Еволюційний шлях ЗСУ

Українське військо одне із найбоєздатніших у Європі. За цих фактично чотири роки війни, завдяки волонтерам і добровольцям, Збройні Сили України отримали абсолютно нову якість. Основну роль, звісно, відіграла й держава, яка інвестувала мільярди гривень у розвиток обороноздатності України, через що, власне, ми все ще можемо говорити про державний суверенітет.

За даними міжнародної компанії Global Firepower, яка щорічно складає рейтинг кращих армій світу, наші захисники опинилися на 30 сходинці (між Швецією та М’янмою). Добре це чи погано? З огляду на те, в якій критичній ситуації опинилася Україна, то далеке тридцяте місце виглядає доволі песимістично, адже наш ворог – Російська федерація – посідає 2 місце. Проте, якщо зважати на те, в якому стані ми були до 2014 року, то прогрес разючий, і нам є чим пишатись. Зараз у ЗСУ та й узагалі в силових структурах часто-густо вживають дефініцію «натівський стандарт», перейшовши на який, нас приймуть до Альянсу. Але чи розуміють високопосадовці суть цього «стандарту»?

Представник Департаменту оборонної політики та планування Міжнародного секретаріату НАТО Девід Браун зазначив, що мова йде про «комплексне бачення того, що є в наявності, які перед нами завдання стоять. Це надасть можливість опрацювати відповіді на ті сценарії, що можуть виникнути у майбутньому». Також він зазначив, що готується посібник для оцінки сил за допомогою якого готуватимуться рекомендації з критично важливих питань для балансування оборонного планування, оцінки наявності ресурсів. Отже, «натівські критерії» - це по суті готовність Збройних Сил України стримати ворожу навалу зі Сходу, тим самим, ставши форпостом на захисті Європейського Союзу. Чи вигідний нам такий сценарій на сьогодні? Однозначно. Позаяк Україна ще не скоро здатна буде віч-на-віч впоратися з окупантом, нам необхідна зовнішня підтримка, принаймні декларація такої готовності. Надання летальної зброї від Литви та США свідчать про певну підтримку в цьому контексті. Також значна кількість інструкторів, що муштрують наших вояків у навчальних центрах є сигналом готовності до співпраці.

Найбільш «гарячі голови» галасують: «А чому Україні не дають летальну зброю?». Відслуживши в ЗСУ та спілкуючись із досвідченими вояками, стає очевидним, що не можна давати первісній людині автомат, коли вона ще не навчилася обходитися з кийком. По-перше, вся військова техніка надзвичайно дорогоцінна, по-друге, щоб навчитися нею користуватися треба не один рік. По-третє, НАТО, маючи приклади колабораціонізму та вальяжного ставлення до особистої зброї, не має гарантій того, що новітні розробки не потраплять до рук ворога тим чи тим шляхом. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг на одній з останніх прес-конференцій заявив про політику «відчинених дверей» для України. Це означає, що кредит довіри все ще не вичерпано. Особливу увагу було акцентовано на намірі Президента Порошенка провести всеукраїнський референдум щодо членства в Альянсі, проте, як відомо, таке рішення матиме більше констатуючий характер, адже жодних правових наслідків він не гарантує.

Завершуючи думку про стандарти та критерії, варто перш за все побороти корупцію в ЗСУ, а також нарешті врегулювати питання з Мінськом та незрозумілим статусом АТО, де військовослужбовці, виконавши свій конституційний обов’язок, ризикують потрапити за ґрати. Без цих докорінних змін український солдат хоча й знатиме, за що він воює, проте він буде невмотивованим, адже втома і зневіра є найбільшими ворогами будь-якого фронтовика, особливо коли йому вже нікуди відступати.

6 грудня – День Збройних Сил України – свято не тільки фахове, а вже загальнонародне, адже наші лицарі справді стали професіоналами. Людина в формі – це еталон, зразок для гідного наслідування, тому не варто лінуватися і просто висловити подяку при зустрічі: чоловіку – мужньо потиснути руку, а жінці – подарувати квіти, бо саме завдяки їм ми маємо мирне небо над головою і ходимо по своїй українській землі.