Острозькі зустрічі: «Щодня на один крок більше...»

Зрозуміло, що перед тим, як претендувати на місце в європейській культурі і європейській спільноті загалом, потрібно провести масштабну роботу всередині країни, що потребує чималих зусиль — по-перше, для опору низькоякісному культурному продукту, який наступає з усіх боків, по-друге, для формування середовища нової якості. Минулої п’ятниці вже п’ятий рік поспіль «День» та Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді святкували День Соборності в Острозькій академії (насправді це невеличкий ювілей, який, проте, свідчить про життєздатність самої ідеї ОК). Цього разу «острозькі зустрічі» були позначені кількома знаковими подіями. Цікаво, що всі вони, так чи інакше, пов’язані з темою засідання Острозького клубу — «Культурна реінтеграція України в Європу».

Час від часу ця тема в мислячих колах українського суспільства виникала. Проте сформулювала думку про культурну реінтеграцію України в Європу Оксана Пахльовська, рівно два роки тому представивши світу свою книгу «Ave, Europa!». Тоді на початку 2009-го, попри всі політичні й соціально-економічні негаразди, питання інтеграції України до ЄС — і культурної, і політичної — здавалося природним. Багато хто вважав, що точка неповернення вже пройдена, і вступ до ЄС — всього лише справа часу і кількох політичних рішень. Оксана Пахльовська ж тоді наголошувала, що насправді для інтеграції не створено передумов — не проведена відповідна робота хоча би для того, щоб українці мали можливість повідомити про себе світові: в Європі фактично немає українських культурних центрів, посольства не роблять потрібної роботи, а вивчення української культури європейцями відбуваються, як правило, в рамках славістики, що, так чи інакше, пов’язує ці дослідження з російським культурним контекстом.

Той, хто два роки тому уважно слухав Оксану Пахльовську і прочитав її книгу, не здивувався, що тільки-но склалися сприятливі політичні умови, дуже хитке українське культурне поле почало затягувати у вир сучасних російських культурних смислів. А в Європі, за невеликим винятком, цього процесу або не помітили, або відреагували на це спокійно. Чому? Все з тієї ж причини — європейці не відчувають занімілої української культури, а українці натомість подають дуже слабкі сигнали про себе, як для нації, яка хоче довести свою фізичну і духовну присутність.

Отже, подія перша. Традиційно Лариса Івшина зустрілася зі студентами Острозької академії. Але відтепер такі зустрічі головного редактора «Дня» (яких буває по кілька протягом навчального року) іменуватимуться лекціями. Справа в тому, що в академії відкрито нову спеціальність — журналістика, й ректорат запропонував Ларисі Івшиній поряд з редакторською роботою трішки часу присвятити викладанню. Тож, минулої п’ятниці Лариса Олексіївна «оформила стосунки» — підписала договір з Острозькою академією і офіційно стала викладачем кафедри журналістики. І хоча на спеціальності «журналістика» навчається всього 18 студентів, на «першу» лекцію головного редактора «Дня» прийшло близько... 300 слухачів. Це — старі і нові знайомі газети, які, як стало зрозуміло із запитань до лектора, перечитують її від першої до останньої шпальти.

Зустрічі в університетах, підтримка Острозького клубу, Літня школа журналістики «Дня», Бібліотека газети «День» — все це відгалуження громадської роботи нашої редакції, замовлення на яку ми не отримували ні від кого. Це зусилля, які ми робимо з нашими партнерами задля повернення українського суспільства до норми. «Усе це форми активного штурму громадської думки, — зазначила під час зустрічі Лариса Івшина. — З однією метою: кожен має щодня зробити на один крок більше, ніж робив учора. Усім буде цікавіше жити, усім буде легше дихати. Менше буде території для негативних вчинків. Чим більше зроблять люди позитивних кроків, чим більше наповнять Україну хорошими ініціативами, ідеями, тим менше місця залишиться для негативної інформації. Кожен день повинен народжувати ідеї, ініціативи, кроки. Ви побачите, що збільшення пропорції позитиву до негативу зробить свою оздоровчу справу. Скажіть, чи не можливо це без розуміння активної ролі журналістики?», — підсумувала головний редактор «Дня» свою лекцію. Власне, позитивне мислення, яке формує «День», і є наближенням до європейського культурного середовища.

Друга подія, що була запланована на 21 січня, — це вже згадане засідання Острозького клубу на тему «Культурна реінтеграція України в Європу», в якому, окрім студентів Острозької академії, взяли участь студенти з Чернівців, Одеси та Львова. Дискусія тривала дві з половиною години, і більше про думки її учасників ви зможете прочитати в коментарях, поданих нижче. Цікаво те, що під кінець обговорення учасники повернулися до того, з чого, власне, 2006 року і починався Острозький клуб, — до необхідності внутрішньої інтеграції...

Отже, що ми маємо в залишку? П’ять років українське суспільство товклося на одному місці, ходило по колу й наступало на одні й ті самі граблі. Зациклена на поточній політиці переважна більшість українців не зробила зусиль, щоб елементарно побачити, як живуть співвітчизники в іншому кінці країни, вже не кажучи про те, щоб вдатися в деталі історії власного народу! Мізерна меншість громадян, які протягом цього часу розвивалися і йшли вперед, сьогодні змушена повертатися назад, щоб тягти за собою ліниву більшість?

Наприкінці круглого столу ми попросили підняти руки тих учасників, хто погодився би їхати в іншу область України, щоб власними зусиллями здійснювати внутрішню інтеграцію. Одностайно. Цікаво, чи після підняття руки будуть наступні кроки?

Подія третя, яка багато чого пояснює. 2006 року, коли Острозький клуб вперше зібрався разом відсвяткувати День Соборності, в острозькому нічному клубі «Східна Брама» спеціально була організована святкова україномовна дискотека в вишиванках. Учасники тієї зустрічі досі згадують цей момент, як один з найяскравіших. Цього разу в розважальній програмі візиту ОК теж був похід в «Східну Браму». Яким же було наше здивування, коли ми потрапили на ретро-дискотеку, де ведучий розмовляв російською мовою (мало не з московським акцентом), а провідним хітом була пісня «Крошка моя» відомого в Україні (проте мало знаного в Європі, очевидно, через органічне неприйняття європейцями такої музики) гурту «Руки вверх». І жодної україномовної пісні. То ж чи варто сподіватися, що молодь, яка задовольняється таким культурним продуктом, буде прагнути повернення до інших культурних цінностей?

Окрема подяка власнику нічного клубу «Східна Брама» пану Борису, який врахувавши побажання ОК і те, що це був останній день різдвяних свят, наполіг, щоб на данс-полі зазвучав безсмертний всесвітньовідомий «Щедрик» українського композитора Миколи Леонтовича.

22 січня Острозький клуб провів в Рівному, де взяв участь у «живому ланцюзі» на майдані біля пам’ятника Тараса Шевченку. Потім відвідали Музей Уласа Самчука (про феномен цієї видатної особистості «День» обіцяє написати окремо, включивши враження учасників ОК та студентів Острозької академії) і музей унікального європейського і українського каменю — бурштину.

Прощаючись, обіцяли один одному працювати і надалі. «Щодня — на один крок більше»...

Артем ЖУКОВ, магістрант історії Національного університету «Острозька академія»:

— Для того, щоб не було різноголосся щодо питання, чи треба нам реінтегровуватися в Європу, спочатку мусимо вирішити для себе потрібність тієї ж Європи як такої. Хоч би як нам того хотілося, але український народ не єдиний у баченні перспективи нового «входження» в європейську систему цінностей, чому, безумовно, є причини політичні, історичні та інші. Географічна європейськість України, втім, не завжди розвивалася в тісному зв’язку з Європою політичною. Російська експансія ще починаючи з кінця XVII ст. поклала край зближенню лівобережного українства з культурним надбанням західних країн. Зрештою, становище правобережних українців під Австрією (згодом Австро-Угорщиною, починаючи з 1867 року) було теж не найкращим до революції 1848 року. На прикладі спонтанних конкретних кроків щодо «повернення» до Європи ця теза буде, скоріше, ще одним роз’єднувальним чинником, яким можуть спекулювати «гарячі голови» українського політикуму. Отже, спочатку потрібно знайти консенсус усередині країни, виробити спільне бачення свого місця в Європі, і лише після цього, можливо, зможемо розумно інтегруватися. Безумовно, такі перспективи не за горами, зважаючи на ініціативи щодо «ідеологічного зближення» між заходом і сходом, наприклад Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді.

Журналіст із чіткою позицією та україноцентричним світоглядом є саме тим суб’єктом, на плечі якого, крім усього іншого, покладено завдання якісно популяризувати українство всередині держави. У руках «четвертої влади» важелі впливу не лише для створення інформаційного фону держави. Сьогодні журналістика незалежна від політичних орієнтирів партії, дедалі менше журналістів керуються директивами згори, але про повну неупередженість та усвідомлення почуття обов’язку перед читачем говорити ще не доводиться. Пані Лариса навела концептуальний приклад: перед тим як створити Бі-Бі-Cі, треба створити Велику Британію. За наших же умов, переконаний, якісна аналітична преса має всі підстави створити громадянську Україну, відкрити очі не лише на Європу як таку, а й дати поштовх українству посісти своє гідне місце в ній.

Анна КОЗАЧЕНКО, студентка IV курсу факультету політико-інформаційного менеджменту:

— Особисто для мене однією з важливих траєкторій культурної реінтеграції України в Європу є подолання стереотипу «нещасної України». З’ясуймо, що відомо світові й, зокрема, Європі про Україну.

За даними стереотипних карт проекту британського ілюстратора й дизайнера болгарського походження Янка Цвєткова, мешканці ЄС вбачають в Україні газових злодіїв. Американці все ще відносять нашу країну до комуністичного табору, а німці називають землею транзитного газу. Французи, коли чують про Україну, запитують: «Хіба це не в Росії?» Британці, потрапивши в Україну, вигукують: «Що це за чудернацька країна?» Італійці знають лише про українських дівчат з косою на голові, а мешканці Ватикану — як про «щось, що значно більше за Білорусь». Поляки іменують споконвічні українські землі своїми колишніми колоніями, росіяни — південною Росією, і тільки болгари шанують Україну, як прабатьківщину. Представники ж інших країн дізнаються про нашу державу з оглядових уривків мас-медіа та фільму «Everything is illuminated», а коли потрапляють в Україну, дивуються, чому тут не смертельно холодний клімат, свічки замість ламп і жахлива бідність... Про справжню Україну знають одиниці. Тоді як усвідомлення європейцями факту хибності стереотипів не перешкоджають останнім вносити дисонанс у формування міжнародних відносин з Україною. Вважаю, що подолання несприятливих та формування вигідних для України стереотипів сприятиме культурній реінтеграції України в Європу. 2009 року за фінансового сприяння Європейського Союзу вже втілювалася практика зламу стереотипів про Україну українською молоддю. Соціально-культурна ситуація в Україні станом на 2011 рік дає право стверджувати, що значних результатів вона не принесла. Щодо нинішнього становища нашої держави, то я й досі дотримуюсь тієї думки, що на законодавчому рівні слід прийняти концепцію тактично-стратегічного розвитку України з чітко прописаною внутрішньою та зовнішньою політикою держави. Тоді незалежно від зміни політичних сил реалізовувалась би програма «політики для цілеспрямованої реалізації КТСРУ задля виходу України з кризи», а не «Україна для політиків».

Марина КОВАЛЬЧУК, студентка I курсу гуманітарного факультету:

— Коли говорять люди, особливо про розумні й потрібні кожному речі, їх неможливо не слухати. А коли поєднання — висококваліфікований фахівець у сфері роботи з народом та актуальна тема, неможливо не слухати без захвату. Кожного разу, коли приїжджає Лариса Івшина, всі ретельно готуються до цікавої розмови та пізнання чогось нового. А тим більше я, студентка першого курсу спеціальності «журналістика», кому слова цієї людини, та й сама Лариса Олексіївна, є дуже цікавою особистістю, котру потрібно ставити собі за приклад і взірець.

Слухати про те, що найбільше турбує суспільство, цікаво, особливо коли сам береш участь у подібній бесіді. На першому курсі не завжди розумієш, про що йдеться, але досить добре знаєш, що це актуально і розумно. Зізнаюся щиро, але я ніколи не замислювалась над тими питаннями, що їх обговорювали всі присутні на засіданні Острозького клубу. Радію з того, що мені пощастило побувати на такому зібранні.

Ліна ТИМОЩУК, студентка II курсу факультету романо-германських мов:

— Неписаним гаслом учасників цьогорічного круглого столу було: «Результатами наших ідей мають бути дії». Тому в залі не лунало жодних патетичних закликів та порожніх слів, студенти спільно намагалися знайти точки дотику нашої національної соборності. Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді щорічно збирає представників різних регіонів для того, щоб спільно приймати рішення для вирішення проблем. «Культурна реінтеграція України в Європу», перш за все, залежить від внутрішньої консолідації суспільства. І нехай політика завжди виступала дезінтегруючим фактором, а керманичі держави повсякчас спекулювали на питанні мови та історії, все ж таки культура залишалася тією єднальною ланкою українського суспільства. «Півонії», які барвисто розквітають на полотні Катерини Білокур, милували й милують око багатьом поколінням українців на обох берегах Дніпра. Спів Соломії Крушельницької свого часу зачаровував володарів різних країн, славив нашу державу на просторах Європи і досі не залишає байдужим жодного... Багатьох наших митців не визнавав тоталітарний режим, та попри це перед ними схилявся весь світ. Культурні надбання нашої держави надзвичайно багаті, нам є що представити до уваги світу, і, безумовно, будучи географічним серцем Європи, ми аніскільки не поступаємося і своїм культурним значенням. Наші предки, які жили у злиднях і були пригноблені поневолювачами, завжди спромагалися плекати духовне. Але, як кажуть у сучасному меркантильному світі, мистецтвом ситий не будеш, та й духовні цінності вже далеко не ті, що були колись. Panem et circenses — цей закон сформульований у Стародавньому Римі, проте діє й сьогодні. Коли Україна — в стані економічного колапсу, доля народу вирішується в кулуарах, політична еліта перетворюється на маргінальні «тушки»; не зовсім конституційні договори, як, зокрема, «харківські угоди», стають звичним явищем, реформи проводяться заради галочки, а творча інтелігенція сіє в суспільстві сепаратистські настрої, мабуть, важко розмірковувати про культуру нації. Однак саме культура, на думку учасників круглого столу в Острозі, є прерогативою для подальшої політичної та економічної інтеграції України в Європу. До певної міри це має сенс. Багато говорилося про поняття європейськості серед українського суспільства і, власне, критерії цього «статусу». Безперечно, між нами та Європою ще пролягає глибока прірва абсолютно різного сприйняття контекстів тієї культури. На жаль, українські багатії не зовсім розуміють концепту європейської культури. Для них це поняття зводиться до ексклюзивних артефактів і дорогих автомобілів. Прикро, але так звана європейська культура на український лад надто багато вже зазнала метаморфоз і тому значно різниться від своєї автохтонної істинної сутності.

Упродовж обговорень висловлювалися різні думки, але основне, в чому дійшли згоди студенти, — це те, що передусім ми — українці, наша сила — в нашій єдності й об’єктивному розумінні сучасних реалій. Молоді люди — студенти з різних університетів і засновники клубу — знайшли багато відповідей на це питання, було почуто багато пропозицій. І кожен із них за найменшої нагоди, безперечно, візьметься втілювати їх у життя. І це відбудеться, коли настане їхній час, коли згине дух рабства в новій генерації, коли зникнуть червоні позначки на сторінках календаря, приміром, перше травня. Коли релікти всього «совєтського» розчиняться в забутті, тоді й прийде до нас ота європейськість, до якої кожний українець, принаймні підсвідомо, прагне.

А починати треба із себе, своєї сім’ї, родини. І так крок за кроком, в Україні прокотиться хвиля культурного пробудження, яка й приведе нас до Європи.

Вероніка ПАХОЛЬЧАК, студентка I курсу спеціальності «журналістика» Національного університету «Острозька академія»:

— «Журналістам часто подобається думати про себе як про безстрашних борців за право суспільства знати правду, всю правду і нічого, крім правди», — казав Джеймс Мейс. Проте дедалі частіше сучасним об’єктивістам, які працюють у різних галузях журналістики, доводиться змінювати переконання. Невже визначення поняття журналістики настільки деформувалося під прицілами «демократії» та «свободи слова»? Чому на газетних сторінках люди читають те, що так майстерно наближено до правди? Над цими та іншими, не менш актуальними питаннями розмірковували студенти Острозької академії й ділилися своїми роздумами з головним редактором газети «День» Ларисою Олексіївною Івшиною.

Пані Лариса, яка привезла із собою неоціненний досвід роботи в пресі, доступно і правдиво розповіла про перипетії та труднощі, які можуть чекати на молодих журналістів. Дуже цікаво було почути думку пані Лариси про те, а ким же насправді є справжній журналіст сьогодення: універсальний фільтр інформаційних потоків чи високоінтелектуальна особистість, яка має власну думку, позиціонуючи її в ЗМІ. Не потрібно писати під диктовку владних осіб, а висловлювати те, що суспільство прагне почути, те, що наочно покаже безліч проблем держави та суспільства. «Журналіст повинен пояснювати, а не заплутувати», — сказала пані Лариса, чим переконливо обѓрунтувала свою позицію.

Як на мене, подібні зустрічі треба проводити частіше. Адже завдяки живому спілкуванню з «носіями» професії журналісти-початківці зможуть сформувати власну думку, що допоможе подолати барикади професійного життя. А спілкування з Ларисою Івшиною допоможе у виборі доцільного способу реалізації цієї думки в майбутньому.

Юлія ЯРУЧИК, студентка II курсу гуманітарного факультету:

— Гадаю, чергова зустріч із головним редактором «Дня» показала, наскільки важливо не лише створювати якісний інформаційний продукт, а й уміти правильно його споживати, переосмислювати і робити певні висновки. Тут, звісно, не обійтися без належної підготовки як потенційних дописувачів газети, так і її читачів. «День» — чи не єдине видання, яке приділяє цьому належну увагу. Очевидно, спілкування з молодими людьми дає газеті нові ідеї, нові проекти, можливість не втратити своїх високих інтелектуальних позицій. Попри багатогранність і багатовекторність роботи редакційного колективу «Дня», та й самого інформаційного наповнення сторінок газети, їй таки вдалось урятуватися від ентропії, що запанувала в сучасній журналістиці. Навпаки, це той випадок, коли кожна публікація і кожна дія прямують до однієї давно визначеної та сформованої мети. Універсальність газети, фільтрація інформації, детальний огляд і ѓрунтовний аналіз найважливіших подій, а не звичайна констатація фактів — усе це дає змогу «Дню» з кожним числом підіймати свою планку якості, а отже, й планку вимог до читачів. Після таких діалогів із «творцями» газети розумієш, над чим потрібно працювати далі, які цілі ставити перед собою, які інтелектуальні прогалини необхідно заповнювати передусім. Ці творчі зустрічі являють собою своєрідний дороговказ для професійного чи просто загального розвитку кожної свідомої особистості. Вони логічно доповнюють газету й імплікуються в правильне сприйняття її матеріалів. Лише за таких умов бажання українського «самашедшого» Ліни Костенко видаватиметься дивним, адже в нас не буде підстав утікати від брудного інформаційного потоку до племені, що пересвистується. Наш порятунок ми знаходимо у «Дні».

Аліса ГОРДIЙЧУК, студентка III курсу гуманітарного факультету:

— Спілкування з Ларисою Олексіївною завжди надихає на нові роздуми і теми, вчить розставляти пріоритети й цінності, показує нові вектори для роздумів та обговорень, спонукає до дій. На засіданні Острозького клубу, яке продовжило візит Лариси Івшиної до Острозької академії, ми обговорювали дуже цікаву тему.

Культурна реінтеграція України в Європу — питання делікатне, але цікаве і корисне для обговорення й дій. Було висловлено багато думок та пропозицій, але всіх їх об’єднує спільна ідея, яка полягає в тому, що, передусім, українцям у європейців слід навчитися цінувати і поважати власну культуру. Мабуть, це і є основним напрямком змін. Говорити, що рівень української культури низький, не доречно, позаяк історія та сучасність знають безліч особистостей, які є духовно-культурною гордістю українців. Це і композитор Микола Лисенко з його уславленими творами, і чудова художниця Катерина Білокур, оперна співачка Соломія Крушельницька, і багато інших визначних постатей. Кожен із них зробив свій внесок у культуру України, який крізь століття не забутий, не втрачений. Інша річ, що не всі про це знають і не всі здатні це цінувати.

Проблемно ще й те, що в наших східних областях бракує досвіду життя в європейському середовищі, тоді як Західна Україна має багатий історичний досвід щодо цього. Тому варто ще й запроваджувати внутрішню євроінтеграцію, а вже потім виводити націю на новий вищий рівень.

Анна ВАКУЛЕНКО, студентка IV курсу Національного університету «Острозька академія», випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2009:

— Якщо говорити про Європу як про цивілізацію, що акумулює різні культури, які на її теренах перехрещувались, взаємодоповнюючи одна одну, то слід додати, що й у політичному, й у культурному плані вони є інтеграктивною єдністю, наділеною певною мірою самодостатності. Україна ж за всю історію свого розвитку перебувала на перетині різних світів — між культурами і цивілізаціями, варварством і дикунством, була незалежною державою і була пошматована і розділена між хитрішими сусідами. Про те, який вектор розвитку обрати, задумувались і Ярослав Мудрий, і Богдан Хмельницький, і Михайло Грушевський, і багато інших державних мужів. Однак українська культура розвивалась і в складних умовах державотворення, й у переслідуванні, й у складі інших держав. Ми володіємо багатющим спадком від наших предків, починаючи з мови і закінчуючи архівами, музеями, бібліотеками, а також талановитими людьми, які повсякчас прославляють нашу країну на весь світ.

Однак не варто приховувати той факт, що ми маємо безліч проблем з нашим самовизначенням. Ми самі частково не знаємо, хто ми є і чого хочемо. Або ж не бажаємо знати. Опитування так чи інакше свідчать, що частина (переважно тих, хто народився до 1991 року) хоче в об’єднання — назад у Союз чи то з росіянами-білорусами; ті, хто усвідомлює значення незалежності для нашої країни, віддають перевагу самостійній демократії з європейською спрямованістю; інакша позиція — розділитись навпіл, позбавитись від проблемних територій. У той же час лише третина українців тією чи іншою мірою ідентифікують себе як європейців. При такій ситуації дуже тяжко інтегруватись до якої-небудь спільноти, якщо ти не самовизначився.

Оскільки політична інтеграція до Європи — питання не одного року, а ряду реформ, часу, зусиль, ефективного керівництва, то культурна інтеграція — цілком реальне явище навіть для такого нелегкого періоду, який ми маємо на сьогодні, бо в нас є, що представити Європі. Вдалим прикладом для цього був висвітлений «Днем» проект «Завтра — Різдво!», впроваджений Національним центром народної культури — «Музеєм Івана Гончара», одне із завдань якого полягало здійснити культурну взаємодію через інтеграцію українських традицій у євроконтексті, співпрацю з посольствами, участь колективів діаспори в проекті «Завтра — Різдво!». Мені здається, що, крім мистецтва театру, літератури, кіно, народного ремесла, музики тощо, важливим чинником формування ідентичності є спорт та культура спорту загалом. Також могутнім фактором створення європейської причетності стане успішне проведення Євро-2012.

Звісно, при вступі України до ЄС горизонт можливостей значно розширюється, взяти хоча б приклади в освітньому плані — приєднання до проектів побудови Європейської цифрової бібліотеки «Європеана», реалізація запроваджуваного в ЄС принципу «п’ятої свободи», що передбачає вільне пересування знань, студентів та дослідників і т.д. Проте успіх прийде, якщо бути наполегливим. Острозька академія вступила до Європейської асоціації університетів і менш ніж через півроку підписала договір про співпрацю з іспанським Університетом Рея Хуана Карлоса.

Як на мене, питання культурної реінтеграції України в Європу є надзвичайно складним, однак актуальним і затребуваним в українському соціумі. У тій ситуації, що складається, на початок 2011 року про питання європеїзації, створення європейської ідентичності, спільного європейського соціокультурного простору як сфери формування ідентичності у ЄС, думати потрібно, але ще потрібніше приймати суттєві рішення, які б сприяли внутрішній інтеграції, зміцненню державного суверенітету, культурному вихованню і, відповідно, зростанню українського народу. Одним із переконливих доказів інтелект-інтеграції є створення п’ять років тому Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування, що об’єднує розумну і прогресивну молодь, яка готова думати і діяти вже сьогодні.

Сергій МЕЛЬНИК, студент III курсу спеціальності «політологія» Національного університету «Острозька академія»:

— Традиційно щороку на День Соборності України Острозький клуб збирається в Острозі. День Соборності символізує не тільки єднання всієї України, всіх українців, а й єдність учасників Острозького клубу. Спектр проблем, котрі потребують обговорення й, як наслідок, вирішення, досить широкий. Та цього разу під гаряче обговорення потрапила тема культурної реінтеграції України до Європи.

Так, саме реінтеграції, повернення до європейської культурної системи. Ще за часів Київської Русі Ярослава Мудрого називали тестем Європи; Анна Ярославна привезла до Європи багаж знань з українських земель; князі Острозькі були одними з найбільш впливових і багатих магнатів у Європі; Богдан Хмельницький дав приклад для наслідування у використанні демократичних принципів, і ще можна видавати десятитомники з іменами українців, які відіграли надзвичайно важливу роль у культурних здобутках Європи й ще більшу роль — саме в її житті.

У чому проблема повернення? Відповідь коротка: в кожному з нас. У спадок від Радянського Союзу ми отримали «хвору» націю. Тоталітарна система «приспала» всі духовні надбання українців до ХХ століття. Й тому «лікувати» потрібно негайно, а «ліками» є український патріотичний дух, наша славетна історія й любов до України. Серце, уявлення і розум — саме в них народжується те, що ми називаємо культурою.

Iван СОПIГА, студент V курсу спеціальності «політологія» Національного університету «Острозька академія»:

— Один раз — випадок, два рази — тенденція, три рази — традиція... Острозький клуб уже вп’яте святкує День Соборності в Острозькій академії — це не просто традиція, це хороша традиція. Втім, важливо не те, де святкувати, а як!

Як на мене, День Соборності України — це не звичайне свято, тож і відзначати його потрібно особливим чином. Соборність символізує єдність нашої держави не лише в географічному сенсі. Соборність має символізувати єдність духовну, інтелектуальну, якої, на жаль, нам бракує. Саме тому в цей святковий день потрібно працювати і, хоч це звучить пафосно, працювати не для себе, а для загального блага.

Зробити «робочим» святковий день вирішив і Острозький клуб, зібравшись за круглим столом у НаУ «Острозька академія», щоб обговорити можливості «Культурної реінтеграції України в Європу». Це, безумовно, важлива й актуальна тема, аби над нею «працювати» саме до Дня Соборності.

Становлення української нації, для єдності якої ще треба докласти багато зусиль, безумовно, мусить проходити в рамках європейської системи цінностей. Реінтеграція України до Європи якраз і має на увазі «повернення» від неповноцінної «європейськості» до повноцінної.

Через історичні обставини відірвана — у буквальному сенсі — від Європи Україна по горло загрузла у в’язкому московсько-більшовицькому болоті неосвіченості, безкультур’я, невігластва. Після багатьох безуспішних спроб вирватися з цього болота історія дала нам шанс у 91-му... От уже 20 років ми успішно і безуспішно намагаємося «змити» з себе той бруд, який протягом кількох століть в’їдався в «тіло української культури», і сподіваємося, що наші зусилля не будуть марними.

Оксана ЦIПЛIЦЬКА, студентка філологічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича:

— Мені випав шанс бути присутньою в стінах Національного університету «Острозька академія» на засіданні членів Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді. Перш за все хочу подякувати засновникам та організаторам цього заходу за теплий прийом і за надану можливість співпраці з прогресивною молоддю інших вузів. Тут розглядаються теми, що безпосередньо стосуються політичного, економічного, культурного життя нації, зокрема, тема культурної реінтеграції України в Європу. З приємністю для себе відзначила, що студенти з різних куточків країни не хочуть залишатись осторонь подій, які так чи інакше стосуються ситуації, в якій зараз перебуває кожен українець, свідомий чи несвідомий. Міжвузівська співпраця сприяє зміцненню міжнаціональних та міжтериторіальних зв’язків всередині держави, а також дозволяє, оцінивши та проаналізувавши різноманітні думки та погляди, дійти певного консенсусу у вирішенні глобальних державних питань. На жаль, час зустрічі з членами Острозького клубу обмежений. Проте я впевнена, що на цьому співпраця з ними студентів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича не завершується. Буду рада долучатись до подальших засідань та обговорень. До нових зустрічей, до нових звершень!

Оксана КОВАЛЬОВА, студентка IV курсу географічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича:

— Острозький клуб — це шанс для української молоді познайомитись із ровесниками, шанс бути почутим, дізнатись багато нового для себе. Особисто для мене це колосальний досвід. Навіть бути за круглим столом, не вступаючи в полеміку, вже багато значить. Тема культурної реінтеграції України в Європу до цього моменту не цікавила мене. Взагалі, не тільки ця тема, а політична ситуація в країні викликала в мене апатію, байдужість. А ваше зібрання ніби розбудило мене, відкрило очі. Я зрозуміла, що все залежить не від когось, кого я не знаю і ніколи не бачила чи особисто не знайома — якогось «далекого» політика, а від мене, моїх друзів, однолітків, оточення.

Дізнавшись тему обговорення, я провела невеличке опитування серед своїх друзів, запитавши, що вони думають про інтеграцію України в Європу. Один із них відповів так: «Ти уявляєш, що буде, якщо Україну приймуть до ЄС? Всі розумні повиїжджають, а хто залишиться? Ти залишишся? Залишаться ті, хто захоче обібрати Україну до останньої нитки ...» Послухавши його — зрозуміла таку річ. Справді, сучасна молодь рветься за кордон, і кому вдається там влаштуватись, залишаються. Я — студентка спеціальності «міжнародний туризм», і мені, на щастя, довелось подорожувати Європою, побачити той рівень життя, порівняти його з нашим. Втішного мало, але чомусь бажання виїхати туди назавжди в мене не виникло. Навпаки, захотілось, використавши європейський досвід, щось міняти.

Наприклад, мені прийшла така «туристична» ідея після відвідання європейських веж при костелах, оглядових майданчиків та ратуш: вежі — це повноцінний туристичний продукт, сукупність яких може скласти чудовий маршрут та захоплюючу екскурсію. Почала цікавитись цим питанням у Чернівцях. У нас є досить таких місць: Ратуша, вежа домової каплиці митрополита (на території резиденції), дзвіниця костелу Воздвиження Чесного Хреста, Банкова вежа в центрі міста, декілька закинутих оглядових площадок за містом... Почала досліджувати їхнє становище. Все не так безнадійно, як здається. Можна працювати і покращувати стан речей в Україні. Потрібно тільки дуже захотіти! І знайдуться люди, які підтримають і допоможуть. Більш ніж впевнена в цьому.

Iван СТОЯНОВ, студент V курсу спеціальності «політологія» Одеського національного університету ім. I. Мечникова:

— Зустрічі в Острозькій академії на День соборності — це вже традиція. Традиція, що навчає, виховує, приносить задоволення. Перше, що вразило мене, — це лекція Лариси Івшиної на тему сучасної журналістики. По-перше, Лариса Олексіївна — чудовий оратор, а по-друге, я відкрив для себе безліч корисних речей, дізнався, в якому стані перебуває нинішня журналістика, а головне — яким має бути її майбутнє.

Друга частина зустрічі була присвячена засіданню Острозького клубу, яке вкотре продемонструвало, що є одним із осередків розсудливих людей в Україні. Порушене на засіданні клубу питання про культурну реінтеграцію України в Європу сьогодні є надзвичайно актуальним для нашого суспільства. Я дуже сподіваюся, що наше засідання зробило хоча б маленький крок до внутрішньоукраїнського культурного об’єднання.

Хотілося б зауважити, що з роллю модератора на круглому столі добре впорався один із учасників (член Ради засновників ОК) Острозького клубу — Ольга Решетилова. На мій погляд, на цьому засіданні були висловлені дві важливі думки. Перша — через історичні обставини (Україна довгий час перебувала в складі Російської імперії, а потім — Радянського Союзу), українська культура не була гідно представлена навіть серед свого народу, що відривало її від власного коріння і віддаляло від Європи. Друга — необхідність культурної експансії, що залежить від кожного з нас. Передусім треба любити свою культуру й звеличувати національну історію. Це ми вже продемонстрували другого дня, побувавши в місті Рівне, де взяли участь у акції, присвяченій Акту Злуки, — возз’єднання УНР і ЗУНР, а також відвідали Музей Уласа Самчука та Музей бурштину.