Інша Європа

До Європи є два кардинально протилежні ставлення. Її або обожнюють та оспівують як носійку прогресу та демократії, або ж засуджують та зневажають як руйнівницю «традиційних цінностей». Щодо європейців існує багато стереотипів, не усі з яких правдиві. Після кількаденної поїздки у Європу у мене назбиралося трохи спостережень та вражень, якими хочу поділися.

Міф №1 «Одяг неважливий»        

Мені часто доводилося чути, що європейцям байдуже, як вдягатися, одяг для них не має значення. Проте, на моє здивування, усі, кого я зустрічала, були одягнені дуже стильно, зі смаком, речі людям просто пасували. Задумалася, а чому ж так? Не хочу нікого ідеалізувати чи засуджувати, але, на мою думку, для європейців одяг – засіб доповнити себе та свою індивідуальність, зовнішніми речами проявити те, що живе всередині людині. Вбрання слугує проявником особистості. Люди знають, що їм пасує, виробляють власний стиль та вдягаються стильно і при цьому не завжди модно. Речі можуть не бути на піку популярності, можливо, навіть вийшли із моди, проте на людині дивляться гармонійно, бо вони – її.

У нашій країні одяг часто стає засобом для того, щоб показати власний статус та статок. Речі купують та носять не ті, які пасують саме тобі, а ті, які зараз модні та популярні, ті, які радять блогери у своїх сторіс та постах. Часто на конкретній людині воно виглядає геть недоречно чи навіть смішно, та вона на це байдуже махає рукою: «Мода ж!» І ще одне явище, яка звідси походить – дуже багато людей в однакових речах на вулиці, ну майже як двійники. Чому? Бо хочуть бути модними, хочуть не відставати від останніх тенденцій, йти «у ногу з часом». Але, на жаль, коли ми так ревно поспішаємо за модою, то в цій гонитві губимо… себе. І от уже у дзеркалі на нас дивиться геть інша людина, хоча й, безперечно, надзвичайно модна. У Європі такого масового явища «двійництва» та тотальної однаковості не зауважила.

Різниця у погляді та вигляді

Туристів у Європі можна легко розпізнати, і справа тут не у рюкзаках за спинами чи фотокамерах. Мандрівники поспішають, мають дещо розгублений погляд, часто озираються. Вони виділяються на фоні жителів міст – спокійних, розслаблених, із впевненим поглядом. Можливо, у мене саме такі враження, бо бачила їх у вихідні, коли не потрібно на роботу? До речі, що одна чудова традиція у Європі – на вихідних усі магазини та установи зачинені, працюють лише кафе та ресторани. Приміром, у Дрездені у неділю відчинений лише один (!) супермаркет та одна (!) аптека. На мою думку, це чудова практика, адже там розуміють, як важливо давати людям відпочивати та проводити час з сім’єю. І європейці цим охоче користаються.

Багато сімей гуляють разом із дітьми, усі дуже спокійні, діти йдуть поруч, часто бешкетують, але тато і мама не нервуються і не зляться на них. Можливо, мені просто потрапляли на очі такі сім’ї, але, впевнена, що це прекрасна модель поведінки у родині, яку українцям варто запозичити.

Ще одне явище, яке я часто бачила і яке мені припало до душі – активне татівство. Приємно бачити татуся, який гуляє з одним сином у слінгу за плечима, а іншого тримає за руку. В Україні таку картину, на жаль, не часто побачиш. Або коли об 11 ранку сім’я з дітьми снідає у кафе на вулиці й тато годує доньку. Тут нема переконання, що існують «чоловічі» чи «жіночі» обов’язки, чи, що дітьми обов’язково опікується саме мама. Тати беруть активну участь у догляді за своїми чадами, вони включені у процес виховання. І це – дуже добра традиція.

Одна із яскравих деталей – погляди людей. Цілком впевнені у собі та… у завтрашньому дні. Як би прозаїчно це не звучало, але європейці впевнені у стабільності свого завтра. Коли вони гуляють, то дійсно відпочивають думками, а не міркують, чи вистарчить їжі ще й на завтра, де взяти гроші, щоб купити дітям одяг чи заплатити за комунальні послуги. У них є фінансова подушка безпеки, яка гарантує спокій і можливість розслабитися та не думати про клопоти. Бо є ресурси для їхнього вирішення. Це те, чого бракує багатьом українським сім’ям, на жаль.

Сценка «У кафе»

Атмосфера тамтешніх кафе – особлива. Це я про ті заклади, куди ходять місцеві, а не туристи. Нам пощастило випадково зайти у таку кав’ярню біля Галереї мистецтв у Дрездені. Саме приміщення невелике, столики стоять близько один до одного, проте нікому не тісно. Відвідувачі – жителі міста, і більшість – літні люди. Це те, що так рідко побачиш у наших закладах, принаймні львівських, де відвідувачі – це або туристи, або молоде покоління (іноді настільки молоде, що гроші їм дають батьки). На жаль, старші рідко ходять у кав’ярні чи ресторани, бо… банально бракує грошей. Української пенсії вистарчає хіба на комуналку та ліки.

А тут – усі пенсіонери усміхнені, прийшли до закладу парами чи сидять учотирьох з друзями, неспішно та спокійно говорять, на столі горить свічка та стоїть свіжа квітка. Ми себе відверто почували трохи зайвими, трохи не у своїй тарілці – бо поспішали, метушилися, дивувалися з такої домашньої атмосфери у кафе. Дещо нагадує львівський заклад «Світ кави», але ще краще.

Моя подруга, яка влітку місяць прожила у Парижі, теж зауважувала таку тенденцію – у кафе та ресторанах сидять переважно старші люди, які неспішно п’ють каву і спілкуються один із одним. А от молодь купує страви «з собою» та йде проводити час до Сени.

Європа – різна. Часто не така, як ми собі уявляємо, часто не виправдовує наших очікувань, часто їх перевершує. І люди у Європі теж живуть різні. Не виключаю, що мені у ці дні просто траплялися такі особистості й ситуації, з яких хочеться брати приклад, яких хочеться наслідувати, запозичувати і переносити в українські реалії. Не будуймо собі стереотипів у голові – їдьмо і переконуймося у всьому на власному досвіді.