Новітня історія у фотографіях

Ліна КОСТЕНКО, письменниця:

— Рівень події надзвичайно високий — це фактично кадри з кінофільму, з красивого і часом дотепного кіно про Україну. І мені дуже подобається цей діапазон: з одного боку, трагізм світлини зі скнилівським хлопченям, а з іншого — купальські стрибки через багаття. Що ж, таке життя, і справжній професіонал має бачити його багатогранність. Та й узагалі, для того, щоб яскраво відчути біль трагедії, часом потрібно відступати від класичної форми її вираження, бачити її з іншої точки, адже з часом відбувається психологічна адаптація, коли людина втрачає можливість відчувати. Наприклад, знімати чи писати смішно, але так, щоб саме через цей сміх трагедія була більше зрозумілою. Це для мене — вияв майстерності, і багато хто з авторів виставки ним володіє. Але дивлюсь на виставку ще з однієї точки зору: бачу ту Україну, яку знаю я і яка також потребує відображення. Я маю на увазі Зону, яка насправді набагато більша, ніж її офіційне визначення. Адже крім Чорнобильської, є Поліський та Овруцький райони, Рівненщина й Коростенщина. З часом ці речі повинні бути зафіксованими: ця Україна цікава й парадоксальна.

Сподіваюсь, що завдяки таким заходам нарешті почнуть поважати професію фотографа. В нас, на жаль, нерідко бачать гарну, виразну роботу й при цьому ігнорують людину, що залишається за кадром. Але це ж не менш значуща професія, ніж інші: приміром, за свої чорнобильські знімки, які «облетіли» мало не всі ЗМІ, фотограф Михайло Загреба розплатився життям…

Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, тележурналіст («1+1»):

— У країні трапилося за рік стільки всього, що й не осмислити так одразу. Передусім — народилося дуже багато дітей! Кажуть, Україна нарешті вирішила, що пора! В пологових будинках, де ми ще пару років тому по кілька днів чекали з оператором, коли когось «привезуть», щоб зняти справжню породіллю, тепер — аншлаг. Це наша перша радість.

По телевізору я дивилася якийсь російський канал, де просто в студії молоді люди голосували за те, хто цього тижня був найкращим співаком, другою «проголосували» Софію Ротару, і показували її кліп про «Україну, бо в нас іншої нема»... Це друга амбітна радість після того, що наші «Океани», наш Данилко, наш Меладзе, наша «Віа-гра» звучать у кожному автомобілі, коли їдеш Москвою. І це знову трохи сумно, що блискуча Софія знову більше сяє не вдома. І це те, що ми теж вчергове зауважили за минулий рік: у нас не всі вдома! І неясно, коли посходяться. Бо ми почали відроджувати Україну кількісно. Але коли ті малі підростуть, вони запитають у мами й тата (не знаю точно, якою мовою) — а що тут сталося було, що кілька десятиліть не було книжок, нічого не написали в підручнику історії, всі кудись повиїжджали, була якась боротьба, бо стоять якісь пам’ятники, але ніхто не знає кому?.. Сказати щось у відповідь зможе знову ж, як і завжди, невеличкий гурт дивних людей. Україна завжди цим відзначалася — в ній завжди було зовсім трохи своїх, і мова українська, як сказав поет Неборак — вона тільки для своїх, і всіх оцих близьких серцю українських чудес також лишається «як вина старого — небагато, тільки для своїх...», як сказав поет Герасим’юк. Це третя констатація за рік.

І про все це, і про всіх Цих протягом року писав «День». Бо справа в тому, що він також тільки для своїх.

«День» за рік зробив дуже багато дій, яких не сплутаєш iз простим рухом. Дія — це бібліотека для моїх земляків у Чорнухах, це дві книги з історії, де малі нащадки все ж прочитають, що воно було тут трапилося на цій дивній землі! А ще альбом фотографій про нас, про те, як ми сміялися й плакали цілий рік, що відійшов до історії. Це — документ. Він яскравий і талановитий! Виставка, якою «День» відзначив свій день народження, зібрала в Домі художника компанію, в якій побувати було — честь і втіха. Уявіть — постояти поряд з Ліною Костенко!

А ще — побути з героями дня, талановито показаними фотографами країни, подивитися в їхні кумедні, чисті, вірні, горді й довірливі очі й зрозуміти, як ти їх любиш, оцих своїх!

Таке думалося в день народження газети, яку шаную та яку вітаю, й знову підтверджую їй свою дружбу!

Євген МАРЧУК, міністр оборони України:

— На цих світлинах я побачив Україну симфонією, яку виконують хор, солісти і великий симфонічний оркестр. Таке розмаїття барв і відтінків сучасного життя не кожному дано пізнати протягом усього його життєвого шляху. А тим більше — пізнати усе це в концентрації часу і простору. Тут — уся Україна: від літніх самотніх людей до масштабних політичних подій, від Кофі Аннана, який дивиться на Дніпро, до хлопчаків, з якими стався невеличкий конфуз, коли вони перелазили через огорожу, від Вилкова до Києва.

Є справді унікальні роботи, можна навіть сказати — шедеври. Кожна із цих світлин несе у собі велику експресію, у кожній — величезний смисл. Можливо, вони ще більше могли б дати гостям виставки, якби останні знали історію тiєї або іншої світлини. Наприклад, фото Володимира Співакова справляло б ще більше враження, якби його глядачі знали, що його було зроблено на концерті, присвяченому річниці терактів 11 вересня.

Ще одна унікальна риса цієї виставки: попри те, що на багатьох із цих світлин відображені людські трагедії, багато з них випромінюють смуток і біль, загалом уся композиція дуже оптимістична.

Олександр ЧАЛИЙ, перший заступник міністра закордонних справ України:

— Чудова виставка. Сподобалось кілька фотографій, які показують шлях України до європейської інтеграції. Можна було побачити, як люди поводяться на перетині кордону, як дивляться на культурне різноманіття країни. З такими фотографіями Україна повинна бути великою й сильною державою.

Валентина ГОШОВСЬКА, заступник міністра оборони:

— На фотовиставці я побачила правдиву Україну, і що радує, вже не ту розхристану, що була на початку 90-х. Ми бачимо проблеми, але не відчуваємо безнадії.

Взагалі те, що в молодій державі є свої традиції, може здатись нонсенсом, оскільки слово «традиція» з юним віком аж ніяк не поєднується. Втім, фотовиставка «Дня» саме традицією є, до того ж iз характерними для цього поняття ознаками — в першу чергу, з прагненням удосконалення. Я була на фотовиставці минулого року й можу сказати, що якість робіт помітно зросла. І тому сьогодні можна з упевненістю говорити, що газета «День» претендує на роль одного з духовних лідерів в Україні.

Богдан АКСЕНТІЙЧУК, генеральний директор ЗАТ «Трускавецькурорт»:

— Те, що «День» організував таку масштабну фотовиставку, — велика удача творчого колективу цієї популярної газети на чолі з прекрасним менеджером Ларисою Івшиною. Дивлячись на роботи, я ще раз переконався в тому, наскільки багатогранна наша держава і які цікаві сторінки життя можуть віднайти митці за допомогою фотоапарата. Завдяки високому художньому рівню ми бачимо Україну такою, якою вона є. Нам особливо приємно, що тут представлені роботи, на яких зображений курорт Трускавець. Люди подумки повертаються до прекрасного місця, де вони мають можливість покращити здоров’я. Коли минулого року фотовиставка «Дня» приїжджала до Трускавця, я бачив, як тисячі людей з України, Німеччини, Польщі, Росії з великою цікавістю розглядали роботи. І це не дивно, адже на фотографіях схоплені такі моменти життя, що інколи думаєш: невже це можна помітити?

Григорій ТИЧИНА, президент телекомпанії «ТЕТ»:

— На цих фото Україна виглядає дуже рельєфно. Я б сказав, що фотовиставка газети «День» дозволяє відвідувачам побачити звичне життя, яке оточує всіх нас, але під дещо незвичним кутом. Мені дуже імпонує те, що за допомогою мистецтва фотографії, яка може зупинити мить, глядачі можуть побачити життя в зовсім несподіваному ракурсі, задуматися над тим, які речі нас оточують і якими незвичайними вони можуть бути. Мені здається, що фотографам газети «День» та іншим конкурсантам це вдалося. Гадаю, що стандарти журналістики, яких дотримується газета «День», також позначаються і на якості світлин, які роблять фотографи. Всі підходи, які я особисто побачив, дуже сильно відрізняються від підходів багатьох друкованих засобів масової інформації. І мені здається, що саме такою має бути фотожурналістика майбутнього. Тому приємно, що газета, яка звикла визначати стандарти, не опускає планку й продовжує залишатися зразком для українських ЗМІ.

Інна БОГОСЛОВСЬКА, голова Державного комітету з питань підприємництва:

— Я вже третій рік відвідую фотовиставку «Дня» і щоразу отримую естетичну насолоду. Найголовніше — тут немає стандартної та примітивної України. Тут є інша країна — жива, тут помітна спроба в будь-якій події знайти безліч підтексту. Я дуже не люблю нічого «плаского» — ані людей, ані картин, ані фотографій. А тут скрізь присутня багатомірність, і це найголовніше. Ще один важливий момент — в усіх авторів, яких експонує газета «День», відчувається любов до нашої землі. І якщо в роботі проглядає іронія, то це іронія від серця, а не від епатажу або від жовчі.

Михайло МАРКІВ, Київ, володар суперпризу від банку «НРБ-Україна» за роботу «Чому ми не в Євросоюзі?»:

— Виставку я вважаю дуже престижною, тут був великий конкурс, тому що переможці отримують дуже хороші нагороди й цінні призи. Для мене виставка «Дня» — це підбиття підсумків за рік і гарна можливість поспілкуватися з хорошими людьми та подивитися цікаві роботи. Тому що виставок прес-фотографій в Україні немає взагалі.

На виставках «Дня» головні премії отримують дійсно найсильніші роботи. У 2002 роцi перемогла робота зі Скнилова. Ця фотографiя відображала рік, що минув. Цього року це була моя робота про Євросоюз — тема дуже актуальна. Фотографія — це те дзеркало, від якого нікуди не сховаєшся.

Віталій МІЛІН, президент компанії «ДКТ»:

— На мій погляд, рівень виставки дуже високий. І нас тішить, що з’явилася можливість спонсорувати кращих фотожурналістiв. Тому що погляд на Україну очима фотохудожників — це дійсно вихід у так званий новий вимір. Можна побачити те або інше явище так, як звичайно рідко вдається побачити його в повсякденному житті, в суєті; зупинитися, побачити й замислитись. Коли перебуваєш на виставці, немов стикаєшся одночасно з усією Україною, з усіма виявами життя. І дивлячись на все це, відразу хочеться зробити щось хороше: наприклад, зателефонувати мамі (за порадою одного з фотохудожників), допомогти тим, хто в цьому має потребу, просто поговорити з людьми різних професій і різного соціального статусу. Тобто це примушує дійсно замислитися про сенс життя, про все.

Борис КОРПУСЕНКО, Київ, володар першої премії від НАК «Украгролізинг» (3,5 тис. грн.) за роботу «Скромне українське весілля»:

— Я вважаю конкурс «Дня» престижним, тому що не пригадаю у Києві за останній час інших заходів подібного рівня. Про конкурс я дізнався з вашої газети. Я вважаю, що у роботах, виставлених у Будинку художника, відображено життя України за минулий рік. Я взагалі не прихильник виставок, тому що вважаю, що не можна судити творчу людину. Але життя показує, що це потрібно. Без виставки «Дня» ніхто б не дізнався, що в Україні є такі талановиті фотохудожники.

Сергій СТАРОСТЕНКО, Київ, володар спеціального призу від президента банку «НРБ Україна» В’ячеслава Юткіна (депозитний договір на 5 тис. грн.) за роботу «Санітар історії»:

— Рівень виставки «Дня» — високий. Але, на мій погляд, у представлених роботах відображено мало резонансних подій. Минулого року трагічна подія у Скниліві вийшла на перше місце. Слава Богу, що цього року трагедій не було, але особливо радісної події також не трапилося. Однак виставка цього року може стати коротким оповіданням про Україну.

Олександр СИНИЦЯ, Київ, володар головного призу (платіжна картка на 7 тис. грн.) за роботу «Полювання на тіньовиків»:

— На виставці «Дня» представлено роботи кращих фотографів Києва та провінції. Для мене конкурс «Дня» — можливість показати свої кращі роботи, оскільки у нас конкурсів небагато. Роботи, представлені на виставці, звучать. Вони підіймають актуальні проблеми. Людина, яка вперше потрапила до України, з цих робіт може скласти яскраве уявлення про країну та її людей.

Леонід ШЕВЧУК, Житомир, володар другої премії (2,5 тис. грн.) від НАК «Украгролізинг» за роботу «Без коня»:

— Для мене виставка «Дня» дуже престижна. Я мало брав участi у фотовиставках до цієї. Друга премія для мене — великий успіх. Тим більше, для нашого міста Житомира. Про виставку мені повідомили колеги з Києва, і коли я побачив роботи з торішньої виставки, то вирішив, що цього року обов’язково братиму участь у ній. Рівень фотовиставки «Дня» дуже високий, а Микола Лазаренко є «зіркою» для мене. Тепер усім своїм житомирським знайомим, які професіонально займаються фотографією, я радитиму спробувати щастя наступного року.

Аліна КОМАРОВА, Маріуполь, володарка третьої премії (1,5 тис. грн.) від НАК «Украгролізинг» за роботу «Це не в’язні таборів. Це обдурені вкладники Ощадбанку СРСР»:

— Приємно, що є в Україні єдина газета, яка ось вже вп’яте проводить міжнародний фотоконкурс для любителів і майстрів фотографії, а Лариса Олексіївна Івшина — справжній генератор організації цього представницького фотофоруму, а як голова журі — розумний і тонкий знавець жанрової та документальної фотографії.

На виставці головне місце зайняли роботи метрів фотожурналістики України. Перед глядачами було представлено прекрасні за ідеєю, орігіналні за композицією та блискучі у виконанні фотоработи. Хочеться сподіватися, що більше моїх колег жінок-фоторепортерів, прийматимуть участь у міжнародній фотовиставці газети "День". А я обов'язково візьму участь у наступному фотоконкурсі газети.

Тетяна ХРИПКО, генеральний директор туристичної фірми «Христофор Колумб Тревел»:

— Фотовиставка «Дня» мене дуже здивувала. Несподівано для себе я відчула всю багатогранність почуттів людей, що живуть сьогодні на українській землі. Незважаючи на те, що зараз у настроях українців переважають все більш мінорні нотки, на виставці дуже вміло додержано баланс між песимізмом та оптимізмом. І око довше зупиняється на мажорних, життєстверджуючих роботах. Свої відчуття від України, що представлена на фотовиставці «Дня», я б резюмувала такою фразою: сьогодні — не найкращі часи, але дух оптимізму у свідомості українців живий.

Ірина ОСАДЧА, директор галереї «Ірена»:

— Україна на більшості знімків відповідає тому часу, який переживає. Сконцентрувати об’єктив у потрібну хвилину і в потрібній точці — напевно, найголовніший обов’язок репортажного фотографа. Є тут, звичайно, знімки, які зроблені, образно кажучи, до тієї самої потрібної хвилини або після. Але інакше, власне кажучи, не буває на жодному подібному заході. Однак клас і кількість представлених тут професіоналів — це такий пласт, який примушує говорити про виставку, як про дуже серйозну культурну подію у житті столиці.

Така особливість професії фотографа — бути літописцем життя і при цьому завжди залишатися за кадром. Проте багато хто із справді сильних фотохудожників виділяється яскравим почерком. Наприклад, відразу впізнаємо Миколу Лазаренка, незважаючи на досить різнопланові роботи, вибрані для виставки організаторами. Та й взагалі було приємно познайомитися з багатьма знімками, які знаєш по їхньому чорно-білому варіанту, у кольорі. Є автори, з якими після знайомства на виставці «Дня» хотілося б попрацювати на нашому майбутньому фотобієнале. А організаторам, мені здається, варто було б подумати про створення повного каталогу робіт. Думаю, його вихід також став би великою подією, оскільки одна проблема існує: якщо фотомистецтво і його майстри в Україні є, поки ще недостатньо друкарської інформації про гарну фотографію. Хоч презентований на виставці перший фотоальбом — початок, який дає надію.

Віктор СУСЛОВ, голова Державної комісії з питань регулювання ринку фінансових послуг України:

— Багато знімків вразили своєю динамічністю і виразністю. Мабуть найхарактерніша риса, якою виставка привернула мою увагу — те, що я побачив Україну кольоровою, в життєстверджуючих тонах. Мені здається, на відібраних у цьому році фотороботах ми бачимо набагато більше оптимізму і віри в майбутнє, ніж раніше. Це ж, на мій погляд, показова характеристика не лише виставки, але й ситуації у країні в цілому. І цю реальність — Україна поступово долає свої труднощі і розвивається досить упевнено — вже не можна не визнавати.

Аліца СОБОТКОВА, перший секретар Посольства Чехії в Україні:

— Виставка вийшла дуже яскравою та колоритною. На фото, здається, відображене все людське життя — дитинство і старість, радість і смуток, життя сільське і міське... Кожне фото не залишає тебе байдужим. У кожному — своя думка і свої емоції. Запам’яталися особливо дві фотографії. На одній зображені вівці, які йдуть тоненьким струмочком у горах — фото вражає своїм природним спокоєм; мальовничий куточок України викликає найприємніші почуття. Другий знімок — під назвою «Момент консультацій», на якому жінка дивиться у щілину щита міліціонера під час демонстрації. В очах протестантки не стільки цікавість, скільки очікування розуміння. Виставка дуже сподобалася. За її організацію хотіла б подякувати газеті «День», а також — привітати вас із семиріччям. Наше посольство передплачує дуже багато видань, однак мій робочий день починається саме з «Дня».

Міндаугас ЧАГЛІС, другий секретар Посольства Литви в Україні:

— На світлинах можна було побачити справжню Україну. Таку ж різноманітну і цікаву. Помітний високий рівень фотографій, дуже добре світлини підібрані за тематикою. Головне, що кожна з них ніби живе своїм життям, за кожною криється своя історія, свої почуття. Мабуть тому на деякі фото дивишся дуже зосереджено й серйозно, а на інші, навпаки, з широкою посмішкою.

За рішенням журі призи присуджено за такі роботи:

Супер-приз — депозитний договір на 10 тис. грн. від банку «НРБ Україна» — «Чому ми не в Євросоюзі?», Михайло Марків, м. Київ. Спеціальний приз від президента банку «НРБ Україна» В’ячеслава Юткіна — депозитний договір на 5 тис. грн. — «Санітар історії», Сергій Старостенко, м. Київ. Спеціальний приз від головного редактора газети «День» Лариси Івшиної — комп’ютер — «Приватна територія» та серія робіт, Микола Лазаренко, «День». Головний приз — платіжна картка на 7 тис. грн. від Українського Професійного Банку — «Полювання на тіньовиків», Олександр Синиця, м. Київ. Грошові премії від Національної Акціонерної Компанії «Украгролізінг»:

— I премія — 3,5 тис. грн. — «Скромне українське весілля», Борис Корпусенко, м. Київ.

— II премія — 2,5 тис. грн. — «Без коня», Леонід Шевчук, м. Житомир.

— III премія — 1,5 тис. грн. — «Це не в’язні таборів. Це ошукані вкладники Ощадбанку СРСР», Аліна Комарова, м. Маріуполь. Спеціальні призи:

— Відеодвійка від телекомпанії «1+1» — «Лісові мавки села Пирогова», «Львівський хлопчик у туринської плащаниці», Володимир Гонтар, м. Київ.

— Подорож до Угорщини на 7 днів від турфірми «Христофор Колумб тревел» — «Поема про поле» та серія робіт, Анатолій Медзик, м. Київ.

— Від Національної спілки художників України — картина відомого білоруського художника Федора Яструба «Пошуки храму» + 1000 грн. від харківського благодійного фонду «Заповіт» — «Сумно», Володимир Тухватшин, м. Золочів.

— Від Інституту проблем сучасного мистецтва — дорожня сумка фоторепортера канадської фірми «LOWEPRO» +1000 грн. від харківського благодійного фонду «Заповіт» — «Пізнє вінчання», Віктор Одоміч, м. Житомир.

— Спеціальний приз від ЗАТ «Трускавецькурорт» — музичний центр — «Якби ти був удома», Микола Лазаренко, «День».

— Приз від ЗАТ «Трускавецькурорт» — путівка на відпочинок до Трускавця — «Різнорівнева інтеграція», Дмитро Комаров, Київ.

— Приз від ЗАТ «Трускавецькурорт» — путівка на відпочинок до Трускавця — «Легка хода», Юрій Хромушин, м. Луганськ.

— Приз від ЗАТ «Трускавецькурорт» — путівка на відпочинок до Трускавця — «Своя земля», Валерій Соловйов, м. Київ.

Усі володарі спеціальних та головних призів отримали також стартові пакети Ace&Base та мобільні телефони від «Київстар GSM».