«Країна сьогодні нагадує зал очікування...»

До початку нового року залишилися лічені години. В останньому передсвятковому номері «День» разом зі своїми читачами традиційно (вже вшосте) підводить підсумки року, що йде, й намагається означити перспективи на майбутній.

Подій, які гідні згадки й осмислення, у 2005- му році вистачало. Увесь рік країна (і ті, хто вибирав нову владу, і ті, хто був її опонентом) жила наслідками Майдану, так чи інакше пов'язаними з ним надіями та розчаруваннями. А попереду — нові вибори, парламентські. І з ними пов'язано не менше очікувань. Напевно, тому один із наших читачів запропонував обмежувати поточний рік не календарними датами, а вимірювати його «від виборів до виборів».

Нагадаємо, що цього разу «День» пропонував своїм читачам відповісти на такі запитання:

1. Яким був 2005 рік для країни? Що змінилося в Україні та в українцях?
2. Ваш особистий рейтинг подій 2005 року. Які з них були, на вашу думку, найбільш значущими та знаковими для українського суспільства?
3. Наскільки «затишним» був рік, що йде, особисто для вас?
4. Попередній рік закінчувався на піку суспільних очікувань від нової влади. Які з цих очікувань, на ваш погляд, виправдалися, а які — ні (і чому)?
5. Які теми та публікації, що з'являлися на сторінках «Дня» в цьому році, найбільш відповідають вашим поглядам? Яким би ви хотіли бачити «День»-2006?
6. Які зі спецпроектів «Дня» (фотоконкурс, книжкові проекти) запам'яталися вам найбільше?
7. Розкажіть трохи про себе (професія, вік і подібне) і про те, як складалися ваші дружні взаємини з газетою «День»?
8. Ваш новорічний тост.

На ці запитання відповіло багато читачів «Дня». Тому сьогодні ми пропонуємо Вашій увазі лише частину заповнених анкет. Ще одну підбірку буде опубліковано в першому номері 2006-го — напередодні Старого Нового року.

«День» дякує всім своїм читачам за теплі слова та побажання, бажає всім міцного здоров'я і по-справжньому святкового настрою. До зустрічі в наступному році!

«МАЛО СІСТИ В АВТОМОБІЛЬ — ТРЕБА ЩЕ НАВЧИТИСЯ НИМ КЕРУВАТИ»

1. Ми розвиваємося. Ми вчимося демократії. Люди починають розуміти, що взяттям Зимового, проголошенням Незалежності, обранням Президента боротьба не закінчується. Мало сісти в автомобіль — треба ще навчитися ним керувати. Отак і з демократією.

2. На жаль, більше невеселих подій. Підписання Віктором Ющенком меморандуму з Віктором Януковичем. Розкол у помаранчевій команді і відставка уряду, очоленого Юлією Тимошенко. Тепер ще додався газовий тиск Росії. Але добре, що майор Микола Мельниченко зміг повернутися до України.

3. Зарплата зросла. Правда, ціни теж. Але все-таки...

4. Демократії побільшало. Керівництво країни вже розуміє, що коли народ виступить проти, то з ним нічого не вдіяти. Однак ми сподівалися, що злочинці, особливо керівні, які всім відомі, сядуть у тюрми. Про це і діти писали в казках про Помаранчеву революцію (див. збірник. «Нас не подолати»). Але цього не сталося. Чому? От і я думаю: Чому?

5. Щоб краще зрозуміти події, їх підґрунтя, потрібно читати «День». Аналітика, публікація думок читачів — все це треба продовжити і в 2006 році. Та й про конкурси не забувати.

6. Фотоконкурс «Дня» — це високоякісна мозаїка нашого сьогодення. Книжки — це тривала допомога читачеві. Їх читатимуть довго.

7. Директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею, 49 років. «День» читаю від початку виходу газети, беру участь у конкурсах, висловлюю свої думки, радію, коли бачу їх опублікованими на шпальтах «Дня».

8. На виборах 26 березня не забудьмо, що ми — єдина, демократична Україна, яка має стати цілком українською.

«МИ ТЕПЕР КРАЩЕ ЗНАЄМО, ХТО МИ, АЛЕ НЕ ЗНАЄМО, КИМ МОЖЕМО БУТИ»

1. Для нашої країни 2005 рік був важким. Та іншим і бути він не міг. Сподівання на те, що зі зміною влади ми станемо відразу жити легше, — це все із області небезпечного казкотворення. На жаль, в Україні знайдеться чимало людей, які наївно вірять, що новообраний глава держави дуже швидко забезпечить їм краще життя. Знаєте, це все рівно як повірити в те, що після двох місяців навчання дзюдо «спортсмен» готовий до міжнародних змагань чи до силової роботи в СБУ. Не буває так!

Прикрою ознакою року стало те, що це був період численних конфліктів у середовищі політичної еліти. Вони не тривали б так довго, якби винен у них був хтось один. Хоча, на мою думку, з двох, хто свариться, більше винний той, хто розумніший.

Що змінилося в Україні і в українцях? По-перше, у нас внесені зміни до Конституції України. По-друге, ми тепер краще знаємо, хто ми, але ми не знаємо, ким можемо бути. А тому наша країна сьогодні мені нагадує великий зал очікування.

2. Найбільш значущими та знаковими подіями для нашого суспільства були: визнання України країною з ринковою економікою; вивід контингенту українських військ з Іраку; візит Президента України Віктора Ющенка до США; відзначення 60-річчя Перемоги у війні 1941—1945 років; вихід нашої збірної до фінальної частини чемпіонату світу з футболу; продаж «Криворіжсталі» на відкритому аукціоні; проведення у Києві міжнародного конкурсу «Євробачення»; старт парламентської виборчої кампанії на пропорційній основі; неприкритий економічний тиск з боку Росії з газового питання; приїзд до України Миколи Мельниченка.

3. Особисто для мене цей рік виявився «затишним», бо свободи в країні ми тепер маємо помітно більше. Хоча я й так знаю справжню свободу — вона завжди в моїй душі! І все ж краще про це, ніж Ліна Костенко, не скажеш:
Душа — єдина на землі держава,
де є свобода чиста, як озон.
Кордон душі проходить над світами,
а там нема демаркаційних зон.

4. Стисло відповісти на це важко. А тому відразу ж про головне — в українському суспільстві чимало розчарованої від нової влади публіки. Причини цього багатьом відомі. Однак впадати в розпач нам не слід. Все зношується, навіть розчарування. Духовна рівновага — найкраще заспокоєння у таких випадках.

5. Таких тем та публікацій завжди забагато. З надрукованих матеріалів, що найбільше відповідають моїм поглядам, можу назвати ось ці: «Протиотрута від розчарування, або Як запустити в Україні «механізм успіху» Тетяни Денисюк, «Культурний пейзаж… залежить від зусиль всього суспільства» Івана Дзюби, «Клієнт завжди правий» Вікторії Герасимчук, «Смерічка» і «Золота колекція» Олександра Євтушенка, «Чим більша любов до правителя, тим нижчим є поріг терпіння» Оксани Сліпушко, «Залиш у спокої, рекламо!» Олеся Андрійчука, «Інститут, без якого не буде України» Юрія Шаповала, «Стильний історико-культурний марафон: Ще один день «Дня» в Острозі» Ольги Василевської, «Тлумачі» Миколи Селюка, «Свобода плюс відповідальність» Людмили Лук'янової, а також чимало інших публікацій.

«День-2006», сподіваюся, стане ще привабливішим. Хочу запропонувати журналістам шанованої газети для роздумів новий підхід до аналізу суспільного розвитку. Спробуйте «перевернути» ту «картинку» світу, що її ми бачимо, і поглянути на неї не «зверху» — тобто з точки зору національних, класових, державних соціально-економічних і політичних інтересів, а «знизу» — тобто з точки зору основних потреб і породжуваних ними інтересів Людини: потреб в особистій безпеці, економічних потреб, гуманітарних потреб і потреб в міжособовому спілкуванні. Повірте, жодна пропаганда не переконає людину в тому, що вона добре живе, якщо не будуть забезпечені, по-перше, певна (критична) структура і, по-друге, певний (критичний) рівень насичування її потреб. Чому саме до цього питання привертаю увагу редакції? А тому, що така критична структура і такий критичний рівень насичування потреб людей і визначають рівень соціальної стабільності суспільства. Отже, проблема «потреби людини і соціальний мир», як на мене, дуже цікава.

6. Усі без винятку спецпроекти «Дня» заслуговують похвали. Нові книжки («День і вічність Джеймса Мейса» та «Апокрифи Клари Гудзик»), як і попередні, стали резонансними подіями. Завдяки їхній появі газету стали ще більше поважати, її репутація серед широких кіл громадськості зміцніла. Що не кажіть, а видання цих книжок — то щедрий дар редакції читачам. І питання, як я думаю, тепер лише в тому, щоб реалізувати пропозицію львівської інтелігенції про висунення «Бібліотеки «Дня» на здобуття премії ім. Івана Франка. Якщо так вчинять, удостоять її премії — це буде справедливо.

У той же час потребує «увічнення» в історії й останній Міжнародний фотоконкурс «Дня». Що маю на увазі? Фотографії з його експозиції треба передати Національному музею історії України. Адже завжди цікаво побачити, що було в минулому. Погодьтеся, жодна писемна пам'ятка не спроможна зрівнятися достовірністю з фотографією. Будь-яке фото — це своєрідний сертифікат присутності, воно відтворює епоху, в якій жили люди. Пізнати історію свого народу — зрештою, глибше пізнати самих себе як людей, що живуть на теренах України.

7. У мене дві вищі освіти. Кандидат філософських наук. Давній читач та автор «Дня». Протягом цього року на його сторінках вийшло п'ять моїх серйозних матеріалів. У моєму послужному списку є дуже цінний рядок: я став лауреатом літературного конкурсу «Український герой», який редакція газети «День» свого часу організувала спільно з львівським видавництвом «Кальварія». Одним із моїх захоплень є колекціонування афоризмів. Ось найсвіжіший: «Апатія — це презерватив, який захищає політиків від народу». Автор цього афоризму — гуморист, професор, засновник Міжнародної асоціації професійних бюрократів Джеймс Борен, який в Оклахомському університеті веде політологію, а ще читає курс «Роль гумору в удосконаленні суспільства».

8. Мій новорічний тост — за обличчя, які усміхаються. Посмішка всім пасує, шановні добродії. Нехай у 2006 році здійсняться ваші плани, а доброзичлива доля посміхається вам, як рідна мати! І хай усім таланить!

«СЕРЕДНЯ ТЕМПЕРАТУРА ПО ЛІКАРНІ — 36,6»

1-2. Справжній, не календарний 2005 рік почався 21 листопада 2004 року, а закінчиться 26 березня 2006 року. Тому нічим новим календарний 2005 рік не примітний. Можемо повторити вслід за Геродотом: «цього року більш не сталося нічого особливого» (не вважати ж, їй-богу, особливими подіями відставку «-надцятого» кабінету та чергову «російську» кризу).

Знакова подія: «ефемки» раптом заговорили українською. Легко та невимушено. Немов так і «було». А скільки зламали списів у боротьбі за україномовний ефір! Виявляється, дуже навіть просто. Ще зусилля — і ми позбудемося, нарешті, російськомовної «попси та блатняка».

3. Більш ніж «затишним» (тьху, тьху, тьху).

4. На мій погляд, усі очікування виправдалися. Якщо брати «сукупного» українця. Чекали опозиціонери розвалу економіки — очікування виправдалися. Ми чекали економічного підйому — помилялися. Так на так і виходить («середня температура по лікарні — 36,6»)

5. Теми національної ідентичності, насамперед — церковна (Клара Гудзик) й історична (Юрій Шаповал). Коли в українській телерекламі російського серіалу «Майстер і Маргарита» кажуть: «кращі актори країни» (а не кращі актори Росії») — це й означає відсутність такої ідентичності в авторів реклами. Відсутність рекламована та впроваджувана в маси!

6. Фотографувати не вмію, писати — вчуся. Нехай це голос «кулика з болота», але книжкові проекти, на мою думку, більш значущі.

7. Докторант Харківського національного університету імені Василя Назаровича Каразіна (філософський факультет), 46 років. Відносини з «Днем» — усталені, хоч іноді й переукладаються до обопільного задоволення сторін.

8. Щастя та здоров'я!

«КРАЇНА ПЕРЕВАЛИЛА ЧЕРЕЗ ПІК СВІТЛИХ НАДІЙ І ОЧІКУВАНЬ ДИВА»

1. 2005 став роком початку «збирання каменів», необачно розкиданих помаранчевими революціонерами. Боюся, що цей процес затягнеться не на один рік. Думаю, що більшість населення країни надалі не поспішатиме з підтримкою якоїсь радикальної політичної сили, а прогнозуватиме можливі для себе та держави негативні наслідки.

2. Хай би там хоч що казали, а минулі президентські вибори значно розширили майже тривалу тріщину між Сходом і Заходом країни. Основною рейтинговою подією року вважаю спробу Президента, хоч би формально, відновити статус-кво у взаємовідносинах цих регіонів. Дуже шкода, що багато представників горезвісної еліти його не зрозуміли та не підтримали.

3. Через різні кризи, що вже стали для України перманентним явищем, назвати 2005 затишним аж ніяк не можу. Відрадно хіба те, що в перших числах грудня побував у Німеччині та пересвідчився, що життя затишне для країни й нації можливе.

4. Країна перевалила через пік світлих надій і очікувань дива. Слава Богу, всі почали більш-менш успішно спускатися з небес на землю. Не чекав, що мої похмурі прогнози наприкінці 2004 року так швидко та точно підтвердяться. А чекати від нової влади успішного вирішення економічних проблем без допомоги Росії і ЄЕП може тільки наївний мрійник. До таких себе не зараховую.

5. Дивуюся й одночасно захоплююся вмінням «Дня» подавати матеріал не тільки суто інформаційного, а й інтелектуального змісту. Особливо актуальними та цікавими вважаю публікації Віталія Княжанського. З постійною цікавістю читаю все, що пише Клара Гудзик. Хочеться, щоб «День» був завжди тактовним і неупередженим.

6. Запам'яталася відмінно організована фотовиставка «Дня» в Українському домі.

7. Російськомовний українець. Пенсіонер Міністерства оборони. Газету «День» читаю й аналізую вже сім років. У 2002 став переможцем конкурсу «Топ-»Дня».

8. Нехай 2006 рік стане роком дружби і злагоди всіх українців на всіх рівнях і всіх меридіанах. Нехай Бог нам допомагає на нашому шляху до істини й Храму!

«ДОВГОЖДАНЕ «ЗРУШЕННЯ» ВІД МЕНТАЛІТЕТУ «МОЯ ХАТА СКРАЮ»

1. Минулий рік був для громадян України роком «прозріння» після фактично псевдореволюції осені — зими 2004 р. Ці події не можна сприймати щиро, оскільки в цей час було стільки обопільної брехні та порушень наших законів заради банального захоплення влади. Водночас позитивною стороною цих подій стало те, що в українців відбулося довгождане «зрушення» від менталітету «моя хата скраю» до усвідомлення того, що всі громадяни України повинні бути і є однією великою сім'єю. Однак для «закріплення» такої свідомості необхідно ще щонайменше п'ять-шість років.

2. Найбільш значущим стало розчарування більшості громадян України від того, що нове керівництво країни позбавило її кращого на сьогодні організатора та господарника економіки — Віктора Януковича. На цьому тлі падіння акцій Президента та Юлії Тимошенко стали закономірними. Після відставки Юлії Тимошенко рейтинг Президента в моїх очах почав зростати, однак він знову різко впав після «незграбних» дій влади в газових проблемах і після заяв Президента про «комерційну пропозицію» із «захоронення» в Чорнобилі ядерних відходів не тільки України, а й Європи.

3. На щастя, цей рік став для мене справді «затишним»: я знову повернувся до справді наукової роботи, хоч і в новій для мене прикладній області. Однак справді «затишним» моє життя та життя колег по науці стане після того, як в Україні не тільки законодавчо, а й конституційно закріпиться роль науки як реального «локомотива» всіх суспільних відносин, а також реальної та головної продуктивної сили суспільства.

4. Від початку «помаранчевих подій» мене дивувала приватизація «революційною командою» зазіхань на встановлення демократії в Україні, хоч, як я і передчував та як з'ясувалося протягом цього року, у цієї «команди» були лише «клаптеві», а не системні уявлення про суть справжньої демократії, якої ще в жодній країні світу немає. Єдино позитивною з'явилася «вимушена», після низки «незграбних наїздів», повага до суспільно значущого інституту «четвертої» влади.

5. Моїм поглядам відповідають теми про «технології» справжньої духовної трансформації людей. Загалом «День» у році, що йде, був на рівні своїх кращих традицій, тому, щоб не бути багатослівним, кращих публікацій не виділятиму. «День»-2006 хотів би бачити ще більш аналітичним і науково-філософськи орієнтованим, адже сьогоднішній суспільний розвиток України поки що далекий від устремління до справжньої Істини, що у вигляді головної людської мети проголошували ще Сократ і Платон, а також найбільші індійські мислителі.

6. Головним і кращим спецпроектом «Дня» залишається фотоконкурс як погляд на реальний світ. Також були ефективні зустрічі в кращих ВНЗ України. У рамках книжкового проекту хотілося б бачити кращі публікації «Дня» про найвидатніші світові особистості, враховуючи, звісно, й українських мислителів, суспільних діячів, а також «стовпів» науки, культури та мистецтва.

7. Як «природжений» системний аналітик, я знайшов справжнього «колегу» в особі газети «День» з весни 1999 року, коли пристрасно сподівався з його допомогою сприяти падінню «кучмізму». Ще тоді і, як з'ясувалося історично, саме тоді український народ міг зробити це не так болісно, як це сталося в 2004-му. Протягом усього часу співпраці з «Днем» регулярно надсилав у редакцію новорічні анкети, статті та матеріали для більшості конкурсів. Шкода, що в 2005 році більшість «минулих» конкурсів практично «зникла».

8. На жаль, «День» рідко звертається до поетичних одкровень своїх читачів, але я знову «ризикну» вимовити новорічний тост у вигляді одного зі своїх, «перероблених із нагоди» рубаї:
Я опьянен судьбой,
И небом, и весной,
Люблю я «День» так страстно, —
Не совладать с собой!

«У КРАЇНІ СТАЛО ЛЕГШЕ ДИХАТИ»

1. 2005 рік був роком відродження та оновлення України. У країні стало легше дихати і змінилися люди. Із маси вони починають ставати народом.

2. Гарним був початок року — відчувалося таке піднесення, здавалося, що можна подолати всі труднощі та негаразди. Потім стало зрозуміло, що не все так просто, що для здійснення наших сподівань та мрій потрібно більше часу та дуже багато роботи — і фізичної, і душевної.

3. Особисто для мене рік, що минув, був досить затишним та вдалим. Вся наша сім'я досить успішно працювала та вчилася, всі були більш-менш здорові. Маємо добрих друзів, хорошу родину, тому можна вважати минулий рік вдалим.

4. Мені дуже шкода, що наша влада не змогла забезпечити головного — чесності та відкритості, тобто того, що не потребує матеріальних затрат та часу, потребує лише бажання та відповідальності. Це я вважаю головним недоліком влади. А досягнення — це те, що всі ми стали вільніші у своїх діях та думках.

5. Я традиційно люблю ваші сторінки по історії та культурі. Ми дуже любимо подорожувати, і маршрути наших подорожей часто вибирались за матеріалами газети. Влітку була дуже цікава для мене стаття про історію мого рідного міста Сквири. Фестивалі, концерти, спектаклі — все це не завжди доступне «вживу», а завдяки газеті перебуваєш «у курсі подій». Взагалі я читаю газету від першої до останньої сторінки і живу під девізом «Ні дня без «Дня», і хотіла б, щоб так і було в 2006 році.

6. Я особливо підтримую книжкові проекти «Дня», з задоволенням читаю книги та вважаю, що це має величезне значення для всіх небайдужих до своєї історії людей.

7. Мені 51 рік, я працюю в банку, освіта вища, газету «День» читаю з перших номерів, вона входить в коло моїх улюблених видань (читаю та передплачую чимало періодики).

8. Бажаю всім, щоб у наступному році кожному додавалося та примножувалося, а не віднімалося та не ділилося.

«ГРОМАДЯНСЬКА СВІДОМІСТЬ ПЕРЕТНУЛА «ТОЧКУ НЕПОВЕРНЕННЯ»

1. У 2005 рік Україна й українці увійшли з великими очікуваннями й великими надіями. Не всі очікування справдилися, й не всі надії стали реальністю. На жаль, упродовж року, що минає, Україна як держава змінилася дуже мало (внутрішніх і зовнішніх проблем лише побільшало). Перефразовуючи відомий вислів, можна назвати постреволюційну ситуацію «затишшям після бурі». З одного боку, країна не відчувала дефіциту в скандалах та гучних відставках. А з іншого — нова влада так і не спромоглася довести, що вона якісно краща за попередню.

Зате народ довів, що він — таки кращий за владу! Громадянська свідомість під час «помаранчевої революції» нарешті перетнула «точку неповернення». Неповернення до пострадянського минулого. Нині стало модним іронізувати над помаранчевими подіями, але навіть найзатятіші опоненти революції не можуть відкидати очевидного факту — народ перестав бути об'єктом маніпуляцій, ставши натомість суб'єктом української новітньої історії.

2. Найрезонансніша, на мою думку, подія року — відставка уряду Юлії Тимошенко. Для мене особисто й досі залишається загадкою — чи був цей крок Президента емоційним експромтом, а чи тонко продуманою грою, узгодженою з самою Юлією Володимирівною. Внаслідок цієї події повністю «перетасувалися» виборчі колоди всіх політичних сил. А головне — Президент мимоволі допоміг позбавитися ейфорії та ілюзій багатьом прихильниками революції. Владні конфлікти наблизили людей до думки, що не «боги горшки випікають».

Інші помітні події — візити Віктора Ющенка у США, приватизація «Криворіжсталі», поява пташиного грипу в Криму. А ще — відзначення роковин Голодомору, яке вперше відбулося в Україні на належному рівні...

3. Рік, що минає, назавжди залишиться для мене під знаком «стріли Амура». Цьогоріч я попрощався з холостяцьким життям, бо знайшов своє кохання й одружився (Між іншим, весілля відбулося саме у день «історичної» відставки уряду Тимошенко — 8 вересня). Нині разом з дружиною Оксаною освоюємо ази сімейного життя.

4. Рік тому, коли більшість моїх друзів та знайомих раділи перемозі Віктора Ющенка, я (також радіючи) не втомлювався повторювати їм і собі: «Великі сподівання — великі розчарування». У підсумку так і сталося, але принаймні я був до цього готовий. Не перелічуватиму всіх розчарувань (не хочеться «сипати сіль на рану»), а ось серед здобутків відзначу суттєве розширення свободи слова. Торік мені довелося звільнитися з однієї житомирської газети саме з причини незгоди з сумнозвісною «редакційною політикою». Нині, працюючи в іншій газеті, згадую минулорічні події навколо ЗМІ, як страшний сон, який назавжди залишився в минулому.

5. Найперше, на що звертаю увагу в «Дні», культурологічні дискусії, круглі столи, політичні аналізи. Найулюбленіші сторінки — «Україна Incognita» й «Історія та «Я». Без цих шпальт «День» не був би «Днем». В новому році хочеться частіше зустрічатися з «Гостями «Дня». В ідеалі ця рубрика могла б бути щотижневою. Адже в Україні є стільки цікавих та яскравих особистостей!

6. З гордістю відзначу, що маю у домашній бібліотеці всі п'ять книжок «Дня» (а дві з них — навіть з дарчими написами Лариси Івшиної!). Найбільше вразила книга «День» і вічність Джеймса Мейса». Читаючи її, не міг втримати сліз. Ця книга — найкращий пам'ятник видатному американському вченому, який став Великим Українцем.

7. Мені 28 років. За фахом — історик, але вже три роки волею долі займаюся улюбленою справою — журналістикою. Не в останню чергу — завдячуючи «Дню» (саме тут ще шість років тому з'явилися мої перші листи-публікації). Нині працюю регіональним кореспондентом львівської газети «Експрес».

«День» читаю з моменту появи газети. Час від часу «День» друкує мої матеріали (загалом вийшло вже півсотні статей). Пишаюся перемогами у декількох читацьких конкурсах. З вдячністю згадую зустрічі та бесіди з Ларисою Івшиною — однією з найяскравіших постатей в сучасній українській журналістиці.

Вже понад дев'ять років кожного ранку поспішаю до газетного кіоску, залишаючись вірним власному девізу: жодного дня без «Дня»!

8. Нехай кожен «День» у новому році приносить лише добрі новини! З Новим Роком!

«ЗА НОВИЙ РІК, ЗА НОВИЙ «ДЕНЬ»!

1. 2005 рік можна схарактеризувати як рік відкритості і демократії — рік, народжений Помаранчевою революцією. За цей рік зріс рівень суспільної активності українців. Численні акції протесту, відстоювання своїх прав різними соціальними групами є тепер звичайним явищем, і вже інколи здається, що так було завжди. Головне, щоб так було і надалі. Засоби масової інформації стали більш вільними. Нова влада сповідує відкриту політику. Опозиція має можливість відкрито критикувати політику влади. Якщо під завісу 2004 року українці відстояли свою свободу і незалежність України, то кінець 2005-го екзаменує українську політичну еліту на спроможність гідно відстоювати національні інтереси країни.

2. а). Газова війна, яку розв'язала проти нас Росія, показала, хто є хто в українській політиці. Газовий шантаж — це втручання у внутрішні справи України — парламентські вибори, намагання скинути владу, яка розмовляє з Росією українською мовою — на рівних, яка відстоює національні інтереси України. На жаль, при цьому очевидний розкол політичного класу, одіозна частина якого грає на боці шантажистів, зробивши ставку на реванш за будь-яку ціну. Проте, їм не вдасться розколоти українське суспільство і дестабілізувати ситуацію в країні.

б). Надання Україні статусу країни з ринковою економікою.

в). Продаж «Криворіжсталі» на відкритих конкурсних засадах, що наочно показало, скільки суспільство втратило від попередньої «прихватизації» державної власності.

Поза всякими рейтингами 26 листопада — День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій, який вперше відзначався на державному рівні. В цей день далеко не всі ЗМІ виявились на рівні людяності. Деякі видання, зокрема в Маріуполі, примудрились жодним словом не згадати про 1933 – й рік, нав'язуючи більш «актуальні» теми — паління в громадських місцях, «приколи» Вєрки Сердючки і таке інше.

3. Не може бути затишним життя у чужому для тебе середовищі. Але це лише загартовує волю просто робити свою справу.

4. Якщо суспільство обирає для себе вершини очікувань, зачарувань або розчарувань, то воно не зможе відбутися як громадянське суспільство. Думаю, що з активною частиною українського суспільства цього не сталося, і сходження на вершини демократії продовжується, бо це — дуже складний та довготривалий маршрут.

5.  Насамперед моїм поглядам відповідає сам принцип «Дня» представляти різні погляди, точки зору, зберігаючи при цьому свою принципову позицію україноцентризму. Щодо тем і публікацій, то їх багато і серед них — фундаментальні роботи Станіслава Кульчицького, присвячені Помаранчевій революції, ОУН-УПА, Голодомору («Чому Сталін нас нищив?»). Це і інтерв'ю Оксани Пахльовської «Тим Україна Європа, що вона знає категорію «інший» (23 вересня 2005 р.) Мені близькі погляди як особливий і неповторний стиль світосприйняття, притаманний слову журналістів «Дня» Клари Гудзик, Костянтина Рильова, Дмитра Десятерика.

6. Враження від фотовиставки «День»- 2005» — незабутні. Захопленням від книжкових проектів «Дня» завжди хочеться поділитися з іншими, тому книжки з «Бібліотеки «Дня» — найкращий подарунок друзям на Новий рік.

7. Працюю бібліотекарем. Це — хороші будні. А свято душі — це дружні взаємини з газетою «День». Друг завжди приходить до тебе у тяжкі часи, і «День» увійшов в моє життя у дуже складний для країни період і одночасно підтримав мене в особистому горі. Дружба з «Днем» для мене багато значить, я нею дуже дорожу. Намагаюсь завжди підтримувати ініціативи і акції «Дня». Особливо приємно було познайомитись і безпосередньо спілкуватись з журналістами і авторами «Дня», з головним редактором Ларисою Олексіївною Івшиною. Радує, що у «Дня» багато друзів, і що «День» — друг для багатьох людей.

8. Кожен Новий рік починається з нового дня. І цей день, який зовні ніби нічим не відрізняється від череди інших днів — особливий, бо він одночасно і новий день, і Новий рік. Так і кожен новий «День» неповторний, бо в ньому — цілий світ, в ньому течія століть і непохитні вершини людської думки. За Новий рік, за новий «День» — за «свято, яке завжди з тобою!» Щиро бажаю Вам щастя, здоров'я, чудових новорічних та Різдвяних свят!