«Усвідомлюю, що хоча б на якісь кілька сантиметрів інтелектуально виросла»

В Україні триває війна на сході, й це є головним викликом для суспільства. На тлі певних позитивних кроків 2017-й запам’ятався, зокрема, «безвізом», частковим покращанням соціально-економічного рівня життя, успіхами на спортивній та культурній аренах; саме антитерористична операція та порушення прав людей в окупованому Криму стали в році, що минає, «маркерами» відчуття того, на яке майбутнє для країни спрямована політична та інтелектуальна еліти.

Традиційно ось уже понад 10 років «День» пропонує нашим читачам разом із нами підбити підсумки року, що минув, і дивитися в наступний. Експерти «Дня» вкотре зробили зріз часу нашого, без сумніву, історичного періоду, в якому українці випробовуються не лише на міцність, а й на спроможність виправдати згадану фразу, що прописана в паспорті держави.

Отже, наприкінці року наші автори, постійні читачі, партнери та експерти відповіли на три запитання, і в такий спосіб сформували «мозаїку» життя країни за 2017-й.

Переконані, вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Чим рік, що минає, став для вас особливим?

2. Кого вважаєте героєм і антигероєм-2017?

3. 2017-го наша редакція відзначила 15-річчя Бібліотеки «Дня». Яку саме книгу з нашої Бібліотеки Ви б могли відзначити й рекомендувати іншим?

Богдана КАПІЦА, Літня школа журналістики «Дня»-2017:

1. У 2017 р. сталося багато подій, які не лише мені запам’яталися, але, мабуть, вплинули на моє майбутнє. Цього літа завдяки ЛШЖ я подивилася на життя під іншим кутом зору: дізналася про проблеми в суспільстві, яких раніше не помічала, познайомилася з багатьма цікавими людьми, побачила їхні пріоритети в житті. Зараз усвідомлюю, що хоча б на якісь кілька сантиметрів інтелектуально виросла. Також у 2017 р. я змінила своє ставлення до кількох речей, зокрема журналістики. Щоб бути журналістом, не достатньо мати «підвішений язик», бути комунікабельним та мегаоперативним, потрібно ще уміти бачити проблему, знати шляхи, як її донести до інших. По-іншому я почала ставитися до волонтерства. Раніше вважала, що багато хто волонтерить заради «плюсика в карму» – щоб хтось помітив твою громадську активність або тому, що це в моді. Зараз зрозуміла: якщо тобі просто подобається бути волонтером – будь ним. До того ж продуктивне волонтерство завжди приносить багато нових знайомств та вражень, ти ніби по-новому відкриваєш якусь маленьку частину світу, і тоді розумієш, що ти – ланка суспільства, і саме від тебе залежить робота усієї системи.

Якщо говорити не тільки про мої особисті враження, то 2017-ий запам’ятався мені тим, що саме цього року реалізували реформу суспільного мовлення. Гадаю, не всі українці знають або розуміють, що таке суспільний мовник. А ті, хто розуміє, не на 100% йому довіряють. Про це і свідчить неготовність українців платити за суспільне мовлення. Однак те, що в Україні з’явився такий тип мовлення – уже досягнення.

2. Для мене це питання суперечливе, оскільки мені важко виділити якісь конкретні особистості. Напевне через те, що як і героїв, так й антигероїв 2017 р. багато, а я не знаю кожного з них особисто. Напевне, для більшості свідомих українців герої 2017р. – це воїни, які захищають кордони України, вмирають відстоюючи інтереси цілої нації, антигерої – ті, кого вважають героями в так званих ДНР і ЛНР, наші продажні «брати». Але насправді для мене такі поняття, як герой та антигерой, набагато ширші. Герой 2017 р. – це той, хто рухав  нашою країною упродовж цього року,  той, хто в першу дбав не про те, що сьогодні буде з ним, а про те, що через кілька років буде з майбутніми поколіннями. Це може бути не тільки доброволець АТО, а й меценат, який побажав залишитися невідомим, або ж пересічний громадяни, який відмовився дати чи взяти хабара і т.д. Хто такі антигерої? Мабуть, це люди, які плюють на чиїсь інтереси, аби отримати з цього вигоду. Нам здається, що насправді можна назвати десятки таких прикладів. Однак антигероїв ми не завжди помічаємо. Вони – любителі носити маски, про них не завжди напишуть ЗМІ, і вони можуть досі залишатися для Вас авторитетами або ж друзями.

3. 15-річчя Бібліотеки «Дня»,  справді, це велике досягнення редакції. І «Корона» стала його гармонійним доповненням. Однак із Бібліотеки «Дня» мені хотілося б виділити книгу «Котел», або Справа без терміну давності». Зізнаюся чесно, я не дуже люблю політику. Напевно, ви здогадуєтеся з якої причини – через увесь бруд, який часто залишається непомітним для українців. «Котел»  – це хороша спроба викрити цей бруд. Недарма у передмові згадується, що у цій книзі – справжня новітня історія України. Гадаю, елементи такої історії ще не скоро надрукують у підручниках, однак для свідомих українців «Котел», або Справа без терміну давності» мала б стати дороговказом: за кого голосувати, кому довіряти владу, проти кого мітингувати і як сьогодні не повторити помилок минулого.