Про «ополячення» українців

Хочу зачепити чи то мовне питання, чи то питання національної приналежності, а,можливо, і стратегію латентного поглинання однієї нації іншою.

Усі ми зараз відкрито можемо сказати, що неспокій на Сході почався іще задовго до Євромайдану і АТО. Але зараз там відкритий воєнний конфлікт і ми знаємо, хто агресор точно.

А як щодо Заходу України? Наприклад щодо сусідки-Польщі  і етнічних поляк, котрі досі впевнені у приналежності саме цієї частини України їм. Ми вважаємо їх братнім народом, а якщо подивитися на ті «добрі» дії, котрі вони роблять для українців із іншої сторони?

Хоча б на прикладі мого маленького містечка Волочиська (до слова, по р.Збруч свого часу проходи кордон між Україною і Польщею). Останніх 3-5 років тут сильно активізувався процес із польськими робочими візами(тоді ще за безвізового режиму)  і картами поляка, репетиторами польської і популяризації вчителями навчання у польських вузах, навіть відкрили центр для дошкільнят із курсами польської і у школах поступово почали вводити другу іноземну,і як не дивно – польську. Сказати, що це дивно – нічого не сказати.

Продовжилося моє спостереження за поширенням język polskiі польської допомоги українцям зовсім несподівано: коли приїхала до родичів у м.Бар Вінницької області. На перший погляд містечко видалося мені аж надто совковим. Але потім я трішки глибше познайомилася із історією, архітектурою і жителями. Тут і поляки, котрих  у Барі ціла діаспора. Та діаспора заснувала у місті Польський дім із курсами польської, гуртками художньої самодіяльності і адміністративним корпусом із питань карт поляка. Із усього цього польського раю я побачила лиш один позитив: діти і дорослі мають можливість з’їздити до Польщі на всілякі конкурси художньої самодіяльності і таким чином познайомитися із рівнем європейського життя. І ще польська громада час від часу виділяла кошти на реставрацію пам’яток архітектури у Барі, цим знову ж таки показувала те, що полякам більше потрібен добробут міста ніж місцевій владі.

Як на мене ополячення українців останніми роками стало аж занадто активним!

Так, я можу зрозуміти те, що багато хто зараз їде до Польщі на заробітки і їм потрібна мова. Але не на стільки, що потрібно її вивчати із шкільної парти.

Так, я можу зрозуміти те, що пропозиція зробити карту поляка і поїхати до Польщі у пошуках кращого життя є досить багатообіцяяючою, але ж добре там де нас нема. І хто уже загорівся цим бажанням, то вивчити польську мову (із слів багатьох людей, які переконалися у цьому на власному досвіді) не так уже і просто. І знову ж, не на стільки існує критична потреба вивчати польську із шкільної парти.

Так, закінчити школу і поїхати до Польщі навчатися у ВНЗ це звучить класно і престижно. Із слів багатьох знайомих можу сказати, що нашим випускникам, котрі просто захотіли виїхати за кордон і навчатися там у ВНЗ, дуже важко пристосуватися до їхньої системи освіти, бо ж  там ти вчишся для себе і є багато часу для самоосвіти. У 17 мало хто це сприймає всерйоз і вилазить це і студенту підробітками замість освіти, і батькам матеріальною скрутою. Лиш одиниці знаходять там гідне місце роботи, більшість залишаються робітниками. Тому туди навчатися треба їхати свідомо. А мову і за рік можна вивчити, тим більш, що англійська більш доцільніша як мова міжнародного спілкування.

Продовжу польську тему уже їх матеріальними допомогами. Так, нам добре, що існує така можливість. Тут і на міжнародний мистецький фестиваль можна поїхати і місцева влада зможе щось відремонтувати у місті. Вселяє довіру у братність поляків і українців, чи не так? І на підсвідомому рівні, враховуючи безвіз, хочеться з’їздити у Краків, і мову кидаєшся вчити, але  зразу ж ошелешено тормозиш. Стоп!

Лиш одне питання: навіщо це полякам? Вони так сильно нас люблять і їм більше немає куди вкласти злоті? Думаю, що наша наївність і польська латентна система ущільнення родинних зв’язків зіграє із нам, українцями, злий жарт.

Вибір місця проживання і мови – вибір кожного.  Я не маю права засуджувати і відмовляти когось вивчати польську мову. Але, як на мене не доведе до добра це надзвичайне «опольщення» чи то пак «панність» українців. Адже мовами Європейського Союзу є ще і англійська, французька і німецька, котрою розмовляє значно більше країн Європи, що є вагомим аргументом при виборі іноземної мови для вивчення.

Польською мовою розмовляє країна, де жителів менше на 10 мільйонів, ніж українців, то чи не абсурдно робити вибір між польською і англійською, під тиском популяризації обираючи першу?

Звісно ж, скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина, тому у сучасному прогресивному суспільстві іноземних варто знати хоча  б дві. Впевнена, що перш ніж починати поглиблено (у школі) вчити 6-ту у списку мову за поширенням у світі варто вивчити спершу 5 попередніх.