Чому бути журналістом важко

Уже близько трьох місяців я працюю над одним матеріалом. Та це порівняно ніщо з тим, скільки часу мати загиблого АТОвця та її адвокат витрачають, щоб встановити істину. 

ФАКТИ І СУМНІВИ

Робота почалося тоді, коли пані Ніна розповіла мені, що її сина вбили на мирній території, та і ще інсценізували це як самогубство – принаймні вона у цьому переконана.

Я розпочала зі збору фактів. Насамперед поспілкувалася з адвокатом пані Ніни. Щоб вам було краще зрозуміло суть справи, коротко розкажу про кого й що йтиметься.

Сергій Ус – боєць АТО, людина з восьмирічним військовим стажем. Сам родом з Острога, що на Рівненщині. На третій День Різдва 2017 року Сергій  прибув у військову частину у Виноградів, що на Закарпатті. Близько 14.00 з дозволу командира хлопець виходить у місто. А уже о 16.30  - у лісовій посадці Чорної гори лісник знайшов повішене тіло Сергія. Наступного дня відкрили кримінальне провадження у цій справі. Однак вже через добу його закрили. Слідчі опиралися на результати судово-медичної експертизи, яка  свідчить, що смерть не була навмисною. Тут же й виникає зустрічне питання «А судово-медичну експертизу можна провести за один день, та при цьому ще й підготувати відповідний висновок?» Відтак, з’являються сумніви, чи встановлені слідчим  всі обставини події при проведенні досудового розслідування. Однак це ще не всі і докази, які суперечать рішенню слідчого. Мати стверджує: тіло сина, яке її віддали, будо понівечене: череп зрушений, губи покусані, кулаки стиснуті. А, як відомо, під час суїциду людина розслабляється. Другий  факт - Сергій абсолютно не орієнтувався в місцевості Виноградова: уперше прибув у військову частину 30 грудня 2016 року, у  той же день був відпущений на святкування новорічних та різдвяних свят додому. Інший фактор – різкі погодні умови та значна віддаль від військової частини до місця інциденту близько 7-8 км. А тепер математичне завдання. Скажіть, як військовослужбовець, який близько 14.00 вийшов у місто для того, щоб зняти кошти з банкомату (за неофіційними даними кошти були зняті о 14.30), близько 15.40 говорив з матір’ю по-телефону, міг опинитися за такий короткий період часу  дістатися до місця інциденту?

…Однак якщо ви хороший журналіст або принаймні хочете ним стати, ви напевне знаєте, що аргументи ніколи не існуватимуть без контаргументів. Тож перший контраргумент – у сім’ї Сергія раніше уже було вчинено два самогубства. Однак мати зазначає, що після такого вони негативно ставилися до подібного. З другого боку, часто самогубці не діляться своїми планами навіть з найближчими людьми.

ВИ НЕ Є УЧАСНИКОМ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Природно, що пані Ніна, насамперед як мати, захотіла дізнатися істину, що ж насправді сталося з її сином. Вона та її адвокат почали добиватися відкриття справи. І так зав’язався ланцюжок: 10 січня 2017 р. – справу відкривають – 11 січня закривають – 25 квітня відкривають – 23 травня закривають – і 12 липня знову відкривають.

Я довго досліджувала документацію –  клопотання, заяви, скаргу, відповіді прокуратури та слідчого. Як з’ясувалося, основна проблема полягає у тому, що матір не визнають потерпілою. Адвокат пані Ніни зазначає: «Згідно ст. 55 КПК України  має право ознайомитися з матеріалами слідства лише тоді, коли її визнають потерпілою. У травні пані Ніна подала відповідне звернення до Берегівської місцевої прокуратури. Їй прийшла така відповідь: «Роз’яснюємо, що в ході слідства Ви матиме можливість, у разі подання клопотання в порядку ч. 2 ст. 55 КПК України та ст. 221 КПК України, ознайомитися з матеріалами кримінального провадження». Керуючись цим, пані Ніна подала до Виноградівського відділення поліції  заяву, щоб її залучили до справи як потерпілу, а також ознайомили з матеріалами справи. Натомість отримала  лист про відмову у наданні такої інформації. У ньому зазначалося  «Ви не являєтесь учасником кримінального провадження». Якесь замкнуте коло. Вам так не здається? Навіть сам адвокат пані Ніни зазначає: «Головне питання, яке виникає: чому слідчим слідчого Виноградівського відділення поліції Берегівського відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області В. В. Фантичем чиняться перешкоди у ознайомленні з матеріалами справи та у визнанні матері покійного учасником кримінального процесу у статусі потерпілого. Згідно з ч.1 ст. 55 КПК України за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. Проте, жодної постанови мати покійного не отримала, що свідчить про нехтування її правами органом досудового розслідування.»

ПІЗНІ НОВИНИ

Потрібно було хоч якось пролити світло на цю ситуацію. Я вирішила звернутися до Берегівської місцевої прокуратури  та Виноградівського районного суду. Звичайно ж, не обійшлося без допомоги експерта. Консультувала мене Віта Володовська – юрист Інституту Медіа Права, керівник напрямку “Медіа право"; менеджер Медіа групи Реанімаційного пакету реформ. У інформаційному запиті я попросила надати копію постанови про те, що пані Ніну не визнано потерпілою, а також вказати перелік слідчих дій, які були проведені під час першого кримінального провадження. Згідно з законодавством, відповідь має надійти упродовж 5 робочих днів від моменту отримання, у окремих випадках на розгляд дається 20 робочих днів. Що цікаво, відповідь від прокуратури прийшла відразу через 5 робочих днів, а відповідь від прокуратури – через місяць – 9 жовтня (хоча документ датується 23 вересням 2017 року). Прокуратура відмовилася коментувати запит, посилаючись на те, що така інформація згідно з законом «Про доступ до публічної інформації» не належить до публічної. Вікторія Володовська такий крок коментує так: «На жаль, законодавство на сьогодні містить певну неузгодженість в регулюванні порядку отримання інформації, яка зберігається в судах чи в правоохоронних органах. Дійсно, положення Закону «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на доступ учасників відповідних процесів до викладеної інформації. Але процесуальні кодекси не регулюють доступу інших осіб, зокрема, журналістів до такої інформації взагалі. Тому відмова застосовувати положення закону про доступ не є достатньо виправданою. Адже за всіма ознаками запитана інформація є публічною. У даному випадку варто керуватись тим, чи може поширення такої інформації заподіяти істотну шкоду інтересам розслідування чи учасникам процесу. На мою думку, такого ризику немає, адже запитувачка не просила розкрити результати чи деталі слідчих дій, а лише надати їх перелік. Аналогічно жодних ризиків не було і у зв’язку з наданням постанови про закриття провадження. Зважаючи на резонансність справи, обмеження доступу до інформації не було виправданим». А от Виноградівський  районний суд не вказав, що ця інформація не належить до публічної і надав свою відповідь. Щоправда, доцільною та повною я б її не назвала б.  Про копію постанови про те, що пані Ніну не визнано потерпілою, – відповіді взагалі не згадувалося. А щодо слідчих дій, які були приведенні лише сухе: «… були проведенні наступні слідчі дії, а саме огляд місця події, допитані очевидці в якості свідків»…   

ВСТАНОВИТИ ІСТИНУ

Я не хочу бути надто суб’єктивною. Говорити: зараз на мирній території вбили воїна АТО і підлаштували це під суїцид – абсолютно не доречно, допоки не зібрані усі факти. Однак заявити, що потрібно встановити істину: що ж це було насправді вбивство чи суїцид –  мій обов’язок. І коли мати загиблого АТОвця та її адвокат добиваються просування справи: зміна слідчого, ознайомлення з матеріалами слідства, я пишу цей текст і сподіваюся, що він хоч щось змінить.