«Невимушені»: покоління новаторів чи інстаграмерів?

Днями завершила читати книгу Марка Лівіна «Бабине літо». Чудова історія про дитинство та любов до рідних тобі людей, про переживання та легку безтурботність. Однак дочитуючи останні сторінки та смакуючи післямову Любка Дереша про сучасну молодь крізь призму сьогодення та дитячих років, замислилася над словами та речами, з якими важко не погодитися…

Як з’ясувалося, ми великі щасливчики, що народилися в роки незалежності або вкрай близько до неї. Ми не опромінилися «інфрапропагандистськими», «ультрарадянізованими» та «альфакомустичними» променями, які зробили б нас не унікальними індивідуальностями, а розчинили серед натовпу…

Саме тому, ми нікому нічого не винні, адже ми робимо, те що хочемо і коли хочемо; те, що вважаємо за потрібне; те, що є цікавим і допомагає нам рухатися до своїх мрій, цілком піддавшись невимушеності. Ми шукаємо натхнення і надихаємося мотивацією, а найкращим наркотиком для нас – є адреналін.

Ми прагнемо створити себе і не хочемо прощатися з «юначим максималізмом», бо у нас ще все попереду та водночас у нас є ця мить, яку варто прожити з драйвом… І викласти фото в Інстаграм або Фейсбук з хештегом #the_story #думку_гадаю #сучасна_молодь #куди_далі…

Ми також невимушені у різноманітті. Наприклад, з кожним разом стає дедалі легше розпізнати людину, яка працює офіціантом і волонтерить час від часу для діток, від тої, яка збирає «лайки» у Вконтакте, де вона «на лабутенах». То, можливо, ще є криза в креативності? Проте, а від чого ж ми тоді відштовхуємося, яка наша платформа? Віру в Щось Вище замінили на віру в Себе, змішуючи атеїзм із секуляризмом...

Наступного місяця виповнюється 25 років нашій незалежності та невимушеності. Проте куди поділася впевненість у завтрашньому дні? Мабуть, страшно бути нікому не потрібному через кілька років після закінчення університету, для прикладу. Оскільки нікого не хвилює, що ти можеш/знаєш/вмієш, бо ти лише одна з цифр у числі 45-тимільйонного списку. Чому коли ти стільки чуєш про рівність та толерантність, ти її не відчуваєш? Чому ми не можемо бути простіше?

…Терпіння деколи може ставати для нас другом або ж ворогом, але за будь-яким сценарієм, ми все одно перероджуємося, а це найважливіше, «тому що поневолених може привабити свобода, а звільнених – тільки любов»…