російською мовою. Це багатонаціональний край, історія якого є надзвичайно складною і за це не треба нікого осуджувати. І національна самоусвідомленість тут приходить по-іншому, ніж, наприклад, у львів’ян, тернополян, жителів центральної України. Процеси дуже непрості.

«День» завдяки меценатам подарував свято і для моїх колег – бібліотечних фахівців, тому що в навчальних закладах ми отримуємо українську літературу дуже малими тиражами. Скажімо, на шкільну бібліотеку, в якій тисяча чи тисяча двісті учнів, ми даємо один-два примірники видання українською мовою. Є певні краплини, але такої серйозної літератури, як ваша, у нас немає. Ваші публікації, зібрані у книгах воєдино, - це свого року синтез, інформаційний згусток. Дуже сподобалася мені книга «Україна Incognita», «Ваші мертві вибрали мене…» Джеймса Мейса – цей проект взагалі вражаючий. Думаю, що студенти, які були присутні на зустрічі з головним редактором і учні-старшокласники, які побували під час відкриття і в наступні дні на фотовиставці, опрацюють ці матеріали. Ці книги не залишаться лежати у шкільних бібліотеках «мертвим вантажем». Мені дуже імпонувала відповідь пані Лариси за круглим столом, коли вона сказала, що ваша газета – не для непідготовленого читача. Тобто в нас є інтелектуальне суспільство, яке вимагає такої літератури. Але з нею треба серйозно працювати. І ваші книги – цьому підтвердження. Слава богу, знайшлися меценати, завдяки яким ці видання потрапили у навчальні заклади нашого міста, я їм за це безмежно вдячна.

Щодо фотовиставки - ви вибрали справді тему, яка болить нам усім. Як ми себе почуваємо на сьогодні у зв’язку з тими військовими подіями, які є поряд із нами? Я для себе аналізувала: хто іде на війну? Ідуть тільки найкращі. Це поштовх до того, щоб задуматися. Задуматися над тим, чому я не там, чому я не допоміг, чому я не зробив щось таке, щоб цього не відбулося. Це як роздуми над тим, яка твоя відповідальність за ті події, що зараз відбуваються.

Зараз мене радує у нашому суспільстві, а ви нас на це наштовхнули своєю виставкою, - зміна ставлення молоді до нашої держави загалом. Незважаючи на негативні тенденції, які відбуваються в розвитку держави, ми вже маємо покоління молодих людей, які готові відповідати, будують громадянське суспільство, хочуть впливати на всі процеси, мати своє вагоме слово. Тобто уже викристалізовується національна еліта. Ваші видання, ваша газета, ваш твердий стрижень за весь час діяльності буде дуже хорошою підтримкою у тому, щоб вони знали, що робити далі. Тому що одного бажання мало, треба вміти і знати, як будувати громадянське суспільство.

Особисто мені хочеться, щоб весь Ужгород знав і долучився і до фотовиставки, і до літератури, і до вашої газети. Щира подяка за те, що ви знайшли таку форму спілкування із читачем. Тому що інформаційне суспільство так перенасичено, що чомусь здоровому пробитися дуже непросто. Ви знайшли унікальний спосіб достукатися до нас. Це спосіб наштовхнути на те, що відбувалося якесь самоусвідомлення. Сподіваюся, що завдяки вам гуманітарна аура України «залатує» свої і більші, і менші «дірки». Завдяки вашій роботі у нашій державі відбувається самоочищення.