«День» не зраджує цінностям
Богдан ЧЕРВАК, Голова Організації українських націоналістів
Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.
Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.
1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).
2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?
3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, які зацікавили вас найбільше).
4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?
5. Які нові сенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?
6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?
Богдан ЧЕРВАК, Голова Організації українських націоналістів
1. Рік, що минув, під кутом зору України, не став для мене роком розчарування, або роком зачарування. Але він примусив замислитися над феноменом, який особливо загострився у 2020 році. Виявилося, що чимало українців із не зрозумілою і не збагненою для мене байдужістю ставляться до однієї із фундаментальних цінностей буття нації, а саме, власної держави і її майбутнього.
Це передусім проявляється у політичній фрагментації і небажанні інтереси свого народу і держави ставити вище інтересів окремих політиків чи партійних угруповань.
Справді, у нас немає «громадянської війни», про що кожного дня товкмачать російські ЗМІ і їх ретранслятори в Україні. Однак, виглядає, що ми з легкістю можемо таку війну розпочати, щоб тільки задовольнити свої політичні амбіції чи амбіції своїх політичних вождів. До цього нас активно провокує Москва, але нам байдуже з цього.
Як тут не згадати пересторогу Олени Теліги: «Кожний вистріл всередині нації є найліпшою музикою для серця ворога, є для нього більшою радістю, ніж власний цільний вистріл, бо то є завжди музика, якої диригентом є він сам».
Загострилося питання суб’єктності України. Ейфорія від перемоги Байдена на виборах у США, як і «плач Ярославни» від поразки Трампа, ілюструють, на жаль, глибину комплексу національної меншовартості українців і ослаблення суб’єктності України.
Одні українці переконують інших українців, що обрання президентом США Байдена «врятує світ від хаосу», а Україну від Москви. Другі - наділяють Трампа чеснотами Євгена Коновальця. Більше того, вважають його еталоном для патріотів.
З усією повагою до Байдена і Трампа, але я майже переконаний, що один і другий з першого разу навіть не покажуть на мапі світу мою державу.
Байден як президент США діятиме виключно в інтересах своєї країни у чому не сумніваються його виборці. Так, до речі, діяв Трамп.
Українцям, врешті-решт, треба усвідомити, що Україна як незалежна держава нікому не потрібна крім самих українців. У цьому наша сила, а не слабкість. Адже все залежить виключно від нас самих.
2. Героєм вважаю Голову ОУН полковника Андрія Мельника, якому у 2020 виповнилося 130 років і якого українцям «відкрила» газета «День», за що особлива подяка.
Без перебільшення, унікальна постать у нашій історії. Понад п’ять десятків років Андрій Мельник був один із тих, хто стояв на чолі українського визвольного руху. При цьому ніколи не розчаровувався, не сумнівався і не впадав у відчай. Його не зламали московські, польські і німецькі концентраційні табори. Ніколи не відступав від своєї мети – здобути Українську державу у збройній боротьбі проти усіх окупантів.
Мало хто знає, але у добу Директорії, коли українська державність опинилася над прірвою, тодішній провід Української держави звернувся до Симона Петлюри, Євгена Коновальця і Андрія Мельника з проханням взяти владу у свої руки і навести у країні порядок.
Полковники Коновалець і Мельник відмовилися, оскільки вважали себе військовиками і бачили своє місце на війні з московськими більшовиками.
Але цей епізод добре ілюструє величезний авторитет Андрія Мельника.
В історію України Андрій Мельник увійде як Голова ОУН, якому довелося очолити революційну Організацію у під час Другої світової війни. Героїзмом і славою вкрили себе похідні групи ОУН під проводом Андрія Мельника у боротьбі з німецьким нацизмом і московським імперіалізмом.
Напевно, найважчими у житті Андрія Мельника стали емігрантські будні. Відірваний від України, позбавлений можливості на українських землях битися за незалежність Батьківщини, Андрій Мельник не втрачав оптимізму і не сумнівався в перемозі української національної ідеї.
Життя і боротьба Андрія Мельника промовляють до нас, нині сущих – нікому не дозволяйте плямити честь наших героїв і завершіть їхню боротьбу утвердження незалежної і сильної України, де українці стануть господарями своєї землі.
3. «День» залишається одним із небагатьох українських видань, яке не піддається політичній кон’юнктурі, не змінює свого вектору – дивитися на Україну і світ виключно українськими очима, при цьому викорчовує комплекси національної меншовартості, а що для мене є важливим - плекає історичну пам'ять українського народу, залучаючи до цієї важливої справи достойних авторів.
4. Уже багато років мені надає сили і наснаги відчуття важливості мати сформований і цілісний світогляд, який допомагає не розгубитися у бурхливому і такому змінному світі. Кажуть, що минув час ідеологій. Насправді ж, настав час кон’юнктурників від ідеологій. Для себе такий світоглядний і ідеологічний дороговказ я визначив – український націоналізм.
5. Видається, що правильно казати не про нові сенси і цінності, а необхідність збереження і плекання уже існуючих. Для прикладу, один із діячів сучасності серйозно заявляв про шкідливість читання книжок і недоцільність витрачання на це часу. Натомість читання, повага до книги, а значить повага до духовної спадщини людства і України, це сенс і цінність, які необхідно розвивати, щоб бути сучасною людиною. У цьому, до речі, унікальність «Дня», який аналізує, робить уроки, виробляє нові сенси, але не зраджує цінностям. За це ми і любимо «День».
6. Насамперед, «День» став газетою, яку впродовж чверть сторіччя я читаю. За цей час з’явилося і зникло безліч видань. Але мало кому вдалося опанувати власну нішу читачів, втримати її на високому інтелектуальному рівні й при цьому залишатися вірним своїм принципам.
Власне, «День» за 25 років сформував, а краще сказати, викристалізував принципи, які стали важливими для багатьох українців. Наприклад, пріоритет духовних цінностей над матеріальними, важливість проактивної політики національної пам’яті, безкомпромісність у питаннях війни і миру з РФ, територіальної цілісності і суверенітету України.
Дорожу своїми публікаціями у «Дні». Кожна з них давалася нелегко з огляду на високі журналістські стандарти газети, але радію, що статті мали резонанс. А це означає, що газета цінується читачами, її люблять, до її думки дослухаються.
