Україна чи УРСР?

Я давно хотіла побувати у Верховній Раді, і от, завдяки Літній школі «Дня», моя мрія здійснилася…

Нас зустрічає густо нафарбована жінка із карколомною укладкою, немов із радянських фільмів. «Фотографувати будете лише тоді і там, де я скажу», – починає знайомство наш екскурсовод. Акредитований у ВР фотокореспондент «Дня», що прийшов разом з нами, лише посміхається. Варто згадати, що перед візитом до парламенту потрібно заздалегідь реєструвати усі камери, диктофони і ноутбуки, тож усю техніку ми залишили в редакції. Маємо лише нашого фотографа і один «офіційний» диктофон.

З останнім згодом виникне непорозуміння. Здається, наш екскурсовод так і не повірила, що ми дійсно домовлялися з організаторами про запис розмови. «Ми ж журналісти! Ми нікуди не ходимо без диктофона», – намагається переконати працівницю ВР наш координатор.

Будівля парламенту дійсно вражає. Цікаво на власні очі бачити кулуари, які до цього десятки разів споглядала у теленовинах. На стелі ошатного холу – ліпнина з вибагливими квітами, а простір візуально розширюється завдяки живописному панно. Ось лише символіка на розписі якось не личить парламенту незалежної України. Усміхнені «товарищи», що дивляться у світле майбутнє, червоні прапори, п’ятикутні зірки, серп і молот… Усе це височіє над головами народних депутатів, коли вони підіймаються до сесійної зали вирішувати долю України.

– Цей розпис планують якось змінювати? – це питання одночасно ставить одразу декілька «літньошколярів».

– А навіщо? – щиро дивується наш гід.

Здається, про декомунізацію тут не чули. Екскурсовод посилається на складність процедури і на те, що «у бабусь взагалі пенсій немає».

Потім ми оглядаємо конференц-зал на першому поверсі (вирішили не фотографуватися). За сусідніми дверима – студія парламентського телеканалу «Рада». Але нас, майбутніх журналістів, туди не пустили. «Треба було раніше узгоджувати. Але нічого, ви можете наступного разу написати офіційного листа і прийти», – каже екскурсовод. Далі ми чуємо, що студія – це мало не режимний об’єкт і йдемо далі.

Коридори влади приводять до сесійної зали. Нас одразу попереджають, що фотографувати у залі заборонено. Невже там є якісь таємниці? Здавалося б, усі й так багато разів бачили і залу, і місця для голосування по ТБ. Але правила є правила.

Сидячи на балконі, відчуваєш себе високим іноземним гостем. Зала під куполом у реальності виглядає меншою, ніж на екрані. Чомусь мені здавалося, що балкон знаходиться вище, але звідси дуже добре видно робочі місця депутатів. Ложа преси знаходиться праворуч.

А ще я дізналася, що фракції розсідаються у залі залежно від ідеологічного спрямування. Праворуч видніється декілька прапорців «Свободи». Екскурсовод з легким сумом повідомляє, що ліві сили минулого року вперше не пройшли в український парламент.

Дійсно, комуністів у Раді вже не має, але їх символіка і бюрократичні підходи і досі панують у будівлі на Грушевського.

P. S. У сесійній залі чистили велетенську кришталеву люстру, що важить більше чотирьох тонн. Така процедура проводиться раз на рік, під час канікул, тож нам пощастило.