Холодні стіни…

Київ давно закохав мене своєю атмосферністю, величчю, архітектурними пам'ятками та пастельними багатоповерхівками. Тут дуже легко отримати естетичне задоволення, просто блудячи вулицями Рейтарської, Шовковичної, Грушевського... Остання з цього списку особлива. Ії окрасу — будинок Верховної Ради, я щодня бачила тільки через екран телевізора. Помпезність Ради не передати через камеру, а доторкнувшись до ії стін, відчуваєш пронизливий холод, і зачуваєш, як еритроцити починають гасити по венах. Завмираєш. Підносиш щелепу, яка відвисла до колін, і заходиш всередину.

Перше, що справило враження — величезна картина “Державотворення” з політичними діячами, та духовними символами нашої нації: на ній зображено Грушевського, Чорновола, Куліша, Шевченка, Українку та ін., без яких, на мій погляд, ми не були б тими, ким є зараз. Унікальна картина, яка заворожує та надихає. Ії неможливо роздивитися за кілька хвилин, а написані постаті ніби закликають нас до боротьби, до того, аби ми пам'ятали про них і згадували.

Моє милування було не довгим: із сесійної зали лунав диявольський рев одної із нардепів. Він був усюди: транслювався на телеканалі “Рада” в плазмових телевізорах, які були міцно прикріплені до парламентських стін; і з радіоприймачів, підвішаних з цією ж ціллю. В такі моменти розумієш, з майданчику для політичних дискусій Рада давно переросла в базар, де нардепи рвуть горлянки, аби бути почутими та побаченими.

Попри свої плюси, є один величезний мінус - Рада виглядає не менш деструктивною, ніж нам ії показують. Як любителька мінімалізму, цей сталінський монументалізм, який чекав на мене у вигляді панно на стелі, злегка тиснув, не давав голові “подумати”, рослабитись та спокійно працювати.

Завдяки Ганні Гопко, ми з літньошколярами побачили справжнє засідання ради та розвіяли всі стереотипи щодо роботи нардепів та їхнього робочого місця. І те, що я хотіла побачити, зовсім не збігалося із реальністю. В сесійній залі було не більше 60 людей. Майже всі вони “юзали” в телефоні, забуваючи про нові законопроекти та хвилювання громади. Із здивуванням дивилася на роботу Ляшка: вже 5 день підряд він меланхолійно сидить за трибуною і розмовляє із колегами по партії. Ловлю його усмішки та погляди, він теж піймався у сітки мережі. І так, вай-фай тут на рівні: за кілька хвилин загрузила повнометражний фільм. Депутати кайфують, напевно. Також, у стінах Ради ми багато фотографувалися: життєрадісно позували в залі засідань, на коридорах, в деяких кабінетах.

Особливої уваги заслуговують журналісти: замучені та втомлені, вони скаржаться, що ледь не живуть в цих стінах. Четверта влада відчуває себе ніяково, коли нардепи відмовляються коментувати свої вчинки та дії у Раді. Так, я розумію, що це авторитетні і публічні люди, в яких майже ніколи ні на що немає часу. Але дати 2-х хвилинний коментар не так складно, особливо, коли інтерв'юери чекають цю “зірку” по 6-7 годин під радівськими дверима.

В день, коли в нас була екскурсія у Верховній Раді, сильно та яскраво палало сонце. Але ці стіни були холодними та втомленими, і будуть такими, навіть в убивчу спеку...